Kid A

Kid A — четвертий студійний альбом англійської рок-групи Radiohead, випущений у жовтні 2000 року лейблом Parlophone. Втомлений після запису та «розкрутки» попереднього альбому OK Computer, вокаліст гурту Том Йорк передбачив радикальні зміни у стилістиці їхнього наступного альбому. Вплив краут-року, джазу, класичної музики 20-го століття та виконавців електронної музики, що видавалась лейблом Warp, Radiohead замінили трьохгітарною схемою із синтезаторами, драм-машинами, хвилями Мартено, струнними та мідними духовими інструментами . Kid A був записаний разом з продюсером Найджелом Годрічем у Парижі, Копенгагені, Глостерширі та їхньому рідному місті Оксфорді. Впродовж сесій запису було записано понад 20 треків, багато з яких Radiohead зберегли для свого альбому, Amnesiac, випущеного наступного року.

Kid A
Студійний альбом
Виконавець Radiohead
Дата випуску 2 жовтня 2000
Записаний Січень 1999 — Квітень 2000
Жанр Альтернативний рок • Електронна музика
Тривалість 49:57
Мова англійська
Лейбл Parlophone • Capitol Records
Продюсер Найджел Годріч • Radiohead
Хронологія Radiohead
Попередній
 OK Computer
1997
Amnesiac
2001
Наступний

Radiohead відмовились від випуску синглів і музичних кліпів для розкрутки Kid A; натомість 30-секундні анімовані «спалахи» («blips») з музикою з альбому ґрунтувались на малюнках Стенлі Донвуда та Йорка з обкладинки альбому. Kid A дебютував на вершині чартів Великої Британії (де став «платиновим» у перший тиждень) та, вперше в історії групи, Сполучених Штатів. Комерційний успіх альбому пов'язаний з унікальною маркетинговою кампанією, витоком записів в Інтернет та очікуванням продовження OK Computer.

Альбом Kid A спочатку розділив думки критиків, здивованих зміною музичної стилістики, але згодом був визнаний як один з найкращих альбомів 2000 року більшістю музичних видань. Як і його попередник OK Computer, альбом Kid A отримав нагороду Греммі у номінації «Найкращий альтернативний альбом» і був номінований на «Альбом року». У 2006 році Time визнав Kid A одним зі 100 найкращих альбомів усіх часів, назвавши його «найдивовижнішим альбомом, який коли-небудь продавався мільйонним накладом». На зламі першого десятиліття 21-го сторіччя часописи Rolling Stone, Pitchfork і Times визнали Kid A найвидатнішим альбомом 2000-х років. У 2012 році Rolling Stone помістив Kid A на 67 місце у Списку 500 найкращих альбомів усіх часів.

Підґрунтя

Після схвальних відгуків критики та комерційного успіху попереднього альбому 1997 року OK Computer учасники Radiohead зазнали психологічного стресу, а Том Йорк переніс психічний розлад.[1] З приводу цього музикант так висловився в інтерв'ю часопису The Guardian: «Я завжди використовував музику як засіб рухатися далі та довести до ладу певні речі, і ніби відчув, як те, що допомагало мені впоратися з цим, продали за найвищою запропонованою ціною, а я був простим виконавцем. І я не зміг дати собі раду».[1]

Йорк вважав, що його музика стала частиною фонового шуму, який він описав як «гул холодильника»,[2] і став відкрито ворожим до музичних ЗМІ.[1][3] Він почав страждати тимчасовою нездатністю творити (т.зв. «writer's block») і сказав: «Кожного разу, коли я брав у руки гітару, я відчував жах. Починаю писати пісню, зупиняюся після 16 тактів, ховаю її в шухляду, знову дивлюся на неї, розриваю, знищую її»[4] Музикант розчарувався у «міфічності» рок-музики, відчуваючи, що цей жанр «біжить своїм курсом».[5] Він був ді-джеєм та учасником техно-групи Екстереського університету,[5], і після OK Computer почав слухати майже виключно електронну музику таких виконавців лейблу звукозапису Warp, як Aphex Twin чи Autechre, кажучи: «Це відсвіжувало, оскільки музика містила всі структури без людського голосу. Але я відчував при цьому такі ж емоції, які відчував завжди від гітарної музики».[1]

За висловом басиста гурту Коліна Ґрінвуда, «група відчувала, що повинна змінити все. Були інші гітарні групи, які намагаються зробити подібні речі. Ми повинні йти далі».[6] Гітарист Ед О'Браєн сподівався, що до четвертого альбому Radiohead увійдуть «модні», мелодійні гітарні пісні, але Йорк заявив: «Не було шансів, що альбом звучатиме так. Я бажав тільки ритму. Усі мелодії для мене були справжнім збентеженням».[4] Йому сподобалася ідея, що його голос буде використаний як один з інструментів, а не як провідна партія у піснях,[7] і мав намір відійти від їх традиційного написання, а зосередитися на їх звучанні та побудові.[7]

Запис

Radiohead розпочали роботу над записом Kid A у Парижі в січні 1999 року разом з продюсером альбому OK Computer Найджелом Годрічем без визначеного кінцевого терміну.[8] Йорк, як і раніше, зіштовхнувся з психологічними проблемами.[8] Його нові пісні були недокінченими, а деякі з них складалися тільки зі звуків чи ритмів драм-машини; небагато з пісень мали оформлені тексти чи приспіви.[8] Замість того, щоб працювати як традиційна рок-група, музиканти експериментували з інструментами, включно з модулярним синтезатором і хвилями Мартено, електронними інструментами типу терменвокса, і використовували програмне забезпечення Pro Tools і Steinberg Cubase для редагування і опрацювання записів.[4]

Radiohead записали партію струнних для «How to Disappear Completely» у церкві Dorchester Abbey, Оксфордшир.

