Яків Геровський
Яків Геровський (24 жовтня 1794, с. Новий Яжів, нині с. Новий Яр, Яворівський район, Львівська область — 5 вересня 1850, Львів) — український педагог, релігійний та громадський діяч, священик УГКЦ. Професор, доктор богослов'я (1836), ректор Львівського університету у 1841—1842 роках.
| отець-доктор Яків Геровський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
24 жовтня 1794 Новий Яжів, нині с. Новий Яр, Яворівський район Львівська область |
| Помер |
5 вересня 1850 (55 років) Львів |
| Поховання | Жовківський цвинтар і Личаківський цвинтар |
| Громадянство |
 Австрійська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | педагог |
| Alma mater | Львівський університет |
| Науковий ступінь | доктор богослов'я |
| Заклад | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Титул | доктор богослов'я |
| Посада | ректор Львівського університету |
| Термін | 1841—1842 |
| Попередник | Юзеф Райнер (Józef Reiner) |
| Наступник | Єжи Гольцґетан (Jerzy Holzgethan) |
| Конфесія | УГКЦ |
| Батько | Симеон |
| Мати | Катерина |
Життєпис
Народився 24 жовтня 1794[1] року в с. Новий Яжів, Яворівський район, Львівська область, Україна в сім'ї Симеона (дяка, сільського вчителя) та Катерини (з Лозинських) Геровських.
Філософію та три перших роки теології студіював у Львівському університеті. За рішенням Львівської консисторії УГКЦ, яка в порозумінні з віденською владою почала місійну діяльність серед слов'ян Австрійської імперії після Віденського конгресу, був висланий до Хорватії. Тут у місті Крижевці у 1817 році прийняв священичі свячення[1]. Через рік повернувся до Львова, у 1818―1819 закінчив 4-й курс теології. Зразу після цього був висланий до Далмації. В 1820―1822 роках в Шибенику викладав біблійні науки та догматику в новоутвореній духовній семінарії. З перемишльським каноніком Олексієм Ступницьким провадив місійну працю серед православних, вживаючи переважно сербської мови. Трагічна смерть О. Ступницького в 1822 році викликала його переїзд до Відня, де продовжив вивчати догматику. Через рік був викликаний до Львова суплентом при кафедрі Нового Заповіту. В 1826 році як професор став завідувачем кафедри. В 1836 році став доктором теології.
Тричі був деканом богословського факультету (1837, 1841, 1845), у 1841―1842 роках був ректором Львівського університету. В 1841 році став почесним каноніком Перемишльської капітули УГКЦ, в 1846 — радником львівської консисторії УГКЦ. Як професор мав посаду просинодального екзаменатора трьох львівських консисторій УГКЦ. Був улюбленцем студентів.
Не залишив жодної публікації. Австрофіл, значної ролі в громадсько-політичному житті не відігравав. У 1848 році був головою Жовківського виділу Головної Руської Ради. Очолював групу професорів, які протестували проти впровадження з нового навчального року польської мови для викладання. Серед тодішнього українства залишився у пам'яті як шляхетний, жертовний, заслужений педагог.
Був священиком церкви Святого Миколая у Львові.[2]
Помер у Львові 5 вересня 1850 року.[1] Спочатку був похований на цвинтарі Папарівка (або Жовківське кладовище — колишньому цвинтарі у Львові, тепер не існує, розташована залізнична станція Підзамче). Під час будування залізничної станції (двірця) в 1860-х роках могилу, пам'ятник було перенесено на Личаківський цвинтар[3][2][4].
Примітки
- Mandziuk J. Gerowski, Gierowski, Jakub… — S. 1018.
- Сайт церкви Святого Миколая (Львів). Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 1 травня 2014.
- Возняк М. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії
- Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 144. — ISBN 5-7745-0316-X.
Джерела
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — V. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)
- Józef Mandziuk. Gerowski, Gierowski, Jakub // Encyklopedia Katolicka. ― T. V. ― Lublin 1989. — S. 1018. (пол.)
- ks. Marian Rechowicz. Gerowski (Gierowski) Jakub (1794—1850) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1948—1958 (reprint 1990). — T. VII, zeszyt. — S. 398—399. (пол.)