Мілтон Фрідман

Мі́лтон Фрі́дман (англ. Milton Friedman; 31 липня 1912(19120731), Нью-Йорк — 16 листопада 2006, Сан-Франциско) — американський економіст, який у 1976 році став лауреатом премії з економічних наук на честь Альфреда Нобеля за досягнення у дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики.[11] Разом з Джорджом Стіглером та іншими, Фрідман був серед інтелектуальних лідерів Чиказької школи економіки, неокласичної школи економічної думки пов'язаної з роботою факультету Чиказького університету, котра відкинула Кейнсіанство на користь монетаризму до середини 1970-х, кола та трансформувалась у нову класичну макреекономіку, що базується на концепції раціональних очікувань. Кілька студентів та молодих професорів, котрих завербував та наставляв Фрідман в Чиказькому університеті, серед яких були Гері Беккер, Роберт Фогель та Роберт Емерсон Лукас пізніше стали провідними економістами.[12]

Мілтон Фрідман
англ. Milton Friedman
Народився 31 липня 1912(1912-07-31)[1][2][…]
Бруклін, штат Нью-Йорк
Помер 16 листопада 2006(2006-11-16)[3][1][…] (94 роки)
Сан-Франциско, Каліфорнія, США[4][5][6]
·серцева недостатність
Поховання Сан-Франциська затока[7]
Місце проживання Равей
Бруклін
Країна  США[8][9]
Національність Ашкеназі і американські євреї
Діяльність економіст, письменник, статистик, викладач університету, есеїст
Alma mater Rahway High Schoold (1928), Колумбійський університет, Ратґерський університет (1932), Чиказький університет (1933) і Кембриджський університет
Галузь економіка
Заклад Чиказький університет
Звання професор Чиказького університету
Вчителі Саймон Кузнець
Відомі учні Гері Беккер, Phillip D. Cagand і Oscar Romerod
Членство Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія деї Лінчеї, Товариство "Мон Пелерін" і Американське філософське товариство[10]
Відомий завдяки: дослідження історії економіки, макро та мікроекономіки
У шлюбі з Роуз Фрідман
Діти Девід Фрідман і Jan Marteld
Нагороди

Премія імені Нобеля з економіки (1976)

Премія Адама Смітаd (1989)

медаль Джона Бейтса Кларка (1951)

заслужений член Американської економічної асоціаціїd

член Економетричного товаристваd

Член Американської статистичної асоціаціїd

Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах
 Мілтон Фрідман у Вікісховищі

Фрідман уперше кинув виклик Кейнсіанству, яке він пізніше назвав «наївною» теорією[13] у власній реінтерпретації функції споживання, представленою ним у 1950-х роких. У 1960-ті, він став головним противником кейнсіанської урядової політики[14] і описував свій підхід (разом із основними напрямами економіки), як використання «мови та апарату кейнезіанства», однак заперечував його «початкові» висновки.[15] Фрідман припускав існування «природнього» рівня безробіття і стверджував, що безробіття нижче цього рівня призведе до прискорення інфляції.[16] Він стверджував, що крива Філліпса у довгостроковій перспективі була вертикальною і знаходилась на «природньому» рівні, а також передбачив явище, яке пізніше стало відомим, як стагфляція.[17] Фрідман пропагував альтернативну макроекономічну точку зору, відому як «монетаризм» і стверджував, що стабільне, стійке розширення грошової маси є кращою політикою.[18] Його ідеї щодо монетарної політики, оподаткування, приватизації та дерегуляції вплинули на політику уряду США, особливо протягом 1980-х років. Його грошова теорія вплинула на реакцію Федеральної резервної системи на світову фінансову кризу 2007—2008 років.[19]

Фрідман був радником республіканського президента Рональда Рейгана[20] та консервативного прем'єр-міністра Маргарет Тетчер.[21] Його політична філософія звеличувала чесноти економічної системи вільного ринку з мінімальним втручанням з боку держави. Одного разу він заявив, що його роль у скасуванні призову в США є досягненням, яким він пишається найбільше. У своїй книзі 1962 року «Капіталізм і свобода» Фрідман висловлювався на підтримку непризовних збройних сил, вільно плаваючого курсу валют, скасування медичних ліцензій, від'ємного податоку на доходи фізичних осіб та шкільних ваучерів[22], а також виступав проти війни з наркоманією. Його підтримка права вільного вибору школи привела його до створення Фонду EdChoice.[23] Фрідман був президентом Американської економічної спілки з 1967 року.

