The Documentary

Після відновлення від перестрілки 2001 року (The)Game почав займатися реп-кар'єрою. Перебуваючи в лікарні, він попросив свого брата купити всі альбоми хіп-хопу, які вважають класикою (зокрема Reasonable Doubt Jay-Z, Ready to Die The Notorious B.I.G., Doggystyle Snoop Dogg'а, The Chronic Dr. Dre, All Eyez on Me Тупака Шакура та альбоми Big Daddy Kane і Ice Cube).

Протягом п'яти місяців він вивчав ці альбоми майже в наочній манері. Спочатку його флов був слабеньким, але Game швидко вчився і в кінцевому результаті набув найкращих навичок фристайлу. Він узяв частинки від своїх улюблених виконавців і сформував їх у свою персону та стиль.

Вивчаючи різні впливові альбоми, Game розробив свою стратегію, як стати репером і з допомогою брата Big Fase вони заснували лейбл The Black Wall Street Records. До лейблу спочатку належали такі виконавці як Glasses Malone, Vita, та Nu Jerzey Devil разом із Game'ом відповідно. Його сценічне ім'я придумала бабуся, кажучи так, бо він грав у все, що міг. Спершу Game здобув виразний статус після того як відвідав зустріч на найвищосу рівні хіп-хопу, яку влаштували Расселл Сіммонс та Луї Фаррахан, після возз'єднання Big Fase i Game випустили мікстейп. Реліз мікстейпа You Know What It Is Vol. 1 відбувся 2002 року, що супроводжувалося контрактом з незалежним лейблом Get Low Records, власником якого був JT the Bigga Figga. Мікстейп дійшов до рук Шона Комбза відомішого як P. Diddy. Diddy вже майже підписав його на свій лейбл Bad Boy Records, проте мікстейп потрапив до рук суперпродюсера Dr. Dre, який підписав його до себе на Aftermath Entertainment у 2003 році. Game, який хотів продовжити спадок N.W.A перейнятий у 2002, почав записувати треки. Dr. Dre підточив майстерність Game'а та навчив добре складати рими.

2004 року Dr. Dre послухав демо диск Game'a і, за його словами, був приємно здивований. Згідно з Aftermath Entertainment A&R Анджело Сандерс в інтерв'ю з HitQuarters, коли Dre згодом зустрів його, «[він] побачив стиль у ньому і подумав, що зможе з цього щось зробити». Після того, як Game'а підписали на Aftermath Entertainment, він уклав угоду з лейблом 50 Cent G-Unit Records. Спочатку Game'а підписали як виконавця, але бос Interscope Records Джиммі Йовін та Dr. Dre вирішили, що йому також варто попрацювати з 50 Cent i G-Unit. Основною метою угоди було те, що це мало допомогти збудувати зацікавленість навколо Game'a і тим самим збільшити інтерес до G-Unit. Відтоді Game декілька разів засвітився у відео-кліпах 50 Cent, Lloyd Banks, Young Buck та Fabolous. Перша поява відбулась у кліпі «In Da Club», де він танцював із дівчиною. 2004 року було випущено перший синґл «Westside Story».

The Documentary подарував відомі зараз синґли «How We Do» та «Hate It or Love It» (останній пізніше двічі номінували на Ґреммі). Працювали для альбому не тільки Dr. Dre, Каньє Вест та Timbaland, до них також приєдналися Buckwild, Che Vicious, Cool & Dre, Danja, Eminem, Focus..., Havoc, Hi-Tek, Джефф Баскер, Джефф Рід, Джас Блейз, Луї Ресто, BG Knocc Out, Марк Батсон, Майк Елізондо, Needlz, Скотт Сторч. Гостями, які прикрасили альбом стали 50 Cent, Nate Dogg, Faith Evans, Tony Yayo, Marsha Ambrosius, Dion, Eminem, Мері Джей Блайдж та Busta Rhymes.

The Documentary дебютував на першій позиції Billboard 200, розійшовшись тиражем 586 000 копій першого тижня. The Documentary увійшов у десятку найбільш продаваних альбомів 2005 року у США. Він також дебютував під 7-м номером у Великій Британії. Американська асоціація компаній звукозапису надала альбому статус двічі платинового у квітні 2005, а також альбом розійшовся у кількості 5 мільйонів по всьому світу. Після цього альбом здобув багато позитивних відгуків від музичних критиків. Після виходу альбому The Game став основною силою хіп-хоп сцени Західного узбережжя, яка відійшла у тінь артистів з East та South.

The Documentary вийшов на Aftermath Entertainment, G-Unit Records та Interscope Records 18 січня 2005 року.