Група спочатку не сприйняла зміну Йорком музичного стилю. Джонні Ґрінвуд був стурбований тим, що альбом «може здатися занадто безоплатним кроком у напрямку електроніки і випадкових цифрових експериментів».[8] За висловом Йорка, Годріч «не розумів навіщо, коли ми були такими сильними в одному, займатися чимось іншим. Але у той же час він довіряв мені настільки, щоб мати уявлення, чого я хочу».[9] Група прийняла рішення, що не всі учасники з'являтимуться на запис кожної пісні, що спочатку призвело до конфлікту. O'Браєн говорив: «Це страшно — кожен відчувається невпевнено. Я гітарист і раптом мені подобається, що у пісні немає гітар чи ударних».[8]

У березні Radiohead переїхали на два тижні до Medley Studios у Копенгагені.[8] Записаний незавершений матеріал містив близько 50 мотків плівки.[8] У квітні Radiohead відновили запис на студії у графсті Глостершир, Англія.[8] Відсутність визначеного терміну закінчення запису і кількість незавершених ідей стали завадою для зосередження групи на запису, тому музиканти погодилися розпустити групу, якщо не домовляться між собою щодо необхідності створення альбому.[8]

Остаточний мастеринг альбому Kid A здійснено на студії Abbey Road.

У липні О'Браєн почав вести онлайн-щоденник про перебіг запису.[10] Цього ж місяця Radiohead переїхали до нової студії у рідному Оксфорді.[8] Наприкінці 1999 року були готовими шість пісень, включно із заголовним треком «Kid A».[4] У січні 2000 року, за пропозицією Годріча, Radiohead розділилися на дві групи: одна група мала створювати окремі звуки чи їхній послідовний ряд без використання акустичних інструментів як-от гітари чи ударних, а інша група повинна була розвивати це звучання. Хоча експеримент проводився на незавершених піснях, він допоміг переконатися групі у правильності вибору нового напрямку.[8] 19 квітня Йорк написав на вебсайті групи: «Вчора ми закінчили запис. Я вільний і щасливий, і тепер я йду на прогулянку в парк».[3] Маючи завершеними понад 20 пісень,[11] музиканти розглядали один з варіантів їх випуску у вигляді серії EP або подвійного LP, але намагалися «віднайти» такий список пісень, який би влаштовував усіх.[12] У результаті багато пісень було «врятовано» для наступного альбому Amnesiac (2001), випущеного вісім місяців потому.''[13] Мастеринг Kid A було проведено на Abbey Road Studios, Лондон.[14]

Рекламування та гастролі

Очікування Kid A «були високими»; Spin назвав його «найочікуванішим рок-альбомом з часів In Utero Nirvana»[15]. Після ажіотажу навколо OK Computer, який спричинив цілковите психологічне знесилення Йорка,[16] Radiohead звели до мінімуму свою участь у просуванні альбому, проведенні інтерв'ю чи фотосесіях[17]. Музиканти дбали про те, щоб представити альбом як суцільний твір, а не серію окремих синглів; замість того, щоб роздати звукозаписуючим лейблам екземпляри альбому для індивідуального розгляду, гурт наполягав на прослуховуванні повного альбому під час поїздки автобусом з Голлівуду до Малібу[18]. Роб Гордон, віце-президент з маркетингу Capitol Records, американського підрозділу лейблу EMI, похвалив альбом, але сказав, що його реклама є «бізнес-викликом»[13]. Radiohead не випустили жодного синглу, хоч пісню «Optimistic» та промоційні копії інших пісень «крутили» радіостанції та MTV2,[19] а американські радіостанції KROQ та WBMP (FM) випускали альбом в ефір повністю[1]. Ще до масового тиражування альбому він звучав у контрольованих умовах для критиків та шанувальників;[20] за висловом Observer, деякі критики називали альбом «комерційною передсмертною запискою»[5].

У той час використання інтернету для «просування» музики не було широко поширеним, і лейбли звукозапису ще були залежними від MTV та радіостанцій.[18] Capitol приступив до інноваційної маркетингової інтернет-кампанії: передачі по радіо коротких анімацій з музикою альбому на музичних каналах та розповсюдження їх в інтернеті.[13] «iBlip», Java-аплет, був вбудованим у фан-сайт і дозволяв користувачам здійснити попереднє замовлення альбому та отримати аудіопотік повного альбому; було використано понад 1000 сайтів, і альбом транслювався більш ніж 400 тисяч разів.[18] iBlip також містив обкладинки, фотографії та лінки для попереднього замовлення альбому в інтернет-магазині Amazon. Capitol також транслював альбом через Amazon, MTV.com та heavy.com, і впродовж трьох днів провів рекламну кампанію за допомогою файлообмінника Aimster.[13]

