Дубровницька республіка

Дубро́вницька респ́убліка (хорв. Dubrovačka republika), або Рагу́зька респу́бліка (лат. Respublica Ragusina) — морська республіка на узбережжі Адріатичного моря, що існувала з XI століття до 1808 року. Столицею республіки було місто-порт Рагуза (хорв. Дубровник), окрім якої територія держави включала далматинське узбережжя від Неуму до Боки Которської, півострів Пелєшаць і острови Ластово, Млет і ряд інших невеликих острівців довкола столиці.

Дубровницька республіка
Республіка і протекторат Візантії, а після Венеції, Угорщини, Габсбурзької монархії та Османської імперії

1358 – 1808
Прапор Герб
Розташування Ragusa
Кордони Дубровницької республіки 1426
Столиця Ragusa (Дубровник)
42°39′ пн. ш. 18°04′ сх. д.
Мови Латинська (офіційна до 1472), Далматинська, Хорватська, Італійська
Релігії Римо-Католицька Церква
Форма правління Республіка
дуче
 - 1808 Август Мармонт
Історичний період Ренесанс
 - Заснування міста 614
 - Засновано 1358
 - Четвертий хрестових похід
    (венеціанське вторгнення)		  
1205
 - Задарський договір 27 червня, 1358
 - османська протекція з 1458
 - Сосюзеренітет з 1684
 - Вторгнення Франції 31 січня, 1808
 - Анексія Францією 14 жовтня 1808
Площа
 - 1808 (?) 1500 км2
Населення
 - 1808 (?) 30 000 осіб
     Густота 20 осіб/км² 
Валюта Дукат Рагузи
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Дубровницька республіка

Виникнувши як центр морської та сухопутної торгівлі з Балканами, Дубровницька республіка досягла піку своєї могутності в XV–XVI століттях, коли вона стала одним із головних посередників в економічних стосунках Османської імперії та європейських держав. Попри те, що переважна більшість населення були слов'янами, суспільно-політичне життя та правляча еліта республіки перебувала під сильним італійським впливом, а офіційною назвою держави було похідне від латини . У різні періоди Дубровник визнавав номінальний сюзеренітет Угорщини, Османської імперії та Австрії, проте фактично залишався незалежним. Структура управління республіки забезпечувала неможливість концентрації влади в одних руках, завдяки чому Дубровник інколи називають першою в Європі демократичною державою. У 1806 році територію Дубровника окупували війська Наполеона, у 1808 році республіка була скасована та приєднана до Франції. З часу виникнення республіки Хорватія (1991), ці землі складають її найпівденнішу частину.

Назва
  • Рагузька республіка (лат. Respublica Ragusina; італ. Repubblica di Ragusa) — офіційна назва республіки; поширена у світовій історіографії.
  • Вільна держава Рагуза (нім. Freystaat Ragusa)[1] — назва у ряді німецьких джерел ХVII—XVIII ст.
  • Дубровницька республіка (хорв. Dubrovačka Republika) — новітня хорватська назва, від перейменування Рагузи на Дубровник (1918); поширена в радянській і українській історіографії.

Рання комуна (VII століття—1205)

У VII столітті (згідно з традицією — в 614 р.) біженці зі зруйнованого слов'яно-аварським вторгненням міста Епідавру заснували на невеликому острові біля далматинського узбережжя місто Рагуза. Поруч, на материку, знаходилося слов'янське поселення Дуброва, що пізніше злилося з Рагузою в єдине ціле, а засипаний між островом і материком канал став центральною вулицею міста — Страдуном. Довгий час Дубровник був невеликим поселенням із змішаним слов'яно-романським населенням під верховною владою Візантії та входив у склад феми Далмація. Прилеглі материкові землі були зайняті під виноградники, за які жителі міста платили данину сусіднім слов'янським князям Травунії і Захумля. Процес християнізації в Дубровнику був досить швидким і характеризувався сильним впливом папи римського. Вже в 1022 р. місто стало центром самостійного католицького архієпископства.

У XI — XII століттях унаслідок загального економічного підйому в Середземномор'ї розвиток Дубровника як торговельного та ремісничого центру прискорився. Зручні шляхи зв'язку з внутрішніми регіонами Балкан і, морем, зі всією Європою сприяли перетворенню міста на важливий центр посередницької торгівлі та ремісничого виробництва (перш за все, суднобудування й деревообробки). Особливе значення мали торговельні зв'язки Дубровника з сусідніми слов'янськими князівствами. Після перемоги дубровничан над військами сербського князя Стефана Немані в 1186 р. був підписаний перший договір про дружбу і свободу торгівлі в сербських землях. У 1189 р. аналогічна угода була підписана з Боснією (у ньому вперше згадана слов'янська назва міста — Дубровник). У 1192 р. імператор Ісаак II Янгол надав дубровницьким купцям право безмитної торгівлі у Візантії. Потім були підписані торгові угоди з італійськими комунами.