28 вересня 2004 року Game випустив промо-альбом під назвою «Westside Story». Цей альбом мав допомогти розрекламувати його дебютний альбом The Documentary. У жовтні 2004 The Game випустив свій перший незалежний альбом «Untold Story» завдяки Get Low Recordz, власником якого був JT the Bigga Figga. У перші три місяці альбом розійшовся тиражем 82 000 копій. На альбомі також були присутні такі артисти як Sean T, Young Noble (з Outlawz), та JT the Bigga Figga. Game також з'явився на різних мікстейпах таких діджеїв як DJ Kayslay, DJ Whoo Kid, та DJ Clue. Також Game випустив свій другий мікстейп You Know What It Is Vol. 2 на своєму власному лейблі і з'явився на саундтреці до відео-гри NBA Live 2004 (пісня «Can't Stop Me», продюсером якої виступив Fredwreck). 15 листопада 2004 Game випустив мікстейп «Charge It to the Game: The Mixtape», який теж мав посприяти рекламі його дебютного студійного альбому.

The Gameчасто вважають основною силою у поверненні Західного узбережжя на хіп-хопову карту. Перед виходом альбому репер висловив бажання отримати великі результати продажу вже першого ж тижня: «Я хочу продати мільйон першого ж тижня. І навіть якщо я продам лише один альбом другого тижня, вважатиму, що я справився.» Він також сказав, що може не виправдати очікування індустрії. Альбом дебютував на першому місці в Billboard 200, розійшовшись тиражем 586 000 копій першого тижня. Американська асоціація компаній звукозапису відзначила альбом двічі платиновим станом на 23 березня 2005, і це був десятий найбільш продаваний альбом року. Відтоді альбом розійшовся тиражем понад 2,5 мілійона копій Сполученими Штатами.

The Documentary досягнув верхніх позицій у головних 15-ти чартах Європи. Зокрема, посів 7-му позицію у Albums Chart Великої Британії і залишався у чарті протягом 33-х тижнів; альбом досяг топ-десятки у Нідерландах, Франції, Ірландії, Швейцарії та топ-двацятки у Бельгії, Німеччині та Норвегії. Альбом лідирував у чартах Канади протягом трьох тижнів і 8 березня 2005 року його було удостоєно платиновим статусом (понад 1 000 000 копій). На разі альбом розійшовся тиражем понад 5 мільйонів копій у всьому світі.

«Metacritic» дала The Documentary загальний бал 72/100, вказуючи на «загалом хороші огляди». «Pitchfork Media» назвав альбом «найкращи вуличним реп-альбомом Західного узбережжя з 2002 року, коли вийшов «Under tha Influence» DJ Quik'а.» «Allmusic» написали, що альбом є «надзвичайним дебютом», який «вказує на великий потенціал». «Rolling Stone» відмітив те, що Game «скористався емоційним сплеском замість гри слів та сміху», а «PopMatters» описали його як «сором'язливого, нігілістичного ґанста-репера з сердечним і ліричним наповненням». «The A.V. Club» похвалив за те, що він був «звуковою класикою повільно рухомої фанкової і глянцевої гіпердуші», але розкритикував The Game'а за надмірну кількість посилань на інших виконавців: якщо б він «скоротив всі посилання на реперів і альбоми... це було на хвилин 15—20 коротше — і напевно набагато більш красиво». «Billboard» назвав це «одним із найкращих альбомів року», а «Entertainment Weekly» написав: «якщо найяскравіші хіп-хоп зірки стоять у черзі до Game, то він і сам може стати зіркою хіп-хопу».

«IGN» розкритикував за велику кількість гостьових появ, заявляючи, що «схильність до запрошення гостей ускладнює можливість зрозуміти голосові дані нового виконавця». «MusicOMH» зауважив, що «як і всі реп-альбоми, The Documentary надто довгий» і загалом це було «переконливе зусилля» яке «представляє сильну присутність Західного узбережжя». «Stylus Magazine» написав: «ніхто не розчарувався». «The New York Times» відмітила «жорсткий, зате прямий стиль римування Game'а заворожує, але не так, як зазвичай, а приводячи у захват... Це репер, який майже ніколи не забуває себе, який майже ніколи не губиться у складах тільки заради задоволення.»

• Exclusive Interview with The Game (Sessions@AOL)
• The Game, The Documentary — Stylus
• The Documentary, The Game's debut buckles under the weight of too many guest appearances. — IGN
• The Game, The Documentary — Pitchfork
• The Game, The Documentary — Hip Hop DX
• The Game's 'Documentary' Blasts Off At No. 1 — Billboard
• The Documentary, The Game