На початку 2000 року Radiohead вирушили на гастролі по країнах Середземномор'я, вперше виконуючи пісні з Kid A та Amnesiac.[21] У той час, як тільки у середині 2000 року було оголошено назву альбому, фани вже ділилися бутлегом концертних виступів на файлообміннику Napster. Колін Ґрінвуд розказував: «Ми виступали в Барселоні, і наступного ж дня увесь виступ був на Napster. Три тижні потому, коли ми виступали в Ізраїлі, аудиторія знала слова усіх нових пісень, і це було чудово».[22] Kid A був викладений в інтернеті онлайн і розповсюджувався безоплатно на Napster за три тижні до офіційного виходу. На запитання, чи вважає він, що Napster завдав збитків продажам, президент Capitol Рей Лотт відповів: «Я намагаюся продати стільки альбомів Radiohead, скільки можливо. Якби я турбувався про те, що Napster зробив би, я не продав би стільки альбомів.''[13] За висловом Йорка, Napster „викликав ентузіазм до музики у спосіб, який музична індустрія вже давно забула“.[23]

Наприкінці 2000 року Radiohead гастролював Європою у виготовленому на замовлення наметі без жодних логотипів компаній, виконуючи переважно нові пісні.[24] Група також виступила на трьох, перших за останні три роки, концертах у Північній Америці . Квитки на незначну кількість місць (концерти відбувались у залах) було розпродано миттєво, у тому числі знаменитостями.[25] У жовтні група виступила на американському комедійному шоу Saturday Night Live; виступ шокував деяких глядачів, які очікували рок-пісень, натомість Джонні Грінвуд грав на електронних інструментах, духовий оркестр імпровізував на „The National Anthem“, а Йорк хаотично танцював під час виконання „Idioteque“.[26] У листопаді 2001 року Radiohead випустили концертний EP I Might Be Wrong: Live Recordings, який містив записи з гастролей на підтримку альбомів Kid A та Amnesiac.[27]

Музика

Стиль та впливи

Альбом Kid A створювався під впливом таких виконавців стилю IDM як Autechre і Aphex Twin;[1][4] Björk,[28][29] особливо під впливом її альбому Homogenic(1997),[30][31] пісня з якого Unravel була улюбленою піснею Йорка та іноді використовувалась як вступ до „Everything in Its Right Place“ на концертних виступах;[32] музики краут-рокових груп 1970-х років Can,[4] Faust і Neu!;[33] а також музики джазових виконавців Чарльза Мінгуса,[34] Еліса Колтрейна та Майлза Девіса.[7] Під час запису Radiohead черпали натхнення з Remain in Light (1980) групи Talking Heads,[35], взяли участь у концертному виступі групи Underworld, що допомогло їм відновити ентузіазм у скрутний період творчості.[36]

Джонні Ґрінвуд використовує хвилі Мартено.

Музиканти у той час слухали експериментальний хіп-хоп, випущений лейблом Mo'Wax, у тому числі таких виконавців як Blackalicious чи DJ Krush.[37] Джонні Грінвуд описав свою зацікавленість у поєднанні старих та нових музичних технологій,[38] а Йорк під час сесій запису читав книгу Іена Макдональда (Ian MacDonald) Revolution in the Head: The Beatles' Records and the Sixties, у якій відображена хронологія записування альбомів The Beatles з Джорджем Мартіном впродовж 1960-х років.[7] Група також спробувала об'єднати електронні маніпуляції з джем-сейшенами у студії, обравши як взірець німецьку групу Can.[4] Kid A іноді характеризують як пост-рок, враховуючи стиль мінімалізму і зосередження на структурі пісень.[39] Альбом також описують як електроніка[40] чи експериментальний рок.[41][42]

Гітарні соло Джонні Грінвуда на Kid A є менш помітними, ніж на попередніх альбомах; однак, гітари досі використовувались на більшості треків.[7] Інструментальна „Treefingers“ створена шляхом цифрової обробки записів гітари Еда О'Браєна для створення звуку стилю ембієнт.[43] Окрім того, деякі вокальні партії Йорка на Kid A сильно змінені цифровими ефектами. Зміну стилю групи порівнювали з аналогічною зміною на альбомі Laughing Stock (1991) групи Talk Talk.[44]

Пісні

1. „Everything in Its Right Place“

„Everything in Its Right Place“ — перший по-справжньому електронний трек, що вийшов в альбомному форматі. У композиції засемплований голос Йорка, який вимовляє фрази „Everything in its right place“ та „Yesterday I woke up sucking a lemon“. Виконання пісні наживо, зазвичай, закінчувалось програмним впливом на голос Йорка за допомогою аналогових ефектів, що створювало відчуття тональної та ритмічної багатогранності дійства. Таку версію треку можна почути на концертному збірнику Radiohead I Might Be Wrong. Пісня також відкриває звукову доріжку фільму Кемерона Кроу „Ванільне небо“ 2001 року.

2. „Kid A“

„Kid A“ — типовий приклад композиції у стилі IDM. Трек максимально „наелектризований“, цікаво звучать клавішні, які надають пісні „льодового“ ефекту, вокал Йорка — просто промовляння тексту, яке пропущене через хвилі Мартено з метою створення мелодії.[7]. Том пояснював це необхідністю дистанціюватися від змісту тексту, який (можливо, за особистими причинами) був болісним для музиканта.

