System of a Down

Roxy Theatre на Сансет-Стріп у Західному Голлівуді, штат Каліфорнія, де відбувся перший концерт System of a Down 25 травня 1995 року.

У 1992 році Серж Танкян (вокал, клавішні) та Дарон Малакян (вокал, гітара) заснували гурт Soil, до якого запросили Домінго Ларен (ударні) та Дейва Хакопяна (бас-гітара). Гурт, маючи у своєму активі всього один концерт і один джем-сейшн, розпався через новозапрошених учасників, які вирішили його залишити. У 1995 році Танкян та Малакян утворили вже сам колектив System of a Down, в який запросили Шаво Одаджяна та Енді Хачатуряна, які відвідували ту ж вірменську приватну школу в Голлівуді та були добре знайомі обом музикантам. Спочатку Одаджян повинен був стати менеджером колективу, але в підсумку став грати на бас-гітарі[8]. Протягом 1994—1997 рр. SOAD випустили чотири демо-касети із записами своїх пісень. У середині 1997 року гурт покинув Хачатурян, котрий згодом став одним із засновників The Apex Theory. Причиною цьому послужила травма руки, яка не дозволила продовжити кар'єру барабанщика (за іншими джерелами, Андранік пішов через розбіжності з іншими учасниками). Хачатуряна змінив Джон Долмаян[9].

У 1997 році музиканти уклали контракт на випуск альбому із відомим музичним продюсером Ріком Рубіном та приступили до запису свого дебютного однойменного диска System of a Down. Альбом вийшов 30 червня 1998 року і розійшовся за п'ять років майже мільйонним тиражем. Характерною ознакою цієї платівки є домінування стилістики ню-метал. Сингли «Spiders» і «Sugar» стали найуспішнішими піснями альбому, вони постійно звучали на радіо, а кліпи регулярно показувалися каналом MTV. У 1998 році ці пісні зайняли 25-е та 28-е місця відповідно в хіт-параді Hot Mainstream Rock Tracks. Альбом System of a Down був представлений на концертах Slayer і Metallica, де System of a Down виступали як гурт «для розігріву», а також на фестивалі Ozzfest[10]. Після завершенню фестивалю гурт брав участь у багатьох заходах разом з Fear Factory, Incubus і був хедлайнером SnoCore Tour поруч з Puya, Mr. Bungle і The Cat у 2000 році. Роком раніше вони мали виступати на Family Values Tour, але Фред Дерст виключив їх зі списку, про що згодом пошкодував[11]. У 1998 році гурт разом з реп-виконавцями Ma$e, Дідді й Ліл Кім записав пісню «Will They Die 4 You», яка увійшла в альбом Chef Aid: The South Park Album. У 2000 році SOAD створили кавер-версію пісні «Snowblind» для триб'ют-альбому гурту Black Sabbath Nativity in Black II та разом з хіп-хоп-гуртом Wu-Tang Clan — пісню Shame On A Nigga, включену до альбому Loud Rocks, у записі якого брали участь й інші рок- і хіп-хоп-колективи.

На 3 вересня 2001 року був запланований безкоштовний концерт у Голлівуді з нагоди випуску нового альбому Toxicity. Виступ гурту повинен був відбутись на паркінгу, розрахованого на 3500 людей. Однак, згідно із оцінками, на концерт прийшло орієнтовно 7 — 10 тисяч глядачів. З міркувань безпеки виступ System of a Down без будь-яких оголошень було скасовувано незадовго до виходу музикантів на сцену. Глядачі очікували на концерт більше ніж годину, після чого розпочались заворушення: було знищено концертне устаткування, поліцейських було закидано камінням та розбито вікна. Заворушення тривали близько 6 годин, протягом яких шестеро фанів колективу було заарештовано.[12]

Наступного дня відбувся офіційний реліз альбому.[13] Стиль Toxicity мало відрізняється від дебютної платівки. Цей альбом отримав статус мультиплатинового у США і з того часу було продано понад 12 млн копій.[14] Альбом дебютував на першому місці у чартах США та Канади.

Авторитетні американські видання позитивно оцінили альбом. Наприклад, рецензент журналу «Time» зазначив, що

Серж Танкян вміє легко змінювати голос, що він і демонструє у композиціях «Chop Suey!» і «Forest». Він знає, як зробити так, щоб голос звучав в одних моментах як у злого регента, а в інших - як у соліста хлопчачого хору. Все це прикриває гітарист Дарон Малакян стіною жорсткого рифу.

