Fiskars

У XVII столітті на території Фінляндії відкрито низку чавуноливарних заводів. Сприятливі умови для розвитку фінської чорної металургії створили великі простори лісових угідь в районі Похья, а також величезні запаси гідроенергії і зручні водні маршрути. Близьку 1630 року побудовано чавуноливарний завод в м. Антског; у 1641 році — завод у Білльнесі[1]. У1649 році побудовано завод у Фіскарсі, який є одним з найстаріших підприємств у Фінляндії[1].

Коли був відкритий завод у Фіскарсі, Фінляндія була у володіннях Швеції, яка в XVII ст. була одним із найбільших виробників чавуну в Європі. У 1649 році Петер Тервесте подарував привілей на спорудження у Фіскарсі доменної печі і ковальського молота для виробництва чавуну і кованих виробів. Залізна руда, що використовувалась на виробництві, привозилася, в основному, з рудника Утьо, що розташовувався на одному із островів Стокгольмського архіпелагу, а більша частина пруткового заліза, виробленого на цьому чавуноливарному заводі, відправлялася до Швеції для продажу на ринку чорного металу в старому місті Стокгольма[1]. Крім того, в самому Фіскарсі пруткове залізо використовували для виготовлення цвяхів, різьбових деталей, ножів, мотик, залізних коліс та інших виробів[1].

З 1783 року чавуноливарним заводом почала володіти родина Бйоркман, після чого виробництво в основному було перепрофільовано на промислову переробку мідної руди з розташованого поблизу мідного рудника Оріярві[1]. До XIX століття в руднику Оріярві практично не залишилося руди для видобутку промислового масштабу, тому в 1802 році доменна піч була закрита. У наступні періоди в селі Фіскарс промислове виробництво чавуну так і не було відновлено[1].

Йоган Якоб Юлін (1787—1853)

У 1822 році Йоган Якоб Юлін (пізніше фон Юлін; 1787—1853), фармацевт з м. Турку, придбав чавуноливарний завод і село Фіскарс[1]. Під керівництвом Юліна чавуноливарний завод активно розвивався, а виробництво було орієнтоване, здебільшого, на переробку чавуну. Після того, як у 1832 році було відкрито у Фіскапсі перший у Фінляндії завод з виробництва різального інструменту, асортимент продукції було розширено, включаючи ножі та виделки, а також ножиці[1].

У 1837 році село Фіскарс стала родоначальником ще одного типу виробництва у Фінляндії — механічної майстерні[1]. У 1830-ті роки в цій майстерні було виготовлено першу в Фінляндії парову машину. Саме в цей період були започатковані реформаторські та інноваційні традиції заводу Fiskars. Окрім цього, значний вплив мали і численні соціальні реформи, проведені у той період, коли заводом і селом володіла родина Юлін. Село Фіскарс також сильно вплинуло на розвиток у Фінляндії сільськогосподарського виробництва. Цех у Фіскарсі з виробництва плугів виготовив понад 1 млн. одиниць цієї продукції. Підприємство завдяки родині Юлін, зробило село відомим завдяки виготовленню тут сільськогосподарському інструменту і домашнього начиння[1].

Після смерті Йогана Якоба Юліна управління чавуноливарним заводом здійснювалося призначеними опікунами. Поступово всю владу зосередила в своїх руках Еміль Ліндсей, в результаті чого у 1883 році була утворена компанією Fiskars з обмеженою відповідальністю[1].

У 1890 році Fiskars виготовили найпершу сокиру[1].

У 1915 році компанія зареєстрована на Гельсінській фондовій біржі[1].

У 1918 році були підвищені обсяги виробництва чавуноливарного заводу за рахунок розробки вдосконалених технологій з обробки сталі, а також за рахунок модернізації прокатного стану в Оміннефорсі. Також розширився асортимент продукції. Тожі ж компанія Fiskars побудувала перший завод з виробництва пружин у Фінляндії. Крім того, компанія Fiskars придбала завод Inha Works в Ехтярі, а також компанії Billnäs Bruks Ab та Oy Ferraria Ab[1].

У результаті краху фондового ринку у 1929 році економіка Фінляндії сильно постраждала. Це уповільнило експансію компанії Fiskars. Наслідки економічної кризи відчувалися у Фінляндії до середини 1930-х років. Компанії Fiskars взялася за реформування структури компанії для переходу на великомасштабне масове виробництво тільки наприкінці Другої світової війни[1].

У 1967 році компанія Fiskars першою у світі почала виробництво ножиць із пластмасовими ручками; з тих пір продано бл. 1 млрд. ножиць. Ножиці із ручками помаранчевого кольору стали одним з найбільш відомих продуктів компанії Fiskars[1].

Із відкриттям у 1977 році у США заводу із виготовлення ножиць розпочалося розширення компанії Fiskars. Відкриття бізнесу в країні з найсильнішою в світі економікою виявилося успішним кроком. Це стало основою для торгівлі на світових ринках та розширення продажів[1].

У 1985 році Fiskars почали виробництво садово-огороднього інструменту[1]. У 1987 році Fiskars придбала американську компанію Gerber Legendary Blades[1].

У XXI столітті Fiskars зробив основну ставку на розвиток ринку споживчих товарів за допомогою покупки брендів. У 2006 році придбано бренд Silva. Завдяки придбанню у 2007 році Iittala зміцнилось становище Fiskars на ринку кухонного посуду, а після придбання Leborgne — і на ринку садово-огородніх інструментів[1].

Колір Fiskars Orange® був офіційно зареєстрований як торгова марка у Фінляндії у 2003 році і в США у 2007 році[1].

У 2009 році з дня заснування компанії Fiskars виповнилося 360 років. Корпорація Fiskars стала міжнародною компанією, що орієнтована на споживачів і просуває свої товари за допомогою широко відомих брендів. Товари Fiskars для дому, саду та відпочинку на свіжому повітрі стали відомими через свої функціональні можливості і ультрасучасний дизайн. Серед основних корпоративні торгові марки — Fiskars, Iittala, Gerber, і Buster і дочірнє підприємство Wärtsilä[1].

У 2010 році відкрито кампус Fiskars у Гельсінкі, Фінляндія, де розташовується штаб-квартира[1].

У 2013 році придбано порцелянову мануфактуру Royal Copenhagen; зміцнилися позиції компанії на ринках Скандинавії та Азії[1].

В 2014 році корпорація Fiskars досягла результатів з чистого прибутку від продажів у розмірі 715,9 млн євро. Чисельність персоналу компанії — бл. 4 100 осіб. Продукція представлена у 20 країнах світу.