Ярослав Гейровський

Ярослав Гейровський
Ім'я при народженні чеськ. Jaroslav Viktor Leopold Heyrovský
Народився 20 грудня 1890(1890-12-20)
Прага
Помер 27 березня 1967(1967-03-27) (76 років)
Прага
Поховання Вишеградський цвинтар
Країна  Чехословаччина
Діяльність хімік, фізик, винахідник, педагог
Alma mater Університетський коледж Лондона, Akademické gymnázium Štěpánskád, Карлів університет, Сорбонна і Факультет мистецтв Карлового університету[1]
Галузь хімія
Заклад Карлів університет
Вчителі Фредерік Джордж Доннан і Богуслав Браунер
Аспіранти, докторанти Віктор Кемула
Членство Лондонське королівське товариство, Академія наук НДР, Леопольдина, Чеська академія наук і мистецтв, Королівське наукове товариство Чехіїd, Нобелівська премія з хімії, Академія наук СРСР, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Російська академія наук
Батько Leopold Heyrovskýd
Брати, сестри Leopold Heyrovskýd
Діти Michael Heyrovskýd і Jitka Černá-Heyrovskád
Родичі Ferdinand Šimon Heyrovskýd і Arnošt Hofbauerd
Нагороди Нобелівська премія з хімії (1959)
Висловлювання у Вікіцитатах
 Ярослав Гейровський у Вікісховищі

Ярослав Гейровський (Heyrovsky, 20 грудня 1890, Прага — 27 березня 1967, Прага) — чеський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії.

Біографія

У 1918 закінчив Празький університет. Учень Б. Браунера. У 1910—1913 навчався в Лондонському університетському коледжі і в 1913—1914 працював там же під керівництвом Ф. Доннана.

З 1922 екстраординарний, з 1926 ординарний професор фізичної хімії Празького університету. З 1922 завідував інститутом фізичної хімії Празького університету. 1926 року працював у Сорбонні (Париж). З 1950 директор Державного полярографічного інституту в Празі, який 1964 року названо його ім'ям. Іноземний член АН СРСР (1966) та деяких інших академій.

У 1922 Гейровський, досліджуючи процес електролізу на ртутному крапельному електроді, встановив залежність між потенціалами відновлення й окиснення речовин та їх природою, а також величиною дифузійного струму і концентрацією речовини в електроліті, що стало основою для полярографії.

У 1925 разом із своїм учнем M. Шикатою сконструював полярограф, який дозволяв автоматично записувати криві полярізації в координатах напруги та сили струму. Гейровській всебічно розробив полярографічний метод, теорію і техніку полярографічних досліджень, за що отримав Нобелівську премію з хімії (1959).

Див. також

Примітки
  1. Studenti pražských univerzit 1882–1945
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання
  • www.peoples.ru[недоступне посилання з серпня 2019] (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.