3. „The National Anthem“

Йорк записав ранню версію пісні „The National Anthem“ ще під час навчання у школі.[45] У 1997 році Radiohead записали партії ударних та бас-гітари для пісні, маючи намір помістити її на стороні Б синглів з OK Computer, але вирішили залишити пісню для наступного альбому.[45] Голос у пісні майже „сухий“ (без будь-яких ефектів), в аранжуванні використані хвилі Мартено та семпловані звуки радіостанцій.[45] У заключній частині твору вступають духові інструменти, звучання яких було навіяне „організованим хаосом“ альбому джазового музиканта Чарльза Мінгуса Town Hall Concert (1964). Йорк і Грінвуд націлили музикантів на звук, подібний до „затору на дорозі“.[46] Незважаючи на хаотичність виконання, партитура для духових була написана Джонні Грінвудом, який разом з Йорком стрибаючи „диригував“ музикантами у студії, що надало виконанню необхідного ступеню експресії. У концертному варіанті партію „духового хаосу“ виконує гітара Тома, причому її партія не має нічого спільного з партією духових на альбомі, але все ж урочиста хаотичність коди зберігається, що можна почути на альбомі I Might Be Wrong: Live Recordings.

4. „How to Disappear Completely“

„How to Disappear Completely“ написана у липні 1997 року. Слова до приспіву пісні були навіяні колегою Йорка Майклом Стайпом з групи R.E.M., який порадив зняти стрес під час гастролей повторяючи собі: „Я не тут, цього не сталось“.[47] Під час її запису Том обмежив свою участь, доручивши аранжування Джонні, а сам тільки співав та грав на акутичній гітарі. На початку 2000 року[48] Грінвуд, єдиний учасник групи, який вивчав теорію музики, аранжував партію струнних до пісні „How to Disappear Completely“ за допомогою багатодоріжкового запису гри на хвилях Мартено.[45] У лютому Radiohead записали партію струнних з Оркестром Св. Джона у церкві Dorchester Abbey, Оксфордшир;[48] музиканти обрали оркестр, який виконував твори Кшиштофа Пендерецького та Мессіана.[46] Олів'є Мессіан, який популяризував ранні електронні інструменти і був одним з кумирів Ґрінвуда у підлітковому віці.[38] Керівник та диригент оркестру Джон Леббок (John Lubbock) закликав оркестр експериментувати і працювати з „наївними“ ідеями Грінвуда.[46]

5. „Treefingers“

„Treefingers“ — властиво не пісня, а інструментальна композиція. Йорк створив її за допомогою семплування і цифрового звучання гітари O'Браєна для створення звуку у стилі ембієнт.[49]

6. „Optimistic“

„Optimistic“ — найменш електронний і найбільш гітарний трек альбому. Студійна версія більш повільна і протяжна, ніж концертна. Ключова фраза пісні — „If you try the best you can, the best you can is good enough“ („Якщо ти стараєшся зі всіх сил, то цього достатньо“). Поряд з 'Idioteque' цей трек, незважаючи на відмову групи випускати сингли до нового альбому, був обраний лейблом звукозапису для реалізації синглу виключно для радіостанцій з промо-метою. Учасників гурту розчарував той факт, що для ефіру обрали „щось простіше“. „Що вдієш, — зітхав Том. — Напевно ми були неправі, відмовившись випускати сингли. Ось вони й самі вибрали“.

7. „In Limbo“

„In Limbo“ — одна з перших пісень, яку обрали для нового альбому. Із щоденника Еда стало відомо, що перша версія пісні була записана ще в Парижі й тоді мала робочу назву 'Lost at Sea'. Том записав на магнітофон вокальную партію, сидячи за кермом своєї машини. Робота над піснею продовжувалась в Англії вже під іншою назвою. Колін розповідав, що у запису взяв участь і Годріч — але не як звукорежисер, а як виконавець партії бубна, яка здавалася групі абсолютно необхідною для цієї пісні.

8. „Idioteque“

„Idioteque“ — найнеприродніша, новаторська, несподівана композиція для гітарної, не в такому й далекому минулому, групи: Том Йорк виконує своїм голосом техно в дусі Aphex Twin. Пісня побудована на ритмах ударах драм-машини, які Джонні Грінвуд створив на модулярному синтезаторі. Відчуваючи „необхідний хаос“ для цієї пісні, Грінвуд експериментував з навколишніми звуками і семплами.[44] Він надав Йоркові незавершений 50-хвилинний запис, з якого Том відібрав коротку частину і використав для створення пісні.[44] Грінвуд не міг пригадати, з яких пісень узяв синтезовані фрази з чотирьох акордів; пізніше стало зрозумілим, що це семпли з твору „Mild und Leise“, альбому комп'ютерної музики 1976 року First Recordings — Electronic Music Winners Пола Ленскі (Paul Lansky).

