Pseudocleonus

Зовнішній вигляд

Жуки цього роду мають середній та досить великий розмір: 8-16.2  мм у довжину. Основні ознаки[1]:

  • головотрубка розширена до вершини;
  • 1-й  членик джгутика вусиків довший за 2-й
  • передньоспинка майже квадратна, її задній край півколовий, зверху посередині є поздовжній кіль, щиток непомітний;
  • надкрила при основі не ширші за передньоспинку, без плечових бугорців, їз поздовжніми крапковими борозенками;
  • 2-й членик задніх лапок не видовжений.

Фотографії видів цього роду дивись на[2].

Спосіб життя

Докладно не вивчений, але наявна інформація підтверджує його подібність до способу життя інших Cleonini. Ймовірно, життєвий цикл видів цього роду пов'язаний із декількома родами айстрових. Зокрема, у Pseudocleonus cіnereus личинка розвивається у корені любочок та волошок. Дорослі жуки живляться листям та молодими пагонами цих та інших айстрових: осоту, нечуйвітру, кульбаби[3]. Самиця відкладає яйця у заглиблення, яке вона вигризає у корені, личинка, розвиваючись, вигризає порожнину у рослинних тканинах[4].

Географічне поширення

Ареал роду охоплює майже весь Південь Палеарктики — від Португалії і Марокко до Китаю та Далекого Сходу[5], хоча у більшості видів він зосереджений у західній частині південної Палеарктики. Серед них чимало ендеміків видів. Наприклад, Pseudocleonus dieckmanni відомий лише з острова Крит, а три види — лише з Марокко.

В фауні України зареєстровані чотири види цього роду[6], причому у Pseudocleonus dauricus через Україну проходить західна межа ареалу, а Pseudocleonus grammicus знайдений лише у Гірському Криму.

Класифікація

У роді Pseudocleonus описано 20 видів[5], вони розподілені на чотири підроди. Перелік їх наведено нижче, види української фауни виділено кольором:

Asiacleonus Arzanov, 2005

  • Pseudocleonus dauricus (Gebler, 1830)
  • Pseudocleonus taciturnoides L. ArnoI'di, 1956

Neopseudocleonus Arzanov, 2005

  • Pseudocleonus ferghanensis Ter-Minasian, 1988
  • Pseudocleonus glabratus (Faust, 1883)
  • Pseudocleonus grammicus (Panzer, 1789)
  • Pseudocleonus havtagensis Ter-Minasian, 1976
  • Pseudocleonus italicus F. Solari, 1950
  • Pseudocleonus marginicollis (Fåhraeus, 1842)
  • Pseudocleonus pustuloses Chevrolat, 1876

Phryganocleonus L. ArnoI'di, 1956

  • Pseudocleonus guldarensis L. ArnoI'di, 1956
  • Pseudocleonus iskanderi L. Arnol'di, 1956
  • Pseudocleonus tadzhika L. Arnol'di, 1956

Pseudocleonus Chevrolal, 1872

  • Pseudocleonus carinatus (Gyilenhal, 1834)
  • Pseudocleonus cinereus (Schrank, 1781)
  • Pseudocleonus dieckmanni Fremuth & Bayer, 2008
  • Pseudocleonus libanicus Faust, 1904 
  • Pseudocleonus novaki Penecke, 1928 
  • Pseudocleonus otini (Hoffmann, 1957)
  • Pseudocleonus parallelus Escalera, 1914
  • Pseudocleonus theryi Hustache, 1931

Примітки

  1. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 64-70
  2. http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/cleonini.htm
  3. Dieckmann L. Beitrage zur Insektenfauna der DDR: Сoleoptera Curcuiionidae (Tanymecinae, Leptopiinae, Cleoninae, anyrhynchinae, Cossoninae, Bagoinae, Tanysphyrinae). — Beitr. at., 1983, 32, 2, S. 257–381
  4. Sсherf H. Die Entwicklungsstadien der mitteleuro-iischen Curculioniden (Morphologie, Bionomie, Ökologie).// Senckenb. naturf. Ges., 1964, 506, S. 1-335
  5. Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 449–450. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
  6. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.