Ґалаґан Микола Михайлович

З 1890 року навчається у 3-й Київській гімназії. Там він подружився із Григорієм Чупринкою, який справив суттєвий вплив на формування його національної свідомості.

У 1898 вступає до Колегії Павла Ґалаґана і закінчує її у травні 1902 року із золотою медаллю. Цього ж року він стає студентом природничого факультету Київського університету.

У 1909 році завершує навчання в університеті та отримує диплом першого ступеня.

Ще на шкільній лаві у 1900 році прилучився до революційної діяльності, стає активним членом РУП.

В університеті він вступив до української студентської громади, до якої належали майбутні провідники українського соціал-демократичного руху: Дмитро Антонович, Володимир Винниченко, Андрій Лівицький, Микола Порш, Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Степанківський, Михайло Ткаченко, Микола Троцький, Володимир Чехівський. Члени громади одночасно належали й до Революційної Української Партії. На початку діяльності партія займала радикально-національний напрям, ідеологом якого був Микола Міхновський, однак згодом РУП еволюціонувала до соціал-демократії.

В 1902 році з РУП виділилась Українська Народна Партія на чолі з Миколою Міхновським.

Залишився у партії та здійснював пропагандистську діяльність у «марксистській» групі на чолі з Михайлом Ткаченком.

В 1905 році група членів РУП на чолі з Маркіяном Меленевським, П. Канівцем та Василем Мазуренком разом із бундівськими організаціями в Україні створили Українську Соціал-Демократичну «Спілку», яка увійшла до РСДРП (меншовицької фракції) на правах автономної частини.

Протягом 1905-1907 років працював у центральному проводі «Спілки», а влітку 1907 обійняв посаду секретаря цієї партії.

На початку 1908 року центральний провід організації був майже повністю розгромлений, але Микола Ґалаґан пробував відновити діяльність партії, однак безрезультатно.

Обкладинка книги Миколи Ґалаґана «З моїх споминів»

У 1909 отримує посаду урядовця в Київському відділенні Волзько-Камського банку.

У 1910-1911 перебуває на військовій службі в чині рядового у 29-му піхотному полку. А після перепідготовки у 1912 році отримує звання прапорщика.

У 1911-1913 продовжив свою працю в банку, а згодом працює у Чернігові як практикант Управління інспектора сільського господарства з культури боліт та лукознавства.

Брав участь у Першій світовій війні у складі 20-го Заамурського прикордонного полку, виконуючи функції полкового ад'ютанта.

У 1917 бере участь у II Всеукраїнському військовому з'їзді, на якому був проголошений I-й Універсал Центральної Ради.

6 червня 1917 став прапорщиком Першого Українського полку ім. Б. Хмельницького. Брав участь зі своїм полком у складі Російської армії у боях проти війська Австро-Угорщини.

Восени 1917 обраний до складу Центральної Ради.

Ґалаґан у складі дипломатичної місії УНР в Угорщині.

6 грудня 1917 разом із Євгеном Онацьким за дорученням Генерального Секретаріату проводив переговори з урядами Кубані та Великого Війська Донського щодо формування федеративного загальноросійського уряду.

У 1918 — дипломатичний представник УНР в Королівстві Румунія. Після проголошення Павла Скоропадського гетьманом Української Держави відмовився від посади посла і працював у департаменті загальних справ міністерства народного здоров'я.

У 1919–1920 рр. — голова дипломатичної місії УНР в Угорщині. Залишив посаду в знак протесту проти підписання С. Петлюрою Варшавського договору.

В еміграції проживав спочатку у Відні, а з 1922 переїздить до Праги. Працює в різних українських громадських організаціях та бере участь у партійному житті в складі УСДРП.

Після проголошення автономії Карпатської України переїхав до Хуста, де викладав природознавчі дисципліни у державній українській гімназії. Був заарештований угорцями після окупація Закарпаття та депортований до Чехословаччини.

У січні 1944 заарештований гестапо і пів року провів у Празькій тюрмі.

У 1945 вивезений радянською військовою контррозвідкою до Києва.

У довіднику «Діячі Української Центральної Ради» під редакцією Осташко Т. С. вказується, що Микола Ґалаґан загинув у Лук'янівській тюрмі 1946 року.[1]

Згідно з матеріалами Ігоря Сюндюкова, Микола Ґалаґан відбув десятирічне ув'язнення у «Сиблагу» (Кемеровська область, Маріїнськ, п/с 247/6-г). Звільнений 1 листопада 1955 року. Подальша його доля невідома.[2]

Реабілітований 14 травня 1992 року[3][4][5].