9. „Morning Bell“

Текст пісні „Morning Bell“ написаний Томом за методом дадаїстів: „клапті“ накопичених у мозку і перенесених на папір рядків кладеться у капелюх, перемішується, а потім у випадковому порядку витягується і формується образний ряд. Рядок „Cut the kids in half“ („Розріжте дітей надвоє“) — підказує, що пісня про розлучення, руйнування сім'ї; але — це всього тільки один з рядків. Сам Том говорив, що пісня про його старий дім.

10. „Motion Picture Soundtrack“

Остання пісня четвертого альбому „Motion Picture Soundtrack“ (пісня була написана ще перед „Creep“)[50] була спробою відтворити атмосферу фільмів компанії Уолта Діснея 50-х років.[45] . Йорк самостійно записав її, використавши орган, а інші учасники гурту додали семпли арфи та партію контрабасу.[51]

Тексти та назва

Йорк написав більшість текстів до Kid A „методом нарізок“ (сut-up technique) слів та фраз, збираючи їх у випадковому порядку і створюючи послідовні ряди. Назва Kid A походить з одного з таких рядів.[52] За висловом Йорка, йому сподобалася „неозначеність“ цієї назви: „Коли ви називаєте альбом якось специфічно, це скеровує запис у певному напрямку“.»[53] Група не опублікувала тексти на буклеті, оскільки музиканти відчували, що слова не можуть розглядатися окремо від музики.[54]

Обкладинки

Оформлення обкладинок і буклету альбому створено Йорком і Стенлі Донвудом, який співпрацював з групою під час створення кожного альбому, крім першого «Pablo Honey». За висловом Йорка, під час роботи над обкладинками він з Донвудом знаходились під враженням сайту Worldwatch Institute, повного «жахливої статистики про танення льодовиків та зміну клімату»; це надихнули авторів на створення малюнків пасма гір на обкладинці.[55] Буклет також був навіяний фотографіями з війни у Косово, яку Донвуд назвав «квадратним метром снігу, в якому було повно осколків війни, військових речей і плям. Я був засмучений цим — війна ніколи не засмучувала мене раніше. Я відчував, ніби це сталося на моїй вулиці». Донвуд намалював великі полотна з ножами і палицями, потім сфотографував картини і опрцьовував їх за допомогою програми Photoshop[56]

Донвуд розглядав гори на обкладинці альбому як «пейзажі влади… свого роду катастрофічної влади, що існує на пейзажі».[57] Червоний басейн на корінці обкладинки та компакт-диску навіяний графічним політичним оповіданням 1998 року Алана Мура (Alan Moore) і Білла Сєнкевича (Bill Sienkiewicz) Brought to Light, в якому кількість жертв державного тероризму вимірюється 50-галонним басейном, заповненим кров'ю. Донвуд говорив, що цей образ часто «навідував» його під час запису альбому і назвав його «символом загрожуючої небезпеки та розбитих сподівань».[58]

Критичні відгуки

Kid A здивував слухачів, які очікували більше рок-музики як на попередніх альбомах Radiohead. Кілька місяців перед виходом Kid A Melody Maker писав: «Однією з груп, яка обіцяє повернути нам рок, є Radiohead.»[59] Незадовго після реалізації альбому часопис Guardian писав: «Слухаючи вперше Kid A …, ви правдоподібно чухаєте потилицю і думаєте хмммм… Про що це вони? На початок, чому гітари тільки у трьох піснях? Що це за електронно …. гудіння, пульсація і тони? І чому голос Йорка на більшості пісень є цілком невиразним?»[1]

Професійні огляди
Сукупні оцінки
Джерело Рейтинг
Metacritic 80/100[60]
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic [61]
The A.V. Club A[62]
Drowned in Sound 10/10[63]
Entertainment Weekly B+[64]
NME 7/10[65]
Pitchfork Media 10/10[66]
Rolling Stone [67]
The Rolling Stone Album Guide [68]
Spin 9/10[69]
The Village Voice A-[70]
Публікатор Країна Список Рік Місце
The Guardian Велика Британія Альбоми десятиліття[71] 2009 2
Hot Press Ірландія 100 найкращих альбомів всіх часів[72] 2006 47
Mojo Велика Британія The 100 Greatest Albums of Our Lifetime 1993–2006[73] 2006 7
NME Велика Британія 100 найкращих британських альбомів всіх часів[74] 2006 65
Pitchfork Media США Top 200 Albums of the 2000s[75] 2009 1
Rolling Stone США The 500 Greatest Albums of All Time 2012 67
The 100 Best Albums of the Decade[76] 2009 1
Spin США Top 100 Albums of the Last 20 Years[77] 2005 48
Stylus Magazine США The 50 Best Albums of 2000–2004[78] 2005 1
Time США The All-Time 100 Albums[79] 2006 *
The Times Велика Британія The 100 Best Pop Albums of the Noughties[80] 2009 1
Sputnik Music США 100 найкращих альбомів десятиліття[81] 2010 2

(*) позначає невпорядковані списки

Kid A досягнув першого місця у чарті продажів інтернет-магазину Amazon з більш ніж 10,000 попередніх замовлень.[13] У Великій Британії продаж альбому у перший день випуску сягнув 55,000 екземплярів —[17] найвища кількість таких продажів у 2000 році і більше, ніж усі разом взяті продажі у перший день альбомів першої десятки.[17] Альбом дебютував на першому місці чартів Великої Британії,[17] США,[82] Франції, Ірландії, Нової Зеландії і Канади.[83] Це був перший номер один у США британського альбому за три останні роки і перший альбом Radiohead у двадцятці чартів США.[13][84] Продажі в Європі сповільнились 2 жовтня 2000 року, у день випуску, коли EMI було відкликано 150,000 несправних компакт-дисків.[17]

Трек-лист

Автор музики і слів Radiohead, крім окремо позначених пісень. 

