INS Vikramaditya

Четвертий за рахунком радянський важкий авіаносний крейсер «Баку» (заводський номер С-104) був закладений на стапелі «0» Чорноморського суднобудівного заводу 26 грудня 1978 року[1].

Головним будівником і головним відповідальним здавачем корабля був призначений В. М. Корчагін. Заступником головного будівника з озброєння — І. С. Мельницький, заступником з механічної частини — Сидорнеко В. А. Старші будівники і відповідальні здавачі з корпусу А. А. Малахов, Л. Л. Татіровський; з пристроїв — О. О. Тистол; з обладнання — В. Ф. Бабак; з головної енергетичної установки — С. Г. Спицин, Л. В. Чамара, з систем — А. А. Сапко, В. Е. Шавокшин; з вентиляції — Г. Г. Гущин; з холодильного обладнання — О. В. Козленко, В. Р. Орлов; з електрочастини — М. Я. Сяпин, Л. А. Майстренко; з радіоелектронного озброєння — Ж. В. Сербін; з ракетно-артилерійського — Б. М. Левін, О. Г. Школенко; протичовнового — Г. В. Соколов; авіаційно-технічних засобів — В. М. Ковальов; Старший будівник і завач від підприємства «Ера» — С. І. Білостоцький. Провідний воєнпред В. І. Толстих (з 1984 року — С. Г. Остапчук)[2].

Весь корпус корабля при будівництві був розбитий на 10 районів, робота почалася з першого (закладного) району, що включав машинне відділення, а далі йшла одночасно в декількох напрямках — в ніс і корму. Збірка здійснювалася з заздалегідь готових секцій, маса яких не перевищувала 150 тонн[1].

В жовтні 1981 року на крейсер була встановлена зібрана на передстапельному майданчику надбудова масою 1000 тонн. У лютому 1982 року — проведено монтаж блоків спонсону. Спуск корабля на воду відбувся 31 березня 1982 року, після чого «Баку» добудовувався на плаву. Через постійні зриви поставок нового обладнання, а також зміни у проєкті в ході будівництва, добудова корабля затягнулася до 1986 року. Швартовні випробування «Баку» розпочалися лише 2 червня 1986. 23 вересня на крейсер заселився екіпаж. 1 грудня були завершені швартовні випробування і 4 грудня корабель вирушив до Севастополя для докування перед державними випробуваннями. Ходові випробування розпочались 9 січня 1987 року. Після їх закінчення на передню кромку спонсону був встановлений обтічник, крім того на кораблі було змонтовано пристрій компенсації повітряних потоків над польотною палубою[3].

Державні випробування, які проводились з 21 квітня, здійснювала комісія очолювана першим заступником командувача Північним флотом віце-адміралом В. С. Кругляковим. В ході випробувань, зокрема, були проведені стрільби головним ударним комплексом (використовувалися макети ракет, було здійснено три пуски, в тому числі один залпом з двох ракет). 8 липня з палуби корабля здійснив перший зліт методом короткого розбігу штурмовик Як-38М. 11 грудня 1987 року за результатами випробувань був підписаний приймальний акт — «Баку» був зарахований до складу ВМФ СРСР, а 20 грудня на кораблі був піднятий військово-морський прапор[2].

27 квітня 1988 року «Баку» був зарахований до складу сил постійної готовності, наприкінці травня почалася підготовка до його переходу на Північ. Була укомплектована авіагрупа корабля, яка включила 12 штурмовиків Як-38М, 2 навчально-бойових Як-38У, 16 протичовнових гелікоптерів Ка-27ПЛ, 2 пошуково-рятувальних Ка-25ПС і 2 вертольоти цілевказання Ка-25ДЦ (пізніше їх замінили пошуково-рятувальними Ка-27ПС). Перехід до місця постійного базування було вирішено поєднати з першої бойовою службою. 7 червня «Баку» вийшов з Севастопольської бухти. У ході бойової служби в Середземному морі він, зокрема, здійснював спостереження за американським атомним авіаносцем «Дуайт Ейзенхауер». З різних причин під час бойової служби корабля були втрачені два літальних апарати — Як-38У та Ка-27ПЛ (відповідно, 12 липня і 11 серпня)[2]. 17 грудня «Баку» прибув до Сєвєроморська і був включений до складу 170-ї бригади протичовнових кораблів[3].

Надалі корабель більше не ходив на далекі бойові служби, виходив тільки в Біле та Баренцеве моря. 1989 року «Баку» тричі брав участь у відпрацюванні забезпечення висадки морського десанту, корабельні штурмовики здійснили 171 політ, а гелікоптери — 1142. 4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР корабель перейменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Горшков» на честь головнокомандувача ВМФ СРСР в 1956—1985 роках Сергія Георгійовича Горшкова. За 1990 рік з корабля було здійснено 47 польотів літаків і 1211 польотів вертольотів.