Одночасно посилилася боротьба між різними державними утвореннями за владу в Далмації. У 866—867 рр. Дубровник блокував арабський флот, в 922 р. місто захопили болгари. З кінця X століття в регіоні посилилася економічна і політична роль Венеції. У 948 р. венеціанці спробували завоювати Дубровник, проте зазнали поразки. Згідно з легендою, ця перемога дубровничан була отримана завдяки втручанню святого Власія, який пізніше став заступником міста. У 1000 р. Венеції вдалося на деякий час підкорити Дубровник. Пізніше на ці землі висунуло претензії Сицилійське королівство (норманнська держава з Південної Італії). У результаті Дубровник був вимушений лавірувати між Візантією, Венецією, Сицилійським королівством, визнаючи сюзеренітет то однієї, то іншої сторони, що сприяло зміцненню самостійності міста. У 1205 р., після падіння Константинополя, Дубровник ще раз потрапив під владу Венеції.

Під владою Венеції (1205—1358)

Після приєднання Дубровника до володінь Венеціанської республіки на морську торгівлю міста були накладені ряд обмежень. В той же час заохочувалася сухопутна торгівля із слов'янськими державами Балканського півострова. Розширення торговельних зв'язків Дубровника з Сербією, Боснією і Болгарією сприяло економічному прогресу в цих державах в XIII—XIV століттях. У цей період Дубровник став найбільшим торговельним центром Східної Адріатики, через який здійснювалися торговельні зв'язки Європи з Балканами. Із слов'янських держав через Дубровник вивозилася, головним чином, продукція сільського господарства і хутра, а ввозилася зброя, скляні і металеві вироби. Найбільшу статтю доходу міста складала торгівля сіллю. Особливо міцними були позиції дубровницьких купців в Сербії, де їм були надані численні торговельні привілеї і монополії на розробку надр (у тому числі шахти по видобутку дорогоцінних металів). Поселення дубровничан виникли у всіх крупних містах балканських держав, причому ці колонії користувалися правами внутрішньої самоврядування. Одночасно розвивалася торгівля Дубровника з Венецією, де товари дубровніцких купців були звільнені від мита.

Історія Далмації
Портал «Далмація»

У період венеціанського панування система міського управління Дубровника остаточно сформувалася за зразком італійських комун. У місті були сформовані Велика рада — найвищий законодавчий орган, Мала рада — найвищий виконавчий орган, сенат і колегія консулів. Структура і функції цих органів в значній мірі копіювали аналогічні венеціанські установи. Пріор комуни отримав титул князя (ректора) і був формальним главою міської самоврядування Дубровника, підкоряючись Великій Раді Венеціанської республіки. На відміну від італійських міст, у Дубровнику була досить слабка майнова диференціація, що привело до складання лише двох суспільних прошарків — нобілітету і пополанів. Нобілі (патриції) зосередили в своїх руках велику торгівлю та встановили монополію на владу в місті: у 1235 р. доступ у Велику раду Дубровника був закритий для нових членів, що сформувало вузьку правлячу олігархію. Іншою особливістю дубровницької комуни стало збереження сильного античного впливу: тісний полісний зв'язок міста з околицями, відсутність плати за заміщення посад, рівний розподіл новопридбаних земель між нобілями. Система подестату, характерна для італійських комун цього періоду, у Дубровнику не склалася.

Історія Хорватії
Хорватія до хорватів
Іллірія • Паннонія • Далмація
Походження хорватів
Біла Хорватія
Середньовічна Хорватська держава
Паннонська Хорватія
Приморська Хорватія
Далматинські князівства
Захумле • Травунія • Паганія
Королівство Хорватія (середньовічне)
Дубровницька республіка
Союз з Угорщиною
Королівство Хорватія (Габсбурги)
Королівство Славонія
Королівство Іллірія
Королівство Хорватія і Славонія
Королівство Далмація
Держава словенців, хорватів і сербів
Королівство Югославія
Бановина Хорватія
Незалежна Держава Хорватія
Соціалістична республіка Хорватія
(як частина СФР Югославія)
Війна за незалежність
Історія Хорватії після 1995
Портал «Хорватія»

У XIII столітті почалося розширення території Дубровника. Місто придбало острів Ластово, в 1333 р. викупив в Сербії півострів Пельєшац, а в 1345 р. приєднало острів Млєт.

Дубровницька республіка в період розквіту

Незалежність (1358—1458)

Після поразки Венеції від угорського короля Лайоша Великого за Задарським договором 1358 року Далмація разом з Дубровником перейшла під сюзеренітет Угорщини. 27 червня 1358 між рагузським архієпископом Джованні Саракою і Лайошом I були погоджені конкретні форми влади угорського короля над Дубровником. Сюзеренітет Угорщини, що практично не мала флоту, був суто номінальним, а вся повнота влади в місті перейшла до місцевого нобілітету.

У цей період різко посилюється значення Дубровника як ремісничого центру. У місто переселилися численні ремісники з Італії, відбувалася спеціалізація й удосконалення ремесла, орієнтованого на експорт, перш за все зброярства і сукноробства. У дубровницьких майстернях активно використовувалася наймана праця. Дубровник став єдиним містом Далмації за рівнем розвитку ремесла на рівні італійських комун. Проте в Дубровнику не склалася класична цехова структура ремесла. Ремісники об'єднувалися в релігійні корпорації — братерства, що не мали впливу на політичну систему республіки.