Журнал «Spin» написав, що «Toxicity — найбільш честолюбний серед усіх ню-метал альбомів, це звучання сучасності».[15] Композиції, які були записані, але не потрапили в альбом Toxicity, були викрадені та у поганій якості викладені в Інтернет. У зв'язку з цим гурту довелось у стислі терміни записати та видати новий диск, котрий вони назвали «Steal This Album!» (укр. «Вкради цей альбом!»). Ця платівка складається із записаних у хорошій якості вкрадених раніше композицій і декількох нових пісень. Реліз альбому відбувся 26 листопада 2002 року.[16] У результаті співпраці із Майклом Муром вийшов кліп «Boom!», оформлений у стилі антивоєнної пропаганди. Зокрема, відео було спрямоване проти Війни в Іраку і містить кадри із численних мітингів та акцій, котрі пройшли 15 лютого 2003 року в більш ніж 600 містах по всьому світу. Загалом близько 10 млн людей взяли участь у цих протестах, а System of a Down приєднались до 60-тисячної ходи у Лос-Анджелесі.

Протягом 2004 та 2005 років System of a Down практично не виступали, займаючись написанням нових композицій. За цей час гурт випустив 23 нових пісні, виданих на двох альбомах,[17][18] які становлять єдине ціле як в музичному плані, так і тематично. Платівки було представлено із різницею всього у пів року. Перший альбом — Mezmerize — було представлено 17 травня, а другий — Hypnotize — 22 листопада 2005 року. Як зазначали музиканти, вони розділили ці альбоми для того, щоб дати слухачам час ознайомитись із першою частиною своїх пісень перед виходом другої.

Mezmerize дебютував на першому місці в чартах США, Канади й Австралії. По всьому світу було продано понад 800 000 екземплярів. Обидва альбоми стали платиновими та підійнялись на перше місце у чарті Billboard протягом одного календарного року. System of a Down стали першими, кому це вдалось зробити після The Beatles.[19] В цьому ж році гурт отримав нагороду MTV Europe Music Awards за найкращий альтернативний проєкт, а у 2006 році — нагороду Ґреммі в номінації «Найкраще хард-рок виконання» (за композицію «B.Y.O.B.»).[20]

У травні 2006 року гурт оголосив про перерву у своїй творчості. Шаво Одаджян в інтерв'ю журналу «Guitar» сказав, що відпустка триватиме не менше ніж 3 роки. В інтерв'ю із Крісом Харіссом (MTV News) Дарон Малакян говорив, що гурт не розпадається, тому що якби це було дійсно так, то концерту на Ozzfest у 2006 році не було б. «Ми збираємось взяти тривалу перерву і зробити свої сольні проєкти, — продовжував Дарон, — ми в System вже понад 10 років і мені здається, що це чудово покинути на певний час гурт і повернутись до нього пізніше».[21]

У 2006 році музиканти взяли участь у створенні фільму Карли Гарапедян «Screamers», в якому йдеться про геноцид вірмен.[22] Наступного року Серж Танкян випустив свій перший сольний альбом Elect the Dead, котрий зайняв четверте місце у Billboard 200,[23] Дарон Малакян і Джон Долмаяк створили власний гурт Scars on Broadway, а Шаво Одаджян разом із Wu-Tang Clan заснували хіп-хоп проєкт Achozen.

На початку січня 2010 року Шаво Одаджян написав у своєму мікроблозі: «Друзі, чи готові ви до System». Це могло означати повернення гурту, проте пізніше, коли ЗМІ підхопили цю тему, музикант обновив своє повідомлення у Twitter, заявивши, що возз'єднання поки що не входить у плани гурту. Серж Танкян спростував ці повідомлення.[24] Проте 29 листопада цього ж року після п'ятирічної перерви гурт оголосив про своє повернення. На офіційному сайті колективу було опубліковано наступне повідомлення:[25]

Ми хочемо подякувати за вашу підтримку не тільки System Of A Down, але і всіх наших сольних проектів. У нас немає жодних далеких планів - ми просто відіграємо ці шоу тому, що хочемо знову зіграти разом і тому, що цього хочете ви.

У 2020 році гурт випустив дві нові пісні: «Protect The Land» і «Genocidal Humanoidz», які присвячені військовому конфлікту в Нагірному Карабасі [26][27].

30 квітня 2006 року великим британським видавництвом «Independent Music Press» була опублікована перша книга, присвячена творчості гурту, під назвою «System of a Down: Right Here in Hollywood» (укр. System of a Down: Прямо тут, в Голівуді), автором якої є відомий англійський журналіст Бен Майерс. За його словами, він великий фанат SOAD ще з того часу, коли вперше брав інтерв'ю в учасників колективу в рамках європейського туру 1999 року. Книга містить не лише біографічний нарис гурту, але і ексклюзивні інтерв'ю з її учасниками[51].

«Щоб написати книгу, потрібно витратити місяці на інтерв'ю, розпитування, спостереження, — розповідає Бен Майерс. — Мені цікаві ті гурти, які дійсно роблять щось значне, і, звичайно, непогано, якщо вони при цьому ще й популярні… Я написав книгу про System of a Down, яких вважаю найважливішим політично налаштованим гуртом наших днів. Їхня музика — це найцікавіший у музичному відношенні саундтрек до американського життя часів президентства Джорджа Буша»[52].