Ізабелла Ангулемська

Ізабелла Ангулемська (англ. Isabella of Angoulême, фр. Isabelle d’Angoulême; (фр. Isabelle d'Angoulême; 1188 4 червня 1246 або 31 травня 1246(1246-05-31)[1][2][3], Фонтевро, Фонтевро-л'Аббеї)) — друга дружина Іоана Безземельного, королева Англії і графиня Ангулемська.

Ізабелла Ангулемська
фр. Isabelle d'Angoulême
Народилася 1188
Померла 4 червня 1246 або 31 травня 1246(1246-05-31)[1][2][3]
Фонтевро, Фонтевро-л'Аббеї
Поховання
Країна  Франція
Знання мов французька
Титул герцогиня і королева-консорт
Рід Counts and Dukes of Angoulêmed
Батько Aymer, Count of Angoulêmed
Мати Alice of Courtenayd
У шлюбі з Іоанн Безземельний[4] і Hugh X of Lusignand[4]
Діти Генріх III[4], Річард[4], Іоанна Англійська (королева Шотландії)[4], Ізабелла Англійська[4], Eleanor of Leicesterd[4], Hugh XI of Lusignand[4], Aymer de Lusignand[2], William de Valence, 1st Earl of Pembroked[4], Isabella of Lusignand[2][3], Alice de Lusignan, Countess of Surreyd, Guy de Lusignand[2], Geoffrey I of Lusignan (Lord of Jarnac)d[2][3], Margaret de Lusignand[2] і Agatha le Brund[2]

Біографія

Своєю красою і перипетіями життєвих обставин Ізабеллу Ангулемську порівнюють з давньогрецькою Єленою Прекрасною, що послужило приводом для пізніших істориків називати її середньовічною Єленою. Ізабелла була єдиною дитиною Еймара, графа Ангулемського (помер у 1202 році) та його дружини Аліси де Куртене (померла в 1218 році). По матері Ізабеллі Англійськійдівчинка була правнучкою французького короля Людовика VI Товстого, бабусею якого була Анна Ярославна, королева Франції і дочка Ярослава Мудрого.

Ще в дитинстві Ізабелла була заручена з Гуго IX де Лузіньяном, правителем графства Ла Марш. Проте англійський король Іоанн Безземельний, колишній герцог Аквітанії феодальним сеньйором обох родів, побачив красуню Ізабеллу і закохався в неї. Перед цим він анулював шлюб зі своєю попередньою дружиною Ізабеллою Глостерськоїю, через близьке споріднення.

Вінчання Іоана Безземельного та Ізабелли Ангулемської відбулося 24 серпня 1200 року в Бордо. Нареченій було 12 років, а нареченому — 33 роки. Сім'я Лузіньян, проте, вважає себе ошуканою і ображеною, і звинуватила короля Іоанна у викраденні нареченої. За захистом Лузіньяни звернулися до французького короля Філіппа ІІ Августа, що був верховним сюзереном англійських королів у їх французьких володіннях. Король Філіпп, давно мав намір вигнати англійських Плантагенетів з Франції, використовував цей інцидент для здійснення своїх планів. За скаргою родини Лузіньянів Філіпп неодноразово викликав Іоана Англійського на засідання королівського суду, що слухав цю справу. Однак у зв'язку з тим, що правитель Англії ці виклики ігнорував, Філіпп оголосив про позбавлення Іаана прав на всі його французькі володіння, і до 1204 року вигнав англійських представників з материкової Франції. Аквітанські васали Іоанна при цьому також перейшли на бік французької корони.

В Англії справи в Іоанна також була купа проблем. Проти корони збунтувалися і його англійські барони. Незважаючи на підписану ним у червні 1215 року Велику хартію вольностей, барони схилялися до того, щоб передати корону Англії французькому наслідному принцу Людовику, що висадився на острові в 1216 році і зайняв Лондон. Це майбутній французький король Людовик VIII. Однак у жовтні цього ж року король Іоанн помер, і корона Плантагенетів перейшла до його малолітнього сина Генріха, який зійшов на англійський престол під іменем Генріха III.

У тому ж 1216 році Ізабелла, після смерті чоловіка, залишила Англію і повернулася до Ангулема, де мала двір, що відповідав її звання королеви. У 1220 році вона одружилася вдруге — з Гуго X де Лузіньяном, сином свого колишнього нареченого, який до цього часу вже був заручений з дочкою Ізабелли, Іоанною. Поріднившись таким чином з Плантагенетами, родина Лузіньянів, якій верховна влада французької корони здавалася жорсткіше англійської, за посередництва Ізабелли організувала змову, до якої увійшли чоловік Ізабелли Гуго, її син, король Генріх III та її зять, граф Раймунд VII Тулузький. Коли в липні 1241 року війська Генріха висадилися на узбережжі Сентонжа, змовники підняли повстання на півдні Франції. Однак удача їм не супроводжувала. 21 липня французький король Людовик IX розгромив війська англійців у битві поблизу Талебуре, а кількома днями пізніше — і загони Гуго Лузіньяна біля Сента, після чого повстання було придушене. Генріх III повернувся в Англію, а Гуго і Раймунд випросили у короля Франції прощення.

Гробниця Ізабелли Ангулемської у Фонтевро

Після того, як в 1244 році Ізабелла була знову викрита в спробі організувати змову проти французької корони, їй довелося втекти і сховатися в монастирі Фонтевро, де вона через два роки і померла. За наполяганням Генріха III, його мати була похована поруч з саркофагами Генріха II Англійського та його дружини, Елеонори Аквітанської. Другий чоловік Ізабелли, Гуго Х, загинув 15 січня 1249 року, під час 7-го хрестового походу, під час захоплення Дум'ята в Єгипті.

Діти Ізабелли

У першому шлюбі, з Іоанном Безземельним, у Ізабелли Ангулемської народилося 5 дітей, двоє синів і три дочки:

  • Генріх III (нар.. 1.10.1207 пом.. 16.11.1272), король Англії.
  • Річард (нар.. 5.01.1209 пом.. 2.04.1272), граф Корнуельський, король Німеччини з 1257 року.
  • Іоанна (нар.. 22.07.1210 пом.. 4.03.1238), королева Шотландії, з 21.06.1221 одружена з королем Шотландії Олександром II.
  • Ізабелла (нар.. 1214 пом.. 1.02.1241), імператриця Священної Римської імперії, з 15.07.1235 одружена з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом II.
  • Елеонора (нар.. 1215 пом.. 13.04.1275), у першому шлюбі — графиня Пембрук, у другому — графиня Лестерська.

У другому шлюбі з Гуго де Х Лузіньяном, у Ізабелли Ангулемської народилося 9 дітей, серед них — п'ятеро синів і чотири дочки. Старшим був Гуго XI де Лузіньян (нар.. 1221 пом.. 6.04.1250), що загинув, як і його батько, під час 7-го хрестового походу.

Родовід

У кінематографі

Примітки

Література

  • Berg, Dieter: Die Anjou-Plantagenes, Stuttgart 2003.
  • Isabelle d Angoulême, comtesse-reine et son temps (1186—1246): actes du colloque tenu à Lusignan du 8 au 10 novembre 1996. — Université de Poitiers, 1999—193 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.