Серед робіт Фрідмана монографії, книжки, наукові статті, журнальні колонки, телевізійні програми та лекції, а також охоплення широкого спектру економічних тем та питань державної політики.[24] Його книжки та есеї мали гробальний вплив, у тому числі й у колишніх комуністичних країнах.[25][26][27][28] Опитування проведене серед економістів визнало Фрідмана другим найпопулярнішим економістом XX століття, який поступився першим місцем Джону Мейнарду Кейнсу[29], а журнал «The Economist» описав його, як «найвпливовішого екоміста другої половини ХХ століття … можливо усього століття».[30]

Фрідман помер 16 листопада 2006 року від серцевого нападу. Його вдова Роуз теж відомий економіст, донька Джот — юрист, син Девід — професор економіки Чиказького університету.

Дитинство і юність

Мілтон народився 31 липня 1912 року в Брукліні, Нью-Йорк. Був четвертою дитиною і єдиним сином у бідній родині єврейських емігрантів зі Східної Європи, Джено Саула та Сари Етель Фрідман, вихідців з містечка Береґсас, Угорщина (нині — містечко Берегове в Закарпатській області, Україна). Через рік після народження Мілтона родина переїхала в невелике місто Ровей за 20 миль від Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі). У ранньому підлітковому віці Мілтон отримав травму в автомобільній катастрофі, яка шрамила його верхню губу.[31][32] Коли Мілтону виповнилося 15 років, і він учився в останньому класі середньої школи, батько помер, і клопіт забезпечувати його родину ліг на плечі матері та старших сестер.

Освіта
Територія Чиказького університету

Будучи талановитим студентом, Мілтон закінчив Rahway High School у 1928 році, якраз перед своїм 16-м днем народження.[33][34] Йому було присуджено конкурсну стипендію у Ратґерському університеті (тоді приватний університет, що отримував обмежену підтримку від штату Нью-Джерсі, наприклад, для таких стипендій). У 1932 році Мілтон закінчив Ратґерський університет, де спеціалізувався на математиці та економіці й спочатку мав намір стати актуарієм. За час свого перебування в університеті Мілтон зазнав впливу двох професорів економіки, Артура Ф. Бернса та Гомера Джонса, які переконали його у тому, що сучасна економіка може допомогти подолати Велику депресію.

За рекомендацією Джонса, Фрідману було запропоновано стипендію від економічного факультету Чиказького університету. Одночасно йому пропонували стипендію з прикладної математики від Браунського університету. Після серйозних вагань Фрідман обрав Чиказький університет і з цього часу цілком присвятив себе заняттям в області економічної теорії.

Трудова діяльність

Улітку 1935 року Фрідман взяв участь у масштабному проєкті емпіричного дослідження споживчого бюджету, проведеного Національним комітетом із природних ресурсів у Вашингтоні (округ Колумбія). Наприкінці 1937 року він перейшов на роботу до Національноого бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку, де під керівництвом іншого майбутнього Нобелівського лауреата, Саймона Кузнеця, зайнявся дослідженням структури доходів від приватної практики. Результати цієї роботи втілилися в їхній спільній праці «Доходи від незалежної приватної практики» («Income from Independent Professional Practice», 1940). Він ліг в основу дисертації, за якої Фрідман у 1946 році було визнано гідним ступеня доктори економіки в Колумбійському університеті. Публікацію цієї роботи на 5 років затримали суперечки, що викликав висновок авторів про те, що професія медика має монопольний характер і це дозволяє піднімати доходи лікарів вище за середній рівень, встановлюваного конкуренцією. Тут таки утримувалися перші висновки Фрідмана з теорії «людського капіталу» й теорії розподілу доходу. Фрідман уперше ввів розрізнення між постійним і тимчасовим доходом, що складає один з важливих компонентів його теорії споживання.

З 1941 по 1943 роки Фрідман працював економістом у Міністерстві фінансів, беручи участь у розробці податкової політики на час війни, а з 1943 по 1945 рік брав участь у роботі дослідницької групи з математичної статистики в Колумбійському університеті, що на замовлення міністерства оборони США збирала статистичні дані по широкому колу проєктів. Заняття Фрідмана в роки Другої світової війни багато важили для його наукової праці й деякою мірою сприяли формуванню його поглядів на природу і задачі наукового дослідження. Вони дали йому змогу на досить високому рівні брати участь у виробленні економічної політики уряду, що в істотно допомогло йому надалі.