Після розпаду СРСР інтенсивність бойової підготовки стала падати, що було обумовлено також зняттям з озброєння штурмовиків Як-38. За 1991 рік палубними вертольотами було здійснено 417 польотів. У вересні-жовтні 1991 року на борту крейсера пройшов корабельний етап випробувань нового палубного винищувача вертикального зльоту й посадки Як-141, який в перспективі мав замінити Як-38 в ролі основного палубного літака. 26 вересня обидва льотних зразка по черзі здійснили посадку на палубу «Горшкова», а 30 вересня — перший зліт. 5 жовтня сталася аварія, яка призвела до втрати одного літака, після чого випробування припинили і вже більше не відновлювали[3].

3 лютого 1992 року корабель поставили в ремонт на СРЗ-35 в Роста (Мурманськ). 26 липня прапор ВМФ СРСР на ньому був змінений на Андріївський. 2 лютого 1994 року «Адмірал Горшков» стоячи в заводі, постраждав від пожежі, а 7 лютого на ньому внаслідок аварії паропроводу загинули 6 людей. Після цього корабель перевели в Росляково[3]. У тому ж році розпочалися переговори про продаж «Горшкова» Індії, які завершилися лише у 2004 році.

В 1994 році почалися переговори про продаж «Адмірала Горшкова» Індії, однак остаточне рішення про продаж корабля було прийняте у 2003 році, після відвідання Індії президентом РФ Володимиром Путіним. В січні 2004 року, в ході візиту в Індію міністра оборони Росії Сергія Іванова був підписаний пакет контрактів щодо ремонту і переоснащення корабля в авіаносець ВМС Індії: підписана 29 січня 2004 року угода передбачала виділення 974 млн доларів на відновлення та модернізацію «Адмірала Горшкова» і ще 530 млн доларів на поставку 16 винищувачів МіГ-29К та морських протичовнових вертольотів Ка-31 і Ка-27. Корабель мали передати замовнику наприкінці 2004 року. У липні 1999 року «Горшкова» відбуксирували до Северодвінська на ВО «Севмаш» для проходження ремонту і модернізації на замовлення індійських ВМС.

Терміни здачі корабля неодноразово переносились. У листопаді 2007 року російська сторона підняла питання про недооцінку обсягу робіт. У грудні 2008 року, після візиту президента РФ Дмитра Медведєва до Індії, комітет індійського уряду з безпеки схвалив початок переговорів про нову ціну модернізації крейсера. Врешті вартість контракту лише по модернізації сягнула 2,3 млрд доларів США, а термін передачі затягнувся до кінця 2013 року[4]. Модернізований авіаносець, який отримав назву INS Vikramaditya (санскр. विक्रमादित्य), офіційно прийнятий до складу ВМС Індії 16 листопада 2013 року[5] і 26 листопада того ж року розпочав перехід в Індійський океан[6].

7 січня 2014 року авіаносець прибув у порт приписки Карвар, штат Карнатака на південному заході Індії[7]. На переході морем корабель супроводжувало 175 російських моряків, у тому числі 75 представників гарантійної групи[8].

Після модернізації і реконструкції корабель змінив своє призначення — замість авіаносного протичовнового крейсера корабель став повноцінним легким авіаносцем[2].

У процесі перебудови корпусу корабля на ньому було замінено більшість елементів вище ватерлінії, замінені котли енергетичної установки, прибрано все озброєння та встановлено нове, виключно зенітне.

Для спорудження трампліну в носовій частині корабля з нього зняли протикорабельний ракетний комплекс «Базальт» разом з антенним постом управління ракетною зброєю «Аргон», дві 100-мм артилерійські установки АК-100, РБУ-1200 і ЗРК «Кинжал». Демонтований протичовновий гідроакустичний комплекс «Поліном». Зменшені розміри надбудови, демонтовані усі надпалубні конструкції в носовій частині аж до ходової рубки[1].

Реконструкція дозволила збільшити площу польотної палуби, довжина якої склала 274 метри. На ній обладнана 195-ти метрова злітна смуга з 14-ти градусним трампліном і двома стартовими позиціями для літаків. Посадкова смуга на кутовій ділянці палуби довжиною 198 метрів і шириною 24 метри обладнана трьома тросовими аерофінішерами. За надбудовою в кормі встановлено башту з антенами радіозв'язку.

Перебудові також був підданий ангар, розміри якого 130×22,5×6,6 м допускають одночасне зберігання і технічне обслуговування до 30 літальних апаратів. Збільшені розміри підйомників (18,9×9,9 та 18,9×8,6). Площа паркувальної зони збільшена до 2400 м². Приймати на борт авіаносець зможе літаки масою до 25 тонн, серед них МіГ-29К, С-54/55/56, Rafale-M, F/A-18. Також до авіакрила авіаносця входитимуть вертольоти Ка-28 і Ка-31, можливо базування індійських гелікоптерів HAL Dhruv і російських Ка-60 (Ка-62) «Касатка»[1].

Після переобладнання терміни передачі корабля індійський стороні постійно переносилися. Під час випробувань на судні вийшли котельні агрегати, проблеми були виявлені також з літаками та резервними двигунами літаків[9].