# Назва Тривалість
1. «Everything in Its Right Place»   4:11
2. «Kid A»   4:44
3. «The National Anthem»   5:51
4. «How to Disappear Completely»   5:56
5. «Treefingers»   3:42
6. «Optimistic»   5:15
7. «In Limbo»   3:31
8. «Idioteque» (Radiohead, Paul Lansky, Arthur Kreiger) 5:09
9. «Morning Bell»   4:35
10. «Motion Picture Soundtrack»   7:01

Склад групи
Radiohead
Запрошені музиканти
  • Andy Bush — труба
  • Andy Hamilton — тенор саксофон
  • Steve Hamilton — альтовий саксофон
  • Stan Harrison — баритон саксофон (та ін.)
  • Martin Hathaway — альтовий саксофон
  • Mike Kearsey — бас тромбон
  • Liam Kerkman — тромбон
  • Mark Lockheart — тенор саксофон
  • Orchestra of St John's — струнні
Технічний персонал
  • John Lubbock — диригент
  • Paul Lansky — семпли з «Mild und leise» на «Idioteque»
  • Arthur Kreiger — семпл з «Short Piece» на «Idioteque»
  • Nigel Godrich — продюсер, звукорежисер, мікшування
  • Henry Binns — семплування ритму на «The National Anthem»
  • Chris Blair — мастеринг
  • Graeme Stewart — звукорежисер
  • Gerard Navarro — звукорежисер

Місця у чартах
Чарт (2000) Найвища
позиція
UK Albums Chart[17] 1
US Billboard 200[82] 1
Australia[85] 2
Austria[83] 5
Belgium (Dutch)[86] 3
Belgium (French)[86] 4
Canada[83] 1
France[87] 1
German Long-play Chart[88] 4
Ireland[89] 1
Italy[90] 3
Netherlands[91] 4
New Zealand[92] 1
Sweden[93] 3
Switzerland[94] 8