У 1945—1946 роках Фрідман викладав у Мінесотському університеті. У тому ж 1946 році він повертається до Чиказького університету на посаду асистента-професора економіки. У 1962 році він став професором економіки Чиказького університету, в якому працював до свого офіційного відходу у відставку 1977 року.

У 1947 році Фрідман брав участь в організованій Фрідріхом фон Гаєком зустрічі в містечку Мон-Пелерин (Швейцарія), на якій зібралися представники ліберальної школи політичної економії, журналісти та політики з усього світу. Створене на цій зустрічі товариство «Мон-Пелерин» мало на меті поширення основних принципів вільного ринку і вільних інститутів. Фрідман був президентом цього товариство в 1970—1972 роках

1950 року Фрідман перебував у Парижі як консультант уряду Сполучених Штатів у справі реалізації Плану Маршалла, яким передбачалося відновлення зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Він одним із перших економістів виступив активним прихильником запровадження системи гнучких валютних курсів («курсів, які плавають»). У нарисі «Доводи на користь гнучких валютних курсів» («The Case for Flexible Exchange Rates») Фрідман пророкував, що на введені Бретон-Вудською угодою в 1944 році задля забезпечення стійкості міжнародних валютних відносин фіксовані валютні курси в кінцевому рахунку чекає провал. Це передбачення Фрідмана, як і його пророкування неминучості ліквідації системи золотого стандарту, фактично здійснилося в 70-і роки.

Кар'єра і досягнення

Мілтон Фрідман є провідним представником Чиказької школи. Його ім'я асоціюється головним чином з монетаристською доктриною, що принесла йому значну популярність і вплинула на перегляд у 70—80-ті рр. монетарної політики, що проводиться центральними банками, головним чином у Сполучених Штатах. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв'язані з аналізом теорії Дж. М. Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості і стабільності цін. Критику цих положень Фрідман виклав у статті «Відносна стабільність швидкості обігу грошей і мультиплікатор інвестицій у Сполучених Штатах, 1897—1958 р.» («The Relative Stability of Money Velocity and the Investment Multiplier in the United States, 1897—1958»), яка написана в співавторстві з Д.Мейселменом. У ній показано, що номінальні споживчі витрати визначаються скоріше грошовою масою, ніж окремими статтями державного бюджету. Виходячи з визначальної ролі грошей стосовно цін і доходів, Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси. Стаття Фрідмана і Д.Мейселмена поклала початок полеміці з кейнсіанцями з питань монетарно-фіскальної політики, що розгорнулася в 60—70-і рр. і результатом якої став визначений перегляд монетарної політики в США.

У 1951 році нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка.

У 1971 році отримав премію імені Джона Комонса.

Професійна позиція

На відміну від кейнсіанської доктрини, ключовим пунктом кількісної теорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов'язково стабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числа змінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США через призму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін у номінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, що зводяться до такого:

  1. Щоб домогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей.
  2. Економічний ріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, що їхній ріст помірний та передбачуваний.
  3. Відносини між змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають на них, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликав ріст кількості грошей.
  4. Головний канал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки. Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальних доходів.

В області міжнародних відносин Фрідман виступає проти економічної допомоги США іншим країнам, вважаючи, що подібна допомога веде до посилення позицій уряду в порівнянні з приватним бізнесом і встановленню централізованого контролю з боку уряду над економікою, що скоріше заважає, ніж сприяє економічному розвиткові.

Публікації

Книги та статті для широкої аудиторії

Наукові видання

Цікавинка

В місті Ужгород встановлено міні-скульптуру «Мілтон Фрідман», на честь вченого, батьки якого з Берегово (Закарпаття)[35][36].