Звільнення з-під влади Венеції також сприяло зростанню морської торгівлі й процвітанню міста. Дубровник перетворився на центр грошових операцій і кредитування балканських правителів. Незважаючи на низку військових конфліктів із Сербією і Боснією, республіка в цілому зберігала добрі стосунки зі своїми сусідами, одночасно продовжуючи розширювати свою територію: у 1399 було приєднано Дубровницьке примор'я (до Пельєшаца), в 1419—1426 роках — область Конавлі з містом Цавтат, а потім узбережжя до Боки Которської. Дубровник став також одним з головних центрів работоргівлі в Східному Середземномор'ї (торгівля рабами була заборонена лише 1416 року).

У XIV—XV століттях швидко збільшувалося населення республіки, головним чином за рахунок імміграції з балканських держав. До кінця XV століття чисельність населення Дубровника склала близько 20 тисяч. Завдяки припливу слов'ян значення романського елементу в етнічному складі населення стало падати. Проте мовою панівної еліти залишалася італійська (з 1492 вона замінила як офіційну мову латину), зберігалася церковна залежність від Риму, і тісні зв'язки з італійськими містами. Система управління республікою також була заснована на міському праві італійських комун. Влада продовжувала залишатися в руках вузької олігархії декількох десятків сімей нобілів, проте соціальних конфліктів у цей період не спостерігалося.

Встановлення сюзеренітету Османської імперії (XV—XVI ст.)
Історична частина Дубровника

Наприкінці XIV століття з'явилася турецька загроза для існування Дубровницької республіки. Османська імперія поступово захоплювала балканські держави, наближаючись до кордонів Дубровника. У місто почався масовий приплив слов'янських біженців, велися фортифікаційні роботи й у прискореному темпі зводилися зміцнення на підступах до Дубровника. Місто стало однією з найпотужніших фортець на Балканах. Одночасно правляча еліта держави почала проводити політику заспокоєння. Вже в 1430-х рр. була підписана перша торгова угода Дубровника і Османської імперії. У 1458 р. республіка офіційно визнала сюзеренітет султана і зобов'язалася сплачувати данину, замість чого їй надали свободу торгівлі на території імперії. У 1481 р. розмір данини османи підвищили до 12 500 дукатів на рік. Проте залежність республіки від Османської імперії була украй слабка і фактично обмежувалася сплатою данини. Навпаки, надання виняткових привілеїв дубровницьким купцям в імперії створило сприятливі умови для подальшого розвитку міста і його торгівлі. Дубровник став основним торговельним каналом Османської імперії на Адріатиці, а поселення дубровничан в турецьких містах на Балканах зберегли широку автономію і фактично монополізували торговельну діяльність в регіоні. Дубровницькі судна мали право плавання по Чорному морі, закритому для кораблів інших країн. Посередницька торгівля між Османською імперією і італійськими державами стала головною сферою економіки міста.

Залежність економіки республіки від торгівлі з Османською імперією зумовила політику нейтралітету, якої дотримувався Дубровник під час військових конфліктів турків із західними державами. Нейтралітет дозволяв продовжувати торговельні стосунки з обома воюючими угрупуваннями і сприяв розширенню сфери дубровницької торгівлі, що тепер включає Єгипет, Сирію і Іспанію. У всіх великих портах Середземного моря були створені постійні представництва республіки. Флот Дубровника перевищив 200 кораблів. Навіть коли наприкінці XVI століття під натиском папи римського республіка надала свій флот в розпорядження Іспанії для боротьби з мусульманськими піратами й васалами Порти, Османська імперія не виступила проти, бажаючи використовувати Дубровник для продовження торгівлі з європейськими державами. Економічна та військова потужність Дубровніцкої республіки, підтримуваної турками, дозволила їй стати головним суперником Венеції в Середземному морі й Адріатиці.

Занепад Дубровницької республіки (XVII—XVIII ст.)

З кінця XVI століття почався процес зниження торгівлі Дубровника і занепаду республіки, викликаний великими географічними відкриттями, переміщенням європейських торговельних шляхів в Атлантичний океан, зростанням конкуренції французьких, голландських і англійських купців на морі, а слов'янських і грецьких — на Балканах. Різко загострилися відносини з Венецією, яка розгорнула боротьбу за розширення своїх позицій на Адріатиці і намагалася витіснити Дубровник з турецького ринку. Венеціанська республіка перешкоджала дубровницькій торгівлі з Італією і почала стягувати мита за провезення товарів по Адріатичному морю. У 1602 р. венеціанці організували повстання проти влади Дубровника на острові Ластово. У 1630—1633 рр. між Дубровником і Венецією спалахнув військовий конфлікт за контроль над островом Локрум. Дубровницька республіка була вимушена все більше орієнтуватися на Османську імперію, без підтримки якої боротьба з Венецією була неможлива. У результаті в XVII столітті Дубровник став найвірнішим серед європейських держав союзником турків.

Під час Кандійської війни (1645—1669) торговельна діяльність Дубровника дещо пожвавилася, проте союз республіки з Портою викