Pseudocleonus

Жуки цього роду мають середній та досить великий розмір: 8-16.2  мм у довжину. Основні ознаки[1]:

• головотрубка розширена до вершини;
• 1-й  членик джгутика вусиків довший за 2-й
• передньоспинка майже квадратна, її задній край півколовий, зверху посередині є поздовжній кіль, щиток непомітний;
• надкрила при основі не ширші за передньоспинку, без плечових бугорців, їз поздовжніми крапковими борозенками;
• 2-й членик задніх лапок не видовжений.

Фотографії видів цього роду дивись на[2].

Докладно не вивчений, але наявна інформація підтверджує його подібність до способу життя інших Cleonini. Ймовірно, життєвий цикл видів цього роду пов'язаний із декількома родами айстрових. Зокрема, у Pseudocleonus cіnereus личинка розвивається у корені любочок та волошок. Дорослі жуки живляться листям та молодими пагонами цих та інших айстрових: осоту, нечуйвітру, кульбаби[3]. Самиця відкладає яйця у заглиблення, яке вона вигризає у корені, личинка, розвиваючись, вигризає порожнину у рослинних тканинах[4].

Ареал роду охоплює майже весь Південь Палеарктики — від Португалії і Марокко до Китаю та Далекого Сходу[5], хоча у більшості видів він зосереджений у західній частині південної Палеарктики. Серед них чимало ендеміків видів. Наприклад, Pseudocleonus dieckmanni відомий лише з острова Крит, а три види — лише з Марокко.

В фауні України зареєстровані чотири види цього роду[6], причому у Pseudocleonus dauricus через Україну проходить західна межа ареалу, а Pseudocleonus grammicus знайдений лише у Гірському Криму.

У роді Pseudocleonus описано 20 видів[5], вони розподілені на чотири підроди. Перелік їх наведено нижче, види української фауни виділено кольором: