Історія Далмації

Далмація на адміністративній мапі Римської імперії

Далмація вперше згадується в працях римських письменників. На рубежі I століття до н. е. і I століття н. е. Римська Імперія почала завоювання Іллірії в 168 році до н. е., сформувавши на її місці римську провінцію Іллірикум. У 156 році римляни зробили перший похід на Далматів і змусили їх платити данину. У 9 році Тиберій придушив Велике іллірійське повстання, після чого, в 10 році Іллірикум був розділений на Паннонію і Далмацію. Територія провінції Далмація займала все Динарське нагір'я та все Адріатичне узбережжя. Його столицею було місто Салона. Імператор Доміціан прославив провінцію тим, що побудував свій палац неподалік від Салони, в Спалатуме (сучасне місто Спліт)[1]. Іншими далмацькими містами в ту епоху були: Tarsatica, Senia, Vegium, Aenona, Iader, Scardona, Tragurium, Aequum, Oneum, Issa, Pharus, Bona, Corcyra Nigra, Narona, Epidaurus, Rhizinium, Acruvium, Olcinium, Scodra, Epidamnus/Dyrrachium.

Після розділу Римської імперії на дві частини, Далмація залишилася в складі Західної Римської Імперії. Від римлян залишилися ряд фортець і палаців, а також адміністративне самоврядування, надане цьому краю. Після падіння імперії в 476 році Далмація потрапила під владу готських королів Одоакра і Теодоріха. Готська присутність тривала з 476 по 535 рік, коли імператор Юстиніан приєднав Далмацію до Візантії.

Після приєднання Далмації Візантія організовує населені пункти в фему — військово-адміністративну одиницю. Центром феми Далматія (грец. Θέμα Δαλματίας) було місто Задар. У той час узбережжя знов «оживає», міста стають центром культури і освіти. Однак основну частину колишньої Далмації контролювали саме слов'яни — серби і хорвати. Вони створюють перші далмацькі князівства і в Далмації починають розвиватися торгівля і дипломатія. Прибережні міста стали центрами поширення християнства, яке приймали племена, що живуть далеко від узбережжя.

У 1-й половині X століття значну частину Далмації приєднує до своїх володінь хорватський король Томіслав. Однак досить скоро — на початку XI століття міста на островах і деякі на узбережжі захоплює Венеція. І з тих пір, з невеликими перервами, вони залишаться у складі Республіки до 1797 року. Венеція скористалася і династичними чварами в Угорщині, яка до того часу на основі унії приєднала Хорватію. Таким чином, Далмація була поділена між Угорщиною, боснійським королівством, Сербією і Венецією. З великих міст на узбережжі самостійність змогло зберегти тільки місто Дубровник, яке підтримував тісні торговельні зв'язки з сербськими містами. Не змогла Венеція перешкодити і його контактам з іншими державами.

У XV–XVI століттях частину Далмації займає Османська імперія. Вона поглинає Сербію, Боснійське королівство, Угорщину та воює з Венецією. Походи турецьких військ змушували багатьох сербів залишати свої будинки та йти в ту частину Далмації, яка раніше належала Угорщині. Сербські переселенці збільшували число сербів у цьому регіоні, де вони ставали граничарами — солдатами, які обороняли ці землі від турків, а за військову службу звільнялися від податків або ускоками, які атакували турків на морі. Паралельно з цим Далмацію покидало хорватське населення, яке осідало на островах або йшло в Угорщину. В результаті декількох війн XVI–XVIII століть в 1718 році турки й венеціанці затверджують так звану «Лінію Моценіго», яка стала новим кордоном Далмації до 1918 року. Разом з цим до краю триває приплив сербського населення.

Наполеонівська Італія (1806–1810), до складу якої входила Далмація

Після Війни шостої коаліції та Віденського конгресу 1815 року Далмацію передали Австрійській імперії. На її території було сформовано Королівство Далмація і тимчасово Іллірійське королівство. Останнє було ліквідовано в 1822 році та перетворено в адміністративну одиницю.

Після революції 1848 року в Далмації формується дві політичні течії: юніоністи, орієнтовані на Хорватію (Народна Партія і Партія Права) і автономісти, орієнтовані на Італію (Партія автономістів.

Після Першої світової війни цей регіон входить до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше перейменованого в Югославію. Ряд територій були передані іншим адміністративно-територіальним одиницям в рамках Королівства. У підсумку, Далмація була оформлена в Приморську область з центром в Спліті. У такому вигляді в 1941 році вона увійшла до складу Незалежної Держави Хорватія, яка була створена за рішенням Гітлера і Муссоліні на окупованих територіях Югославії. Хорватські усташі влаштували геноцид сербів, євреїв і циган на всіх підконтрольних їм територіях. Він сильно змінив етнічну структуру населення і в багатьох населених пунктах серби, які раніше складали більшість населення, стали меншиною. Євреї ж в Хорватії були знищені практично повністю. Терор усташів не оминув і Далмацію. Досить швидко в ситуацію в Далмації втрутилися італійські війська, які в ряді випадків змогли захистити сербів і євреїв від знищення. В результаті дій усташів у краї зародився потужний партизанський рух. Першими на боротьбу піднялися офіцери королівської армії, що продовжили традиції сербських четників. У Далмації діяла знаменита Динарська дивізія Момчіло Джуїча. Після червня 1941 року за зброю взялися і партизани-комуністи. В 1945 році звільнена Далмація увійшла до складу Соціалістичної Республіки Хорватії в рамках нової Югославії (СФРЮ). З цього часу в історії Далмації почалася нова сторінка. Вона розвивалася прискореними темпами, процвітали туризм і промисловість. Проте більшою мірою це було характерно для прибережних районів. Розвиток територій біля кордону з Боснією був не таким вражаючим.

В 1990 році до влади в Хорватії приходить націоналістична партія Хорватська демократична співдружність на чолі з Франьо Туджманом. Їх курс на відокремлення від Югославії та політика по відношенню до сербського населення республіки викликає у сербів бажання вдатися до бойових дій. Хорватські поліцейські та паравійськові формування спочатку проводять ряд операцій проти сербів, а потім блокують казарми Югославської Народної Армії і починають широкомасштабні військові дії. Це сталося і в Далмації. Перші зіткнення відзначені влітку 1990 року, коли у відповідь на націоналістичні дії хорватської влади країнські серби проводять референдум про автономію. В 1991 році бої в Далмації йдуть поблизу Шибеника, Задара, Книну, Дубровника і т. д. Серби змогли створити досить консолідовану територію, яка під ім'ям Північної Далмації увійшла до складу Сербської Країни. Після підписання Сараєвського перемир'я в січні 1992 року в Далмації тривали бої. Крім локальних сутичок йшли бої навколо Дубровника, де хорватські війська вели операції по деблокаді міста. Також хорватами були зроблені наступальні операції на плато Мілєвці і в районі Месленіци. Місто Книн стало столицею РСК. В 1995 році хорватська армія провела операцію «Буря», результатом якої стало знищення РСК і масова втеча сербського населення з Хорватії, в тому числі і з Далмації.

Після закінчення війни Далмація знову стала туристичним центром Хорватії.