Ігнатій Цетнер

Ігна́тій Це́тнер[1], або Ігнацій Цетнер[2] гербу Пшерова (пол. Ignacy Cetner; 1728 — бл. 1800) — польський шляхтич, з 1783 р. граф, військовик, державний діяч. Полковник королівських військ.[3] Представник роду Цетнерів.

Ігнатій Цетнер
Народився 1728
Помер 1800
Країна  Річ Посполита
Титул граф
Посада великий маршалок коронний, белзький воєвода, Обозний коронний (уряд дворський), Староста, посол Сейму Речі Посполитоїd, учасник виборів короля Польщіd і Обозний великий коронний
Рід Цетнери
Батько Антоній Цетнер
Нагороди

Біографія

Син Антонія Цетнера — старости коритніцького, та його дружини Анни з Красіцьких. Брат «цьотечний» Іґнація Красіцького.

1740 р. став поручником в інфантерії Міхала Казимира «Рибоньки» Радзивілла. Посол на сейм від Галицької землі у 1756, 1758, 1761 р., від Руського воєводства 1760 р., не виступав. Не відомо, за що отримав від Генріха Брюля посаду коронного обозного після Вельгорського 30 січня 1762 р., орден Білого Орла 3 серпня 1762 р., посаду белзького воєводи 20 березня 1763 р. Мешкав у дідичному Краківці, де власноручно працював у садах (без господарського смислу; управителі сильно його обкрадали, він зі сльозами скаржився на це поету Францішекові Карпіньскому).

З дружиною Людвікою з Потоцьких (дочка київського воєводи Станіслава[4]) «не міг дати ради», давав їй право вести самостійну політику (опікувала бунтарів, підтримувала Весселя, Мнішеха проти єпископа Красіньского). Опортуніст, підтримував Чорторийських під час безкоролів'я, підписав їх лист до Відня та Версалю (квітень 1764 р.), голосував за С. А. Понятовського, на коронаційному сеймі вніс пропозицію про надання титулу князя для Понятовських. Підписався під Радомською кофедерацією (23 червня 1767 р.), після вибуху Барської конфедерації виїхав за угорський кордон. У 1770—1771 р. був у Ґданську. З кінця 1772 р. цісарський підданий, з 1775 р. цісарсько-королівський таємний радник, з 20 березня 1783 р. граф і член стану магнатів. У 1783 р. — маршалок великий коронний Галичини і Володимирії. Для того, щоб втриматись в статусі магната, разом з давніми приятелями (Єжи Оссоліньским, Потоцькими) видав посвідчення геральдичні, уклав транзакцію соляну з Йозефом ІІ. Мав Рошнівське староство на Київщині, чимало боргів. Задля їх сплати дозволив вирізати ліси «Поточчизни», погодився бути слугою слуг для короля С. А. Понятовського, отримав дозвіл на «цесію» Белзького воєводства. Вітав конституцію 3 травня 1791 р.

Мав доньку Анну (1764 р.) — добре виховану, багату, 4 рази виходила заміж. Чоловіки: Юзеф Сангушко, Казимир Нестор Сапіга, Каєтан Потоцький — староста димерський,[5] ужендувський, Кароль Лотарінзький д'Ельбеф і Ламбеск.

Засновник парку «Цетнерівка» у Львові[6]. Дідич Надвірної, разом з дружиною Людвікою надавали кошти для виготовлення обрядових предметів місцевого Костелу Успіння.[7] Маєтність у Надвірній у 1786—1787 роках продав.[8]

Примітки
  1. Надвірна // Енциклопедія історії України. Том 7. Мл-О. — К. : Наукова думка, 2010. — 728 с.
  2. Комісія доброго порятунку // Енциклопедія Львова. Том 4. Л-М. — Л. : Літопис, 2012. — 816 с. — ISBN 978-966-7007-23-4.
  3. Lasocki Z. Cetner Aleksander (†1675)… — S. 239.
  4. Potoccy (02) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  5. AKPot 3228 167—170 Potocki Kajetan, starosta dymirski [Kossakowska Katarzyna z Potockich] Czerniatyń 1793.09.07. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 2 червня 2016.
  6. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 97. — ISBN 5-7745-0316-X.
  7. Petrus J. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nadwórnej // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 112, 115. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  8. Там само. — S. 95.

Джерела
  • Konopczyński W. Cetner Ignacy h. Przerowa (ur. 1728-ok.1800) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1937. — T. III/3, zeszyt 13. — 193—288 s. — S. 238—239. (пол.).
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.