SM U-9 (Кайзерліхе Маріне)

SM U-9 — гасово-електричний підводний човен Кайзерліхе Маріне (нім. Kaiserliche Marine) періоду Першої світової війни.

SM U-9
SM U-9. 1914
Під прапором Імператорські військово-морські сили (1908—1919)
Порт приписки Кіль (Німецька імперія)
Спуск на воду 22 лютого 1910
Виведений зі складу флоту 1919 розібрана на металобрухт в Моркем
Основні характеристики
Тип корабля Дизельні ПЧ
Розробник проєкту Kaiserliche Werft Danzig, Данціґ
Швидкість (надводна) 14,2 вузлів (26.3 км/год.)
Швидкість (підводна) 8,1 вузлів (15.0 км/год.)
Робоча глибина занурення 30 м
Гранична глибина занурення 50 м
Автономність плавания на поверхні 3250 мМ при 9 вузлів (6,020 км) • під водою 80 мМ при 5 вузлів/год.
Екіпаж 29 осіб (4 офіцери, 25 унтер-офіцерів)
Вартість 2 140 000 марок
Розміри
Водотоннажність надводна 485 (493) т
Водотоннажність підводна 601 (611) т
Довжина найбільша (по КВЛ) 57,38 м
Ширина корпусу найб. 6,00 м
Середня осадка (по КВЛ) 3,13 м
Озброєння
Артилерія 1 x 5 см SK L/40 • 1 × 37 мм кулемет Hotchkiss
Торпедно-
мінне озброєння		 2 носових і 2 кормових ТА калібру 18" (450-мм). 6 торпед • 12 Р-мін (березень-грудень 1916)
Зображення на Вікісховищі

U 9 (як тип підводних човнів Німеччини)  — 4 однотипні німецькі підводні човни ВМФ Німецької імперії. Замовлені 15 липня 1908 року, передані флоту в 1910—1911 роках В часи Першої світової війни були в числі 329 підводних човнів німецької імперії, котрі брали участь в бойових діях. Човен типу SM U-9 потопив 18 кораблів і суден супротивників, загальним тоннажем 52000 тон, човен SM U-10 потопив 7 кораблів і суден загальним тоннажем 1600 тон, човен SM U-12 потопив 2 кораблі загальним тоннажем 1800 тон. В час війни усі човни типу були втрачені, екіпажі двох з них загинули повністю.

Цей тип підводних човнів був продовженням вдосконалення човна типу U 3. Відрізнявся більшим тоннажем, більшою довжиною, більшою осадкою, потужнішими двигунами-генераторами і електродвигунами, наявність двох допоміжних гасових двигунів, більшою поперечною остійністю, новою другою палубною 37-мм гарматою і головне на них була збільшена майже удвічі дальність ходу за рахунок збільшення вмісту паливних цистерн. [1][2][3]

Історія
Повернення SM U-9 на базу

Підводний човен заклали 15 липня 1908 на Імперській корабельні Гданська. Її будівництво обійшлось у 2,140,000 золотих марок. Був одним з чотирьох човнів Типу U-9. Разом з чотирма човнами Типу U-5 склали основу підводного флоту Німецької імперії. SM U-9 спустили на воду 22 лютого 1910, а 18 квітня підняли на ньому прапор.

Підводний човен приводили в дію чотири мотори Körting Hannover, що працювали на гасі — два 8-циліндрові потужністю 350 к.с. і два 6-циліндрові по 250 к.с. (сумарно 1200 к.с.). Для них човен перевозив 52 т палива. Під водою працювали два електромотори Siemens-Schuckertwerke потужністю по 580 к.с. У човні було по 2 торпедні апарати на кормі, носі, де були ще 2 резервні торпеди.

Потоплення крейсерів. Поштівка
Екіпаж SM U-9 після нагородження човна Залізним хрестом

З серпня 1914 капітаном човна став капітан-лейтенант Отто Веддіген. На початку війни 22 вересня 1914 підводний човен стояв на позиції за 50 км північніше Роттердаму, коли мимо пропливали три англійські панцирні крейсери — HMS Aboukir, HMS Cressy і однотипний HMS Hogue з 7-ї ескадри крейсерів. SM U-9 затопив 1 торпедою перший крейсер. На двох інших подумали, що він підірвався на міні, і зупинились для допомоги на відстані 1 милі з двох сторін від нього. Маневруючи, SM U-9 потопив крейсери HMS Hogue (2 торпеди), HMS Cressy (3 торпеди). Загинуло 1459 моряків, 837 врятували. Вільгельм ІІ нагородив Залізним Хрестом капітана і підводний човен, хрест з якого прикріпили на рубку. Таку нагороду отримав у Кайзерліхе Маріне лише малий крейсер SMS Emden. У наступному поході 15 жовтня SM U-9 затопив біля Абердину бронепалубний крейсер HMS Hawke. За це Вільгельм ІІ нагородив Отто Веддігена орденом Pour le Mérite.

