Asproparthenis

Зовнішній вигляд

Жуки середніх і досить великих розмірів: 6-20  мм у довжину. Основні ознаки цього роду[1]:

  • тіло чорне, але густо вкрите розсіченими жовтувато- або сріблясто-сірими лусочками;
  • головотрубка пряма, має добре помітний серединний кіль із поздовжніми борозенками по обидва його боки, бокові ж краї самої головотрубки також облямовані кілями;
  • вусики 1-й членик їх джгутика звичайно коротший за 2-й.
  • боки передньоспинки вкриті простими крапками і не мають чорних зерняток ані крапок із потовщеними краями;
  • надкрила більш або менш паралельнобічні, найширші посередині;
  • 1-й та 2-й членики лапок видовжені, 2-й звичайно довший від дволопатевого 3-го.

Докладний опис морфології Asproparthenis дивись[2], а фотографії —[3].

Спосіб життя

У вивчених з цієї точки зору видів життєвий цикл пов'язаний з лободовими. Жуки мешкають в асоціаціях, де є ці рослини. Тут вони харчуються їхнім листям, ховаються від несприятливих умов, паруються. Самиці відкладають яйця на головний корінь, кореневу шийку або у ґрунт поблизу неї. Для цього жук риє ямку та (або) вигризає заглиблення на рослині. Личинка вгризається у рослинні тканини і живе, харчуючись ними; тут вона й заляльковується. Під час її розвитку на корені часто-густо утворюється гал[4]. У деяких видів личинка обгризає коріння ззовні і лялечку утворює у ґрунті.

Більшість видів цього роду у поширенні тяжіє до південних посушливих регіонів — степів та напівпустель. Заселюють вони узбережжя водойм, солонці та солончаки, а також узбіччя шляхів, межі, перелоги, пустирі, лісосмуги, штучні та байрачні ліси, забур'янені сільгоспугіддя.

Найактивніші імаго навесні. Вони пробуджуються від сплячки, розселюються перельотами та «пішки», харчуються і відкладають яйця. Невдовзі після цього вони гинуть. Приблизно у серпні-вересні з'являються жуки нового покоління. Вони зимують — у верхньому шарі ґрунту та підстилці[5].

Географічне поширення

Всі види цього роду мешкають у межах Палеарктики. Загалом ареал роду охоплює всю Південну Європу, Закавказзя, Середню Азію і доходить до Далекого Сходу; на півдні — до Ірану, Кітаю, Монголії, на півночі — до Якутії[1]. В Україні зареєстровано 6  видів Asproparthenis[6].

Класифікація

Через значну мінливість і велику схожість види цього роду погано розпізнаються. Описано щонайменше 22 види роду Asproparthenis[7]. Нижче наведено їх перелік, назви видів української фауни виділено кольором:

  • Asproparthenis albicans Schönherr, 1834
  • Asproparthenis atrirostris Gebler, 1832
  • Asproparthenis bohemanni Faust, 1891
  • Asproparthenis carinicollis Gyllenhall, 1834
  • Asproparthenis carinata Zoukoff, 1829
  • Asproparthenis crotchi Chevrolat, 1873
  • Asproparthenis emgei Stierlin, 1891
  • Asproparthenis foveicollis Gebler, 1834
  • Asproparthenis guyoti Hartman, 1909
  • Asproparthenis kahirina Faust, 1904
  • Asproparthenis libitinaria Faust, 1886
  • Asproparthenis lusca Chevrolat, 1869
  • Asproparthenis maculicollis Chevrolat, 1873
  • Asproparthenis obsoletefasciata Ménétriés, 1849
  • Asproparthenis punctiventris Germar, 1824
  • Asproparthenis rufotibialis Zumpt, 1938
  • Asproparthenis salebrosicollis Boheman, 1842
  • Asproparthenis sculpticollis Zumpt, 1938
  • Asproparthenis secura Faust, 1890
  • Asproparthenis sparsa Zoubkoff, 1823
  • Asproparthenis steveni Faust, 1891
  • Asproparthenis vexata Gyllenhal, 1834.

Практичне значення

Пов'язаність із лободовими зробила деякі види шкідниками культивованих рослин цієї родини, в першу чергу буряків та піскозакріплювальних насаджень з саксаулу. Потенційно види цього роду можуть шкодити шпинатові та кіноа. Економічно відчутних збитків завдає звичайний буряковий довгоносик Asproparthenis punctiventris, а також Asproparthenis foveicollis. Незначні пошкодження бурякам завдають Asproparthenis carinata, Asproparthenis obsoletefasciata, Asproparthenis vexata [8][9].

Примітки

  1. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 76
  2. Арзанов Ю. Г. Материалы к изучению трибы Cleonini (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae). Роды Asproparthenis Gozis, 1886, Chromosomus Motschulsky, 1860 и Temnorhinus Chevrolat, 1873// Кавказский энтомол. бюллетень, 2006, т. 2, вып. 2, с. 187–198
  3. Подсемейство Lixinae Schönherr, 1823 — атлас долгоносиков (Curculionidae) России и близлежащих стран. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/cleonini.htm
  4. Воловник С. В. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи // Зоологический журнал, 2010, том 89, № 7, с. 828–833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf13.htm.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf18.htm%5Bнедоступне+посилання+з+червня+2019%5D
  5. Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов… I. Триба Cleonini. //Энтомологическое обозрение, 1989, т. 68, вып. 1, с. 86-92. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_cleonini_1989.pdf
  6. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  7. Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 437. — In: I. Löbl & Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
  8. Долин В. Г., Стовбчатый В. Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104–112
  9. Воловник С. В. Влияние хозяйственной деятельности… http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_1984_cleoninae_econom_vestnz.pdf
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.