Шарль Адольф Вюрц

Ша́рль Адо́льф Вю́рц (фр. Charles Adolphe Würtz; 26 листопада 1817, Страсбург — 12 травня 1884, Париж) — французький хімік, член Паризької академії наук (1867) і її президент з 1881 р., член-кореспондент Петербурзької АН (1873).

Шарль Адольф Вюрц
фр. Charles Adolphe Würtz
Народився 26 листопада 1817(1817-11-26)
Страсбург, Ельзас, Франція
Помер 12 травня 1884(1884-05-12) (66 років)
Париж, Франція
Поховання
Пер-Лашез[1] : 
Країна  Франція[2][3][4]
Діяльність хімік, політик, викладач університету, лікар
Alma mater Страсбурзький університет, Гіссенський університет і Jean Sturm Gymnasiumd (1834)
Галузь Хімія
Заклад Факультет медицини, Парижd, Faculté de médecine de Strasbourgd і Institut national agronomiqued
Посада irremovable senatord і Mayor of 7th arrondissement of Parisd
Вчителі Юстус фон Лібіх і Жан-Батист Дюма
Відомі учні Зайцев Олександр Михайлович
Членство Лондонське королівське товариство, Паризьке філоматичне товариствоd, Французька академія наук, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Прусська академія наук, Société Chimique de Franced, Паризька медична академія, Баварська академія наук, Національна академія наук США, Бельгійська королівська академія медициниd і Туринська академія наук[5]
Відомий завдяки: Реакція Вюрца
Нагороди Медаль Коплі 1881
 Шарль Адольф Вюрц у Вікісховищі

Біографія

У 1843 отримав ступінь доктора медицини; вивчав хімію у Ю. Лібіха в Гіссені і Ж. Б. Дюма в Парижі. З 1853 професор хімії у Вищій медичній школі в Парижі.

Роботи Вюрца

Роботи Вюрца відносяться головним чином до органічної хімії, яку він збагатив відкриттям нових сполук і нових загальних методів синтезу. У 1849 Вюрц, діючи їдким калієм на метиловий і етиловий ефіри ізоціанової і ізоціанурової кислот, отримав метиламін і етиламін — найпростіші представники ряду жирних амінів. У 1855 Вюрц запропонував загальний спосіб (пізніше названий ім'ям Вюрца) синтезу насичених вуглеводнів дією металевого натрію на алкілгалогенід[6]. У 1856 Вюрц синтезував етиленгліколь — перший з двохатомних спиртів, або гликолей, в 1859 — етиленхлоргідрін і при обробці його їдким калі — окис етилену, яка послужила Вюрц вихідним продуктом для синтезу аміноспиртів, холіну (1867) і нейріну (1869). У 1867 Вюрц сплавом бензолсульфокіслоти з їдким лугом отримав фенол (карболову кислоту). У 1872 Вюрц описав альдольну конденсацію[7]. Вюрц був переконаним прихильником передових напрямків хімії свого часу — атомно-молекулярного вчення і теорії хімічної будови А. М. Бутлерова, поширенню яких сприяв. Він розумів величезне значення періодичного закону Д. І. Менделєєва і сприяв визнанню його за кордоном. Всі навчальні посібники та монографія Вюрца отримали в свій час широке поширення.

Див. також

Примітки
  1. http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9751478j/f116
  2. http://www.jstor.org/stable/93440
  3. http://www.researchgate.net/publication/236233531_Charles-Adolphe_Wrtz/file/9c960519db3bc24b43.pdf
  4. http://www.yelp.com/biz/paris-store-wolfisheim
  5. Туринська академія наук — 1757.
  6. Wurz A. Ueber eine neue Klasse organischer Radicale // Justus Liebigs Annalen der Chemie. 1855. B. 96. H. 3. S. 364—375.
  7. Wurtz C. A. Sur un aldéhyde-alcool // Comptes rendus de l'Académie des sciences. 1872. T. 74. № 22. P. 1361.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.