Ярославський повіт (II Річ Посполита)

Утворений 1867 року. В 1882 р. налічував 90 811 жителів у 139 адміністративних одиницях (1 місто, 3 містечка, 97 сільських гмін і 38 фільварків). Був осідком Ярославського деканату.

Повіт входив до Львівської військової області ЗУНР. Попри переважну чисельність українців серед військового гарнізону і підтримку ними ЗУНР, місцевий керівний комітет виявив пасивність, не зайняв усі важливі пункти і не вжив заходів щодо захисту Ярослава і повіту. Активними натомість були жителі сіл, які взяли владу на місцях, але в кінцевому результаті не могли протистояти польській армії.[1]

У 1920 р. був включений до новоутвореного Львівського воєводства.

1 січня 1925 р. розпорядженням Ради Міністрів Польщі село Журавички було вилучене з Ярославського повіту і включене до Переворського повіту[2]

15 червня 1934 р. села Жапалів і Вілька Жапалівська передані з Любачівського повіту до Ярославського, також присілок Ігначе вилучений з сільської гміни Старе Село Любачівського повіту і включений до сільської гміни Радава Ярославського повіту, натомість з Ярославського передане село Нова Гребля до Любачівського повіту[3].

26 липня 1934 року було створено новий поділ повіту на сільські ґміни [4](відповідно до нової реформи місцевого самоврядування) внаслідок об’єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об’єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.

Ярославський повіт

У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Ярославського повіту в ході утворення Львівської області включена до Любачівського повіту[6], а 17 січня 1940 року територія поділена на Ляшківський і Синявський райони. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. В жовтні 1944 року територію зі складу Львівської області передано Польщі.

У 1907 році українці-греко-католики становили 41% населення повіту[7].

У 1939 році в 50 селах на сході повіту українське населення становило більшість із 65 140 мешканців: 46 345 україномовних українців-грекокатоликів — 71,15 %, 280 польськомовних українців-грекокатоликів — 0,43 %, 2 520 українців-латинників — 3,87 %, 13 340 поляків — 20,49 %, 1 375 польських колоністів міжвоєнного періоду — 2,11 %, 1 280 євреїв — 1,96 % і 20 німців та інших національностей — 0,03 %, хоч на заході через полонізацію кількість українців різко зменшилась: у 38 селах з 68 710 мешканців: 5 415 україномовних українців-грекокатоликів — 7,88 %, 8 825 польськомовних українців-грекокатоликів — 12,84 %, 43 420 поляків — 63,19 %, 375 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,55 %, 10 575 євреїв — 15,39 % і 100 німців та інших національностей — 0,15 %[8].

Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 148 028 населення ніби-то було аж 120 429 (81,37%) поляків при 20 993 (14,18%) українців, 6 064 (4,1%) євреїв і 33 (0,02%) німці суперечать шематизмам і даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) та пропорціям за допольськими (австрійським) та післяпольським (німецьким 1943) переписам.