Юзаф Казимир Косаковський

Походив зі шляхетського роду Косаківських герба «Слєповрон», син Домініка і Маріанни Забелів. Мав братів: гетьмана Симона, коменданта Антонія і воєводу Михайла.

Закінчив Каунаський єзуїтський колегіум. Підчаший ковенський від 1758, потім суддя земський, посол на сейм. У 1761 висвячений на священика, навчався у Віленській академії, де отримав ступінь доктора філософії, і Варшаві. Виконував обов'язки настоятеля у Волпі і каноніка у Вільнюсі. Від 1764 доглядач віленський. Прихильно ставився до Барської конфедерації, для її підтримки разом із братом Симоном намагаюся створити Генеральну конфедерацію Великого Князівства Литовського, за що його заарештувала влада Російської імперії.

13 березня 1775 призначений титулярним єпископом Цину з обов'язками єпископа-суфрагана Віленської єпархії, одночасно — писар великий литовський. Ворогував з Антонієм Тизенгаузом, після відставки якого перевів багато ремісників з Гродно до своїх маєтків. 17 вересня 1781 призначений Інфляндським єпископом, був також адміністратором Курляндської єпархії. У 1783 Ливонська єпархія на короткий час увійшла до складу Могилевської архиєпархії.

У 1778 отримав Орден святого Станіслава, а у 1781 — Орден Білого Орла.

Для власного збагачення багато займався фінансовими махінаціями і ошуканством. Був прихильником проросійської партії, в 1787 почав отримувати постійну пенсію з російського посольства, був протеже посла Отто Магнуса фон Штакельберга, з його номінації засідав у 1782 — 1786 в Постійній Раді (в 1764 — 1786 голова департаменту справедливості). Брав участь в роботі Чотирилітнього сейму 1788 — 1792 . 19 грудня 1791 призначений віленським єпископом-коад'ютором.

Ю. К. Косаківський. Невідомий художник, після 1780

Протистояв Конституції 3 травня, разом з братом Симоном очолював Тарговицьку конфедерацію у Великому Князівстві Литовському. За допомогою російських військ фактично отримав владу в Литві, яку намагався приєднати до Російської імперії. Для відторгнення Великого Князівства від Корони заохочував створення окремих державних комісій ВКЛ, якими фактично керував [5].

Під час повстання на чолі з Костюшком 22 квітня 1794 його маєток конфіскував повстанський уряд [6], а його самого незабаром засудили і повісили у Варшаві як зрадника.

Займався літературною творчістю. У 1786 опублікував два романи «Ксьондз Плебан» (пол. Ksiądz Pleban) в яких показав найскандальнішу парафію (прихід) епохи Просвітництва, і «Панич господар» (пол. Panicz gospodarz). У 1787 написав роман «Обиватель» ( пол. Obywatel), а в 1791 — «Czarownica» («Чарівниця»). Перекладав із французької мови, автор мемуарів.

• Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
• Nitecki P., Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965 – 1999, H. Gulbinowicz, Warszawa: „Pax”, 2000, ISBN 83-211-1311-7, OCLC 189782455.
• Andrzej Zahorski, Józef Kazimierz Kossakowski [w:] Polski Słownik Biograficzny, t. XIV, 1968-1969, s. 268-272
• T. 5: Oświecenie. W: Bibliografia Literatury Polskiej – Nowy Korbut. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1967, s. 170–172.

• Józef Kazimierz Korwin-Kossakowski z Kossaków h. Ślepowron (пол.)
• Józef Kazimierz Kossakowski w bazie catholic-hierarchy.org (ang.)
• Pamiętniki Józefa Kossakowskiego