12 січня 1915 першого офіцера човна Йоганнеса Шпісса (нім. Johannes Spieß) призначили капітаном. З 3 травня по 16 серпня 1915 потопив 10 британських кораблів тоннажністю близько 200 т і три тоннажем 939 т, 3.590 т, 2.205 т. 5 листопада 1915 потопив останній корабель — російський тральщик «№ 4». у 600 т. Човен переробили у березні 1916 для постановки мін у Балтійському морі. 16 квітня 1916 Шпісс покинув капітанський місток SM U-9, який став навчальним човном. 26 листопада 1918 човен передали Британії, де його розібрали на металобрухт 1919 у Моркемі графства Ланкашир.

Впродовж війни SM U-9 у семи походах потопив 5 військових кораблів тоннажем 44.173 т і 13 торгових тоннажем 8.636 брт. Жоден підводний човен часів 1-ї світової війни не потопив більше військових кораблів.

Представники типу
Назва Завод Закладений Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту Утилізований
SM U-9 Kaiserliche Werft Danzig 22.02.1910 18.04.1910 26.11.1918 1919
SM U-10 Kaiserliche Werft Danzig 24.01.1911 31.08.1911 30.07.1916, був втрачений у Фінській затоці за невияснених обставин, екіпаж загинув, 29 осіб
SM U-11 Kaiserliche Werft Danzig 2.04.1910 21.09.1910 4.03.1915 підірвався на міні біля Бельгії, у точці 51°06′ пн. ш. 1°29′ сх. д., весь екіпаж загину, 26 осіб
SM U-12 Kaiserliche Werft Danzig 6.05.19010 13.09.1911 10.03.1915, потоплений, корабельною артилерією після зіткнення з кораблем біля Шотландії, 16 загиблих, 10 врятованих.

Див. також

Примітки
  1.  Gröner 1985, p. 27-28.
  2. Sinking of HMS Aboukir, Cressy and Hogue by U-9. World War 1 Naval Combat. Процитовано 27 травня 2007.
  3. U-9 successes. UBoat.net. Процитовано 19 лютого 2014.

Джерела
Хрест з рубки U-9
  • Robert Gardiner (red.): Conway's All the World's Fighting Ships 1906—1921. London: Conway Maritime Press, 1986. ISBN 0-85177-245-5 (англ.)
  • Andrzej Perepeczko: Wojenne szczęście U-9. «Nowa Technika Wojskowa» 5/2000. ISSN 1230—1655 9поль.)
  • Gordon Williamson: U-boats of the Kaiser's Navy. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 2002. ISBN 1-84176-362-4. (англ.)
  • Spindler, Arno (1932,1933,1934,1941/1964,1966). Der Handelskrieg mit U-Booten. 5 Vols. Berlin: Mittler & Sohn. Vols. 4+5, dealing with 1917+18, are very hard to find: Guildhall Library, London, has them all, also Vol. 1–3 in an English translation: The submarine war against commerce.
  • Beesly, Patrick (1982). Room 40: British Naval Intelligence 1914–1918. London: H Hamilton. ISBN 978-0-241-10864-2.
  • Fitzsimons, Bernard, ed. The Illustrated Encyclopedia of 20th Century Weapons and Warfare, "U-Boats (1905–18), Volume 23, p. 2534. London: Phoebus Publishing, 1978.
  • Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. New York: Routledge. ISBN 978-1-85728-498-0.
  • Roessler, Eberhard (1997). Die Unterseeboote der Kaiserlichen Marine. Bonn: Bernard & Graefe. ISBN 978-3-7637-5963-7.
  • Schroeder, Joachim (2002). Die U-Boote des Kaisers. Bonn: Bernard & Graefe. ISBN 978-3-7637-6235-4.
  • Koerver, Hans Joachim (2008). Room 40: German Naval Warfare 1914–1918. Vol I., The Fleet in Action. Steinbach: LIS Reinisch. ISBN 978-3-902433-76-3.
  • Koerver, Hans Joachim (2009). Room 40: German Naval Warfare 1914–1918. Vol II., The Fleet in Being. Steinbach: LIS Reinisch. ISBN 978-3-902433-77-0.
  • Gröner, Erich (1985). U-Boote, Hilfskreuzer, Minenschiffe, Netzleger, Sperrbrecher. Die deutschen Kriegsschiffe 1815–1945 (German) III (Koblenz: Bernard & Graefe). ISBN 3-7637-4802-4.
  • Rössler, Eberhard (1985). U-Bootbau bis Ende des 1. Weltkriegs, Konstruktionen für das Ausland und die Jahre 1935–1945. Die deutschen U-Boote und ihre Werften (German) I (Koblenz: Bernard & Graefe). ISBN 3-7637-5213-7.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.