Див. також

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118535625 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Milton Friedman, economist, dies aged 94 // Financial Times — Nikkei Inc., 2006. — ISSN 0307-1766; 1476-8844
  4. https://archive.org/details/openmind_ep494
  5. http://www.legacy.com/obituaries/sfgate/obituary.aspx?pid=173292483
  6. http://www.theguardian.com/business/2006/nov/16/usnews.internationalnews
  7. Find a Grave — 1995.
  8. Pinochet - Thatcher's ally // BBC News Online — 1998.
  9. Brooklyn College Firsts: Marshall and Rhodes // The New York Times / D. Baquet — Manhattan, NYC: The New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1991. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  10. NNDB — 2002.
  11. Milton Friedman on nobelprize.org (англійською). Nobel Prize. 1976. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 20 лютого 2008.
  12. Johan Van Overtveldt (2009). The Chicago School: How the University of Chicago Assembled the Thinkers Who Revolutionized Economics and Business (англійською). Agate Publishing. ISBN 978-1-57284-649-4.
  13. Milton Friedman. Commanding Heights (англійською). PBS. 1 жовтня 2000. Архів оригіналу за 8 вересня 2011. Процитовано 19 вересня 2011.
  14. «Milton Friedman—Economist as Public Intellectual» Архівовано 29 травня 2009 у Wayback Machine.. Архівовано 29 травня 2009 у Wayback Machine.. Dallasfed.org (1 квітня 2016). Заархівовано 6 вересня 2017.
  15. Mark Skousen (2009). The Making of Modern Economics: The Lives and Ideas of the Great Thinkers. M.E. Sharpe. с. 407. ISBN 978-0-7656-2227-3.
  16. Among macroeconomists, the «natural» rate has been increasingly replaced by James Tobin's NAIRU, the non-accelerating inflation rate of unemployment, which is seen as having fewer normative connotations.
  17. Paul Krugman (1995). Peddling Prosperity: Economic Sense and Nonsense in an Age of Diminished Expectations. p. 43. «In 1968 in one of the decisive intellectual achievements of postwar economics, Friedman not only showed why the apparent tradeoff embodied in the idea of the Phillips curve was wrong; he also predicted the emergence of combined inflation and high unemployment … dubbed 'stagflation».
  18. Brian Doherty (June 1, 1995). Best of Both Worlds. Reason Magazine. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2009. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  19. Edward Nelson (13 квітня 2011). «Friedman's Monetary Economics in Practice» Архівовано 31 грудня 2014 у Wayback Machine.. «in important respects, the overall monetary and financial policy response to the crisis can be viewed as Friedman's monetary economics in practice. … Friedman's recommendations for responding to a financial crisis largely lined up with the principal financial and monetary policy measures taken since 2007». «Review» in Journal of Economic Literature (December 2012). 50#4. pp. 1106–09.
  20. Ebenstein, 2007, p. 208(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  21. Charles Moore (2013). Margaret Thatcher: The Authorized Biography, Volume One: Not For Turning. Penguin. с. 576–77. ISBN 978-1846146497.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  22. «Milton Friedman (1912—2006)» Архівовано 3 січня 2007 у Wayback Machine.. Econlib.org. Заархівовано 6 вересня 2017.
  23. Maureen Sullivan (30 листопада 2016). Milton Friedman's Name Disappears From Foundation, But His School-Choice Beliefs Live On. Forbes. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 14 вересня 2016.
  24. Milton Friedman. Encyclopedia Britannica (англійською). Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  25. «Capitalism and Friedman» (editorial). The Wall Street Journal. November 17, 2006.
  26. Václav Klaus (29 січня 2007). Remarks at Milton Friedman Memorial Service. Архів оригіналу за 2 лютого 2007. Процитовано 22 серпня 2008.
  27. Johan Norberg (жовтень 2008). «Defaming Milton Friedman: Naomi Klein's disastrous yet popular polemic against the great free market economist» Архівовано 11 квітня 2010 у Wayback Machine.. Reason Magazine. Washington, D.C.
  28. Friedman, 1999, p. 506.
  29. William L Davis, Bob Figgins, David Hedengren and Daniel B. Klein (May 2011). «Economic Professors' Favorite Economic Thinkers, Journals, and Blogs» Архівовано 18 грудня 2011 у Wayback Machine.. Econ Journal Watch. 8(2). pp. 126–46.
  30. Milton Friedman, a giant among economists. The Economist (англійською). 23 листопада 2006. Архів оригіналу за 17 лютого 2008. Процитовано 20 лютого 2008.
  31. Ebenstein, 2007, p. 10
  32. Milton & Rose Friedman, Two Lucky People. Memoirs, Chicago 1998, с. 22.
  33. Eamonn Butler (2011). Ch. 1. Milton Friedman. Harriman Economic Essentials.
  34. Ebenstein, 2007, pp. 5–12
  35. Нову мініскульптуру в Ужгороді присвятили Нобелівському лауреату
  36. Історія в мініатюрі: про що розповідають закарпатські міні-скульптурки

Література
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.