Примітки
  1. Zoric, Lauren (22 вересня 2000). I think I'm meant to be dead .... The Guardian. Процитовано 18 травня 2007.
  2. Radiohead (interviews). Meeting People Is Easy. Seventh art releasing. Процитовано 18 березня 2007.
  3. NME Christmas Double Issue. NME. 23 грудня 2000. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 18 березня 2007.
  4. Eccleston, Danny (October 2000). (Radiohead article). Q Magazine. Архів оригіналу за 11 березня 2007. Процитовано 18 березня 2007.
  5. Smith, Andrew (1 жовтня 2000). Sound and fury. The Observer. Процитовано 19 травня 2007.
  6. Kot, Greg (2000). Radiohead sends out new signals with 'Kid A'. Nigelgodrich.com. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 18 березня 2007.
  7. Reynolds, Simon (July 2001). Walking on Thin Ice. The Wire. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 17 березня 2007.
  8. Cavanagh, David (October 2000). I Can See The Monsters. Q.
  9. The Friday interview: Thom Yorke | The Guardian | guardian.co.uk. www.theguardian.com. The Guardian. 22 вересня 2000. Процитовано 11 квітня 2015.
  10. The Best You Can Is Good Enough: Radiohead vs. The Corporate Machine < Features | PopMatters. www.popmatters.com. Процитовано 3 жовтня 2015.
  11. O'Brien, Ed (22 липня 1999 — 26 June 2000). Ed's Diary. Процитовано 19 травня 2007.
  12. Reynolds, Simon (July 2001). Walking on Thin Ice. The Wire. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 17 березня 2007.
  13. Cohen, Warren (11 жовтня 2000). With Radiohead's Kid A, Capitol Busts Out of a Big-Time Slump. (Thanks, Napster.). Inside.com. Архів оригіналу за 26 вересня 2015. Процитовано 20 березня 2007.
  14. Southall, Brian; Vince, Peter; Rouse, Allan (2011). Abbey Road: The Story of the World's Most Famous Recording Studios. Omnibus Press. ISBN 0857126768.
  15. Zev Borow. (Листопад 2000). The difference engine. Spin. Процитовано 14 лютого 2016.
  16. Yorke, JThom (2000). Questions and Answers. Spin With a Grin. Radiohead, SpinWithaGrin.com. Архів оригіналу за 21 квітня 2008. Процитовано 16 вересня 2012.
  17. 'Difficult' Radiohead album is a hit. BBC News. 4 жовтня 2000. Процитовано 22 березня 2007.
  18. Hyden, Steven. How Radiohead’s ‘Kid A’ Kicked Off the Streaming Revolution. Процитовано 30 вересня 2015.
  19. Goldsmith, Charles (18 вересня 2000). Radiohead's New Marketing. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 22 березня 2007.
  20. Gold, Kerry (16 вересня 2000). Control Freaks. The Vancouver Sun. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 22 березня 2007.
  21. Oldham, James (24 червня 2000). Radiohead – Their Stupendous Return. NME. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 15 травня 2007.
  22. Radiohead take Aimster. BBC News. 2 жовтня 2000. Процитовано 17 березня 2007.
  23. Farley, Christopher John (23 жовтня 2000). Radioactive. Time Europe 156 (17). Архів оригіналу за 11 березня 2011. Процитовано 22 березня 2007.
  24. Zoric, Lauren (22 вересня 2000). I think I'm meant to be dead .... The Guardian. Процитовано 18 травня 2007.
  25. NME Christmas Double Issue. NME. 23 грудня 2000. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 18 березня 2007.
  26. Marianne Tatom Letts. "How to Disappear Completely": Radiohead and the Resistant Concept Album (PDF). с. 158. Архів оригіналу за 5 червня 2007. Процитовано 22 березня 2007.
  27. Marianne Tatom Letts (8 листопада 2010). Radiohead and the Resistant Concept Album: How to Disappear Completely. Indiana University Press. с. 167–. ISBN 0-253-00491-8.
  28. Lin, Marvin (2010). Radiohead's Kid A. A & C Black. ISBN 978-0826423436. Процитовано 20 листопада 2014.
  29. Swenson, Kylee (January 2001). A Spy In the House of Music: Radiohead's Ed O'Brien Discusses Sonic Espionage. MC2 Magazine: 44–47. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 19 листопада 2014.
  30. Dickey, Jack (22 вересня 2011). Put A Björk In It: How A 14-Year-Old Album Is Still Influencing Music. Musicweek2011. Deadspin. Процитовано 20 листопада 2014.
  31. DiCrescenzo, Brent (2 жовтня 2000). Radiohead: Kid A. Pitchfork Media. Процитовано 8 вересня 2011.
  32. Thom Yorke reveals favourite song ever. NME. IPC Media – Inspire (Time Inc.). 22 листопада 2006. Процитовано 20 листопада 2014.
  33. Radiohead's playlists for DJ sets/webcasts two and three. AtEase News. March 2000. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 19 травня 2007.
  34. Zoric, Lauren (1 жовтня 2000). Fitter, Happier, More Productive. Juice Magazine. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 19 травня 2007.
  35. Greenwood, Jonny (2000). Questions and Answers. Spin With a Grin. Radiohead, SpinWithaGrin.com. Архів оригіналу за 21 квітня 2008. Процитовано 14 травня 2007.
  36. Radiohead: The Escape Artists, Part Two. The Word. 7 травня 2008. Архів оригіналу за 7 December 2008. Процитовано 6 листопада 2008.
  37. Greenwood, Jonny. (Інтерв'ю). «Jonny Greenwood interivew». Ne Pas Avaler. http://nepasavaler.net/bio/jg/index.html. Процитовано 1 квітня 2007.
  38. Gill, Andy (31 жовтня 2003). So long to Jonny guitar. The Independent. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 23 квітня 2007.
  39. Reynolds, Simon (October 2000). Radio Chaos. Spin. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 23 квітня 2007.
  40. Erlewine, Stephen Thomas. Kid A – Radiohead. AllMusic. Процитовано 8 вересня 2011.
  41. Paoletta, Michael (7 жовтня 2000). Reviews & Previews - Albums. Billboard. Процитовано 19 січня 2015.
  42. Hegarty, Paul; Halliwell, Martin (2011). Beyond and Before: Progressive Rock since the 1960s. Bloomsbury Publishing. ISBN 1-845740-65-3. Процитовано 19 січня 2015.
  43. Treefingers song information. Green Plastic Radiohead. 2000. Архів оригіналу за 13 травня 2007. Процитовано 18 травня 2007.
