Ярошевич Уляна Іванівна

Уля́на Іва́нівна Яроше́вич (нар. 10 березня 1949, смт Нижанковичі, Старосамбірський район, Львівська область) — українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва, керамістка. Членкиня Національної спілки художників України[1].

Уляна Іванівна Ярошевич
Народження 10 березня 1949(1949-03-10) (72 роки)
смт Нижанковичі, Старосамбірський район, Львівська область
Національність українка
Країна  СРСР
 Україна
Жанр гончарство, кераміка
Навчання Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша,
Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Діяльність художниця
Напрямок художня кераміка

Біографія

Уляна Ярошевич народилася 10 березня 1949 року в смт Нижанковичі (Старосамбірський район, Львівська область). Закінчила Нижанковицьку середню школу. Художню освіту здобула у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша у 19651969 роках, викладач Тарас Драган. З 1969 по 1974 рік навчалася у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, викладач Зеновій Флінта. Після закінчення інституту працювала старшим лаборантом кафедри кераміки (19741975). У 1975 році працювала в творчій майстерні Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. У 1976 році народжує сина та переїжджає до батьків у Нижанковичі. У 19811982 роках працювала на Миколаївській майоліковій фабриці (Львівщина).

Творчість

Уляна Ярошевич почала творчо працювати ще під час навчання в інституті. Починаючи з 1974 року бере участь у виставках. Роботи раннього періоду виконані в теракоті без застосування розпису. Природний колір глини та матовість черепка лише підкреслюють витончений силует творів. Найвиразніші роботи цього періоду: «Табун» (1974), та «Космонавти» (1974).

У 19761981 роках працює переважно над ескізами, а також ліпить вручну невеликі композиції (10—15 см). З цього періоду «мініатюр» варто згадати серію композицій «Пегас» (1977, глина, ангоби).

У 19811982 роках мисткиня працює на Миколаївській майоліковій фабриці, і її творчість зазнає змін: у роботах з'являється колір, декоративні геометричні та рослинні орнаменти. Роботи декоруються по сирому черепку ангобами, а потім доповнюються лощення. Характерними творами цього періоду є «Метелик» (1981, глина, ангоби, лощення), «Весна» (1981, глина, ангоби, лощення), «На озері» (1981, глина, ангоби, лощення), «На пасіці» (1981, глина, ангоби, лощення). У 1982 році ряд з цих робіт були представлені на груповій виставці молодих художників Львова.

У 1984 році Уляна Ярошевич стає членом спілки художників СРСР і отримує майстерню. Обладнує її гончарним кругом.

У 1987 році художниця працює у всесоюзній творчій групі у районі Дзінтарі міста Юрмала (Латвія). Результатом стають композиції «Сільські мадонни» (1987, шамот, ангоби), що були експоновані на Міжнародному конкурсі кераміки у місті Фаенца (Італія).

