Порш Микола Володимирович

Навчався в Лубенській гімназії, де входив до українського гімназійного гуртка, заснованого В. Шеметом. Пізніше навчався в Київському університеті св. Володимира. З 1890-х років Порш, що дотримувався марксистських поглядів, брав участь в українському національному русі і незабаром приєднався до гуртка РУП, і у 1903 фактично очолив його.

У 1905 він змінив Дмитра Антоновича, разом з яким раніше редагував газету «Праця», як лідер РУП і зайнявся створенням нової програми партії, в основу якої лягала орієнтація на робітничий клас. Під час внутрішньопартійної дискусії щодо національного питання, внаслідок якої РУП розкололася, Порш відстоював ідею незалежності України й осібного існування української партії, на противагу групі М. Меленевського та О. Скорописа-Йолтуховського, які вийшли з РУП і приєдналися до РСДРП на правах автономної Української Соціал-Демократичної Спілки.

У 1906, незабаром після заснування УСДРП, Порш разом з Д. Антоновичем, В. Винниченком і С. Петлюрою став одним з її лідерів.

Після Лютневої революції став членом Київського губернського виконкому Ради об'єднаних громадських організацій. Брав участь у роботі Всеукраїнського робітничого з'їзду 11-14 (24–27) липня 1917 р. у Києві, де головував на заключному засіданні з'їзду 14 (27) липня 1917 р., на якому відбулися вибори Всеукраїнської ради робітничих депутатів у складі 100 осіб (70 представників фракції УСДРП та 30 — УПСР).

На першому засіданні Всеукраїнської ради робітничих депутатів 15 (28) липня 1917 р. М.Порша було обрано її головою, членом виконкому, а також до президії виконкому, члени якого мали поповнити Малу Раду Української Центральної Ради. Таким чином М.Порш став членом Української Центральної Ради та Малої Ради (Комітету Української Центральної Ради).

У вересні 1917, полемізуючи під час внутрішньопартійної дискусії з В. Винниченком та Б. Мартосом, вказував на протилежність економічних інтересів України і Росії, висловлювався за політичну незалежність України. Тоді ж він взяв участь у Демократичній нараді в Петрограді та став членом Предпарламенту Росії.

1 (13) листопада 1917 р. Порш був призначений генеральним секретарем праці УНР, а з 18 (31) грудня став генеральним секретарем військових справ. Тож протягом півтора місяця, до кінця січня 1918 р., керував роботою одразу двох генеральних міністерств.

Був серед тих, хто досить жорстко відреагував на Маніфест петроградської (більшовицької) Ради народних комісарів до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради від 3 грудня 1917 р. Так, на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, селянських i солдатських депутатів України у Києві (4–6 (17–19) грудня 1917 р.) він виступив із різким закликом відхилити вимоги ультиматуму і підтримати Центральну Раду.

За наказом Порша, керівництво обороною УНР від більшовиків було зосереджено в руках начальника 1-ї Сердюцької дивізії, полковника Юрія Капкана[1]. У цей час відбувалася стихійна демобілізація, солдати після років в окопах масово покидали фронт.

26 (8 січня) грудня (8 січня) на засіданні Генерального Секретаріату Порш доповідав: «Армія з кожним днем розвалюється. Військові частини зменшуються, як більшовицькі, так і українські»[2]. Відтак уряд доручив Генеральному секретарству військових справ «приступити до організації добровольчеської армії на платних підставах, яко начаток міліційної армії»[1].

3 (16) січня Мала Рада, за поданням Порша, прийняла закон «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції. Як відзначають дослідники, ця політика була схожою на ту, яку проводили інші уряди, що постали на уламках колишньої імперії. Зокрема, Раднарком розпочав демобілізацію раніше уряду УНР[1], а Декрет про створення Червоної армії був виданий лише через 12 днів, після аналогічного українського закону «Про народну армію»[2].

16 (29) січня залишив посаду генерального секретаря військових справ, продовжив діяльність в уряді УНР в якості генерального секретаря праці до березня 1918 року.

25 січня (7 лютого) Центральною Радою УНР було прийнято Закон «Про 8-годинний робочий день», який був підготований і внесений на затвердження Ради Міністерством праці УНР під головуванням М. Порша.

14 березня 1918 р. М. Порш очолив комісію у справах товарообміну із Центральними державами при Раді народних міністрів УНР.

19 квітня 1918 р. він — голова української делегації на мирних переговорах із РСФРР.

22 квітня 1918 р. М. Порш інформував уряд, що у перебігу перемовин з товарообміну з Центральними державами з усіх пунктів було досягнуто згоди. Він також виклав основні пункти договору щодо цін на товари, додавши, що німецька сторона намагалася відмінити монополію на закордонні товари. В результаті обміну думками було вирішено доручити державній комісії зберігати монополію лише на товари української промисловості.

23 квітня 1918 від України М.Порш підписав «Господарський договір між УНР, Німеччиною і Австро-Угорщиною».

Був активним противником втручання німецького окупаційного командування у внутрішні справи УНР.

За часів Української Держави М. Порш займав антигетьманську позицію — став активним учасником опозиційної урядові організації — Українського національного союзу.

27 липня 1918 заарештований разом з С. Петлюрою за звинуваченням у підготовці повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Був звільнений напередодні повстання Директорії.

2 січня 1919 Радою народних міністрів УНР призначений послом УНР у Німеччині. Прибув у Берлін 10 лютого, перед цим встигнувши прийняти участь в огранізації Трудового конгресу народу України та в IV з'їзді (10–12 січня 1919 р.) УСДРП.

Після розколу УСДРП примкнув до правої «офіційної соціал-демократичної» фракції (В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа), що обстоювала потребу «трудової демократії», повільної соціалізації головних галузей народного господарства та підтримку Директорії.

На посаді посла М. Порш займався[3]:

• передачею у розпорядження уряду УНР грошових вкладів Української Держави;
• забезпеченням, спільно із Українською Фінансовою агентурою в Німеччині, доставки урядові УНР українських грошових знаків, що виготовлялися у німецькій державній друкарні;
• організацією повернення на Батьківщину українців-військовополонених;
• налагодженням закупівлі спорядження і ліків для українського війська;
• налагодженням стосунків з нейтральними державами і країнами Антанти та створенням антибільшовицького блоку держав чорноморсько-балтійської смуги.

26 серпня 1920 р. М.Порш з Карлсбада відіслав міністру закордонних справ А. Ніковському заяву про свою відставку. Відставка була прийнята 16 березня 1921 р. Після своєї відставки оселився в Німеччині.

В еміграції жив у Німеччині. Писав праці з економіки, перекладав на українську мову твори Карла Маркса.

За спогадами його дружини Оксани, вміщеними у нарисі Андрія Жука «Пам'яті Миколи Порша», він помер у місті Еберсвальде 16 квітня 1944 і згодом похований у Берліні на православному цвинтарі[4].

• В. І. Головченко. Порш Микола Володимирович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• В. Солдатенко. Порш Микола Володимирович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.600 ISBN 978-966-611-818-2
• Жук А. Пам'яті Миколи Порша (1877—1944) // Сучасність. — 1962. — № 1. — С. 52-66.