Шервуд Роуленд

Шервуд Роуленд
англ. Frank Sherwood Rowland
Франк Шервуд Роуланд, 28 травня 2008
Франк Шервуд Роуланд, 28 травня 2008
Народився 28 червня 1927(1927-06-28)
Делавер, Огайо, США
Помер 10 березня 2012(2012-03-10) (84 роки)
Ньюпорт-Біч, Орандж, Каліфорнія, США
·хвороба Паркінсона
Місце проживання Огайо
Корона-дель-Марd
Країна  США
Діяльність хімік, викладач університету, професор, автор
Alma mater Весліанський університет Огайо і Чиказький університет (1952)
Галузь хімія
Заклад Принстонський університет, Університет Канзасу і Каліфорнійський університет в Ірвайні
Науковий керівник Віллард Франк Ліббі
Членство Лондонське королівське товариство, Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Американське філософське товариство[1], AAAS[1] і Американське фізичне товариство[1]
Нагороди Нобелівська премія з хімії (1995)

 Шервуд Роуленд у Вікісховищі

Франк Шервуд Роуленд (англ. Frank Sherwood Rowland; 28 червня 1927(19270628) , Делавер, Огайо, США 10 березня 2012 , Ньюпорт Біч, Каліфорнія, США) — американський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії за роботи по ролі газоподібних галогеноалканів у виснаженні озонового шару Землі, розділивши її з Маріо Моліно та Паулем Крутценом.

Біографія

Шервуд Роуленд народився в м. Делавер, штат Огайо, середнім з трьох синів в сім'ї, яка переїхала сюди за рік до його народження. У 5 років прийшов у перший клас і закінчив школу, коли йому не було ще 16-ти років. У школі визначився його інтерес до атмосферних явищ, тому що вчитель природознавства довіряв йому на час літньої відпустки працювати замість нього на місцевій станції погоди.

Закінчив школу в 1943 і вступив до Веслянського університету Огайо, де провчився 2 роки, а потім записався у флот і став вчитися роботі оператора радарної установки. Війна завершилася, але наступного року він продовжив службу.

Повернувшись в університет, закінчив його через 2 роки. Восени 1948 вступив в аспірантуру на кафедру хімії Чиказького університету. У той час було прийнято відразу ж призначати аспіранту тимчасового керівника. Таким керівником Роуленда став Ліббі (Нобелівський лауреат, 1960). Роуленд вважав, що майже все необхідне для вченого-дослідника він отримав, слухаючи і спостерігаючи Ліббі. Дисертація Роуленда була присвячена вивченню властивостей радіоактивних ізотопів брому, отриманих за допомогою циклотрона.

У 1956 став доцентом Канзаського університету а потім і професором. У серпні 1964 Роуленд — завідувач кафедрою хімії Каліфорнійського університету в Ірвіні.

Шервуд Роуленд помер 10 березня 2012 у своєму будинку в Каліфорнії від ускладнень хвороби Паркінсона.[2]

Наукова діяльність

Кожне літо 1953—1955 Роуленд проводив в хімічному відділі Брукхевенської національної лабораторії, займався новою областю — хімією «горючих атомів» тритію і синтезував тритій-мічену глюкозу.

У Канзаського університету дослідна група Роуленда плідно працювала протягом восьми років, в основному вивчаючи тритій.

В Ірвіні він отримав підтримку Комісії з атомної енергії (до 1994), а потім НАСА. Хімія «горючих атомів» продовжувала відігравати головну роль у його дослідженнях. Він звернувся до фотохімії радіоактивних міток з використанням тритію і вуглецю-14, а потім до хімії фтору з використанням ізотопів 38Cl і 18F.

Дослідження атмосфери

У січні 1972 у Форті Лаудердале, у Флориді, Роуленд був на доповіді англійського вченого Джима Лавлока (Jim Lovelock) про нещодавно зроблених ним вимірах концентрації в атмосфері слідів фреону CCl3F, і доручив своєму асистенту М. Моліні дослідити долю фреонів в атмосфері. Через три місяці вони зрозуміли, що це серйозна проблема у вивченні навколишнього середовища. Моліна і Роуланд розробили теорію зменшення озонового шару в присутності фреонів.

Основні положення їх можна сформулювати так: Фреони — антропогенні компоненти, надходження яких в нижні шари атмосфери (тропосферу) приблизно дорівнює їх промисловому виробництву.

Будучи надзвичайно хімічно стійкими в умовах тропосфери, фреони мають дуже великий «час життя» (40-150 років). Єдиним шляхом видалення їх з тропосфери виявляється повільне перенесення в стратосферу.

У стратосфері вони піддаються фотолізу короткохвильовим УФ-випромінюванням Сонця, вивільняючи атоми хлору.

Атоми хлору атакують молекули озону, руйнуючи їх і даючи оксид хлору ClO, який взаємодіє з атомарним киснем, у результаті чого знову утворюється активний хлор — важливий компонент циклу руйнування озону.

Слідом за їх публікацією було зроблено численні спроби математичного моделювання зменшення стратосферного озону при різних «сценаріях» виробництва фреонів. З'ясувалося, що більш-менш реалістичні моделі вимагають обліку не менше 150 реакцій за участю близько 50 різних частинок, оскільки атоми хлору реагують не тільки з озоном, але також з молекулами води, метану, з оксидами азоту та іншими.

Громадський резонанс проблеми фреонів

Наприкінці 1974 озонова проблема привернула увагу громадськості, у зв'язку з чим стали проводитися нові численні наукові експерименти, слухання в законодавчих органах, широке обговорення в пресі. Озонова проблема виявилася тісно пов'язаною з важливими економічними факторами, і для її вирішення потрібно прийняття на міжнародному рівні політичних рішень, що безпосередньо стосуються життєвих інтересів багатьох мільйонів людей. Вони залишаться в пам'яті людства як перші в історії великомасштабні угоди, спрямовані на запобігання порушенню хімічної рівноваги, що склалися на планеті.

Ось що пише з цього приводу Роуленд: «У багатьох відносинах, розуміння хімії атмосфери знаходиться ще на ранніх стадіях. За два десятиліття ми тільки наблизилися до досягнення точності і чутливості інструментів, необхідної для роботи з хімічними речовинами, які існують у настільки низьких концентраціях, і, звичайно, слідовий склад атмосфери сильно розрізняється в залежності від регіону». «Питання про здатність хлорфторвуглводнів зменшувати озоновий шар є хорошим прикладом того, як не пропрацювавши як слід проблему, досить складно вирішити» її правильно. Однак, очевидно, що необмежене виробництво і експонентне зростання вмісту фреонів в атмосфері становлять реальну небезпеку для озоносфери Землі.

Нагороди

1992 року нагороджений медаллю Роджера Ревелла Американського геофізичного союзу.

1995 Роуланд, М. Моліна і Й. Круцем стали Нобелівськими лауреатами «за роботу з хімії атмосфери, особливо в зв'язку з утворенням і руйнуванням озону». Їх дослідження стимулювали розвиток таких відносно нових наукових дисциплін, як Хімія навколишнього середовища та хімія атмосфери.

Також на його честь названо астероїд 9681 Шервудроуленд[3].

Джерела

  • Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е. Л. Нобелевские премии по химии за 100 лет. СПб, «Гуманистика», 2003
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.