  44. Thom Yorke Talks About Life in the Public Eye. 12 липня 2006. Процитовано 29 березня 2009.
  45. Nic, Harcourt (12 жовтня 2000). (Інтерв'ю). Morning Becomes Eclectic.
  46. Zoric, Lauren (October 2000). Fitter, Happier, More Productive. Juice.
  47. 'How To Disappear Completely' - Readers' Poll: The 10 Best Radiohead Songs. Rolling Stone. 12 жовтня 2011. Процитовано березень 8, 2015.
  48. Radiohead Revealed: The Inside Story of the Year's Most Important Album. Melody Maker. 29 березня 2000. Архів оригіналу за 11 липня 2007. Процитовано 18 березня 2007.
  49. Treefingers song information. Green Plastic Radiohead. 2000. Архів оригіналу за 13 травня 2007. Процитовано 18 травня 2007.
  50. Kennedy, Jake (November 2000). Kid A Rock. Record Collector. Архів оригіналу за 11 липня 2007. Процитовано 17 березня 2007.
  51. Motion Picture Soundtrack. Процитовано 23 квітня 2007.
  52. People of the Year: Thom Yorke of Radiohead. Процитовано 4 червня 2015.
  53. Smith, Andrew (1 жовтня 2000). Sound and fury. The Observer. Процитовано 19 травня 2007.
  54. Radiohead: They're Not So Angst-ridden Once You Get to Know Them. Інтерв'ю з NY Rock. December 2000. Архів оригіналу за 31 грудня 2005. https://web.archive.org/web/20051231222751/http://www.nyrock.com/interviews/2000/radiohead.asp. Процитовано 1 квітня 2007.
  55. Yorke, Thom (23 березня 2008). Thom Yorke: why I'm a climate optimist. Guardian. Процитовано 26 квітня 2015.
  56. Arts Diary. The Guardian. 22 листопада 2006. Процитовано 24 квітня 2007.
  57. Jones, Lucy (27 вересня 2013). Stanley Donwood on the Stories Behind His Radiohead Album Covers. NME. Процитовано 28 вересня 2013.
  58. Donwood, Stanley. Bear over a swimming pool. Slowly Downward. Архів оригіналу за 10 червня 2007. Процитовано 25 квітня 2007.
  59. Radiohead Revealed: The Inside Story of the Year's Most Important Album. Melody Maker. 29 березня 2000. Архів оригіналу за 11 липня 2007. Процитовано 18 березня 2007.
  60. Reviews for Kid A by Radiohead. Metacritic. Процитовано 14 липня 2015.
  61. Erlewine, Stephen Thomas. Kid A – Radiohead. AllMusic. Процитовано 8 вересня 2011.
  62. Phipps, Keith (1 вересня 2009). Radiohead: Kid A / Amnesiac / Hail To The Thief (Deluxe Editions). The A.V. Club. Процитовано 8 липня 2015.
  63. Tudor, Alexander (27 березня 2009). Radiohead's Kid A – the DiS re-appraisal. Drowned in Sound. Процитовано 8 липня 2015.
  64. Browne, David (6 жовтня 2000). Kid A. Entertainment Weekly (562). ISSN 1049-0434. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 8 вересня 2011.
  65. Cameron, Keith (26 вересня 2000). Radiohead – Kid A. NME. Архів оригіналу за 17 жовтня 2000. Процитовано 15 березня 2015.
  66. DiCrescenzo, Brent (2 жовтня 2000). Radiohead: Kid A. Pitchfork Media. Процитовано 8 вересня 2011.
  67. Fricke, David (12 жовтня 2000). Kid A. Rolling Stone. Процитовано 23 травня 2012.
  68. Brackett, Nathan; Hoard, Christian David, ред. (2004). The New Rolling Stone Album Guide. Simon & Schuster. ISBN 0-743-20169-8.
  69. Reynolds, Simon (October 2000). Radio Chaos. Spin 16 (10): 171–72. Процитовано 8 липня 2015.
  70. Christgau, Robert (13 лютого 2001). Pazz & Jop Preview. The Village Voice. Процитовано 8 липня 2015.
  71. Thomson, Graeme (27 листопада 2009). Albums of the decade No 2: Radiohead - Kid A. The Guardian. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 10 жовтня 2011.
  72. The 100 Best Albums Ever. Hot Press. 2006. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 14 травня 2007.
  73. The 100 Greatest Albums of Our Lifetime 1993–2006. 2006. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 25 квітня 2007.
  74. The 100 Greatest British Albums Ever. NME. 2006. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 25 квітня 2007.
  75. The Top 200 Albums of the 2000s. Pitchfork Media. 2009. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 19 жовтня 2009.
  76. «100 Best Albums of the Decade (2000–2009)». Rolling Stone. Archived at rockonthenet.com. Процитовано 22 червня 2010.
  77. 100 Greatest Albums, 1985–2005. Spin Magazine. 2005. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 14 травня 2007.
  78. The 50 Best Albums of 2000–2004. Stylus Magazine. 2005. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 25 квітня 2007.
  79. Tyrangiel, Josh; Light, Alan (13 листопада 2006). The All-Time 100 albums. Time. Процитовано 5 травня 2007.
  80. The 100 best pop albums of the Noughties. The Times. 21 листопада 2009. Процитовано 26 грудня 2009.
  81. Top 100 Albums of the Decade. Sputnikmusic. 11 червня 2010. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 19 вересня 2012.
  82. US adopts Kid A. BBC News. 12 жовтня 2000. Процитовано 22 березня 2007.
  83. Radiohead, new album 2000. indierock.es. Процитовано 17 березня 2007.
  84. US Success for Radiohead. BBC News. 14 червня 2001. Процитовано 22 березня 2007.
  85. Radiohead – Kid A (Album). Australian-charts.com. Процитовано 29 жовтня 2008.
  86. Kid A. www.ultratop.be. Процитовано 23 травня 2011.
  87. Radiohead – Kid A (Album) (French). Lescharts.com. Процитовано 29 жовтня 2008.
  88. Charts-Surfer. Архів оригіналу за 10 травня 2007. Процитовано 27 квітня 2007.
  89. Top 75 Artist Album, Week Ending 5 October 2000. Chart Track. Процитовано 29 жовтня 2008.
  90. Radiohead – Kid A (Album). Italiancharts.com. Процитовано 29 жовтня 2008.
  91. Radiohead – Kid A (Album) (Dutch). Dutchcharts.nl. Процитовано 29 жовтня 2008.
  92. Radiohead – Kid A (Album). Charts.org.nz. Процитовано 29 жовтня 2008.
  93. Radiohead – Kid A (Album). Swedishcharts.com. Процитовано 29 жовтня 2008.
  94. Radiohead – Kid A (Album). Swisscharts.com. Процитовано 29 жовтня 2008.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.