Роботи

  • Табун (1974).[2]
  • Космонавти (1974).[2]
  • Серія композицій «Пегас» (1977, глина, ангоби). Серія мініатюр, ручне ліплення.[2]
  • Метелик (1981, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Весна (1981, глина, ангоби, лощення).[2]
  • На озері (1981, глина, ангоби, лощення).[2]
  • На пасіці (1981, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Декоративне оздоблення для бару «Арарат» у Львові (1981) виконано у співавторстві з чоловіком Ярославом Гіппом — художником-керамістом. У видовженому приміщенні симетрично на двох протилежних стінах розміщуються панно. Це багато фігурна, фризова композиція, із зображанням: чоловічих фігур, сцени полювання, вершників на конях, жінок які танцюють, святкове застілля. На протилежній до входу стіні художниця розмістила двох крилатих левів. Світильники були вирішені у формі факелів. Пластика виконана у шамоті з незначним використанням емалей.[3]
  • Декоративні композицій для інтер'єру будинку культури у селі Дзвіняч (19821983).[3]
  • Панно «Пошта» для поштового відділення у місті Мостиська (1985).[3]
  • Сільські мадонни (1986, шамот, ангоби). Композиція складається з трьох об'ємів: «Жінки, що перуть білизну», «Жінки, що сапають поле» та «Вівчар» (чоловіча фігура з бараном).[2]
  • Довбуш або Опришки (1986, глина, ангоби).[2]
  • Веселі коники (1986, глина, ангоби, емалі).[2]
  • Перед святом (1986, глина, ангоби, пігменти).[2]
  • Ремесла. Прядіння (1987, шамот, ангоби). Розпис виконано білим та червоно-коричневим з незначним вкрапленням чорного по сіро-зеленому тлі шамоту. Він розташовується у нижній широкій частині глека. До загального об'єму «глека» додано об'ємний елемент прядки.[2]
  • Танець (1987, глина, ангоби, пігменти).[2]
  • Весна (1987, глина, ангоби, пігменти).[2]
  • Сінокіс (1988, глина, ангоби).[2]
  • Декоративний посуд (1988—1990, шамот, ангоби, лощення). Композиції побудовані з основного об'єму, який декоровано геометричним орнаментом, та деталей, а саме стилізованих голівок тварин та півфігурами вершників.[2]
  • Комплексне оформлення інтер'єру для санаторію «Карпати» у Трускавці (1990). Загальна ідея оформлення санаторію — кожному виду народного мистецтва присвятити поверх. Над об'єктом працював великий колектив художників. Композиція на тему писанкарства, виконана у співавторстві з чоловіком Ярославом Гіппом, складається з панно та об'ємно-просторової пластики. Робота розташована в холі шостого поверху санаторію.[3]
  • Оформлення бювету для санаторію «Карпати» (1991—1994) у Трускавці. Робота складається з панно, тематикою якого є історія Трускавця. Виконана у співавторстві з Ярославом Гіппом.[3]
  • Інтер'єр зимового саду санаторію (1994) У Трускавці. У співавторстві з Ярославом Гіппом. Тематикою твору стала повість Івана Франка «Захар Беркут». Робота має вигляд вмонтованих в цегляну кладку відносно невеликих композицій. Рельєфи теракотового кольору вдало поєднуються з цегляним тоном стіни.[3]
  • Двоє (1995, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Давня Венера (1996, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Жінка з дітьми (1997, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Мандрівники (1998, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Метаморфози пози (1999, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Місячна соната. Осінь (1999, глина, ангоби, лощення).[2]
  • Відпочинок на озері (1999, глина, ангоби, лощення).[2]
  • На пляжі (1999, глина, ангоби).[2]
  • Сидяча (2000, глина, ангоби).[2]
  • Зачудована (2001, глина, ангоби).[2]
  • Очікування (2001, глина, ангоби).[2]
  • Калина гончарна скульптура (2009, глина, ангоби).[2]
  • «Венери», що відпочивають гончарна скульптура (2009, глина, ангоби).[2]
  • Материнство (2009, глина, ангоби).[2]

Персональні виставки

  • 1989 — перша персональна виставка.
  • 1999 — друга персональна виставка.
  • 2011 — персональна виставка гончарних творів Уляни Ярошевич (м. Київ)[4].

Примітки

  1. Довідник членів СХУ, 1998, с. 172.
  2. Винниченко О. М. Гончарна «скульптуро-кераміка» Уляни Ярошевич. // Народознавчі зошити. — № 1 (97), 2011. — С. 134—144
  3. Винниченко О. М. Монументально-декоративні композиції Тараса Левківа та Уляни Ярошевич для архітектурно-просторового середовища. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — № 674, 2010. — С. 168—170.
  4. Персональна виставка гончарних творів Уляни Ярошевич

Джерела

  • Винниченко О. М. Гончарна «скульптуро-кераміка» Уляни Ярошевич. // Народознавчі зошити. — № 1 (97), 2011. — С. 134—144.
  • Винниченко О. М. Монументально-декоративні композиції Тараса Левківа та Уляни Ярошевич для архітектурно-просторового середовища. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — № 674, 2010. — С. 164—170.
  • Довідник членів Спілки художників України / Головний редактор О. М. Міщенко, редактор-упорядник А. В. Гусарова та ін. — Київ : Спілка художників України, 1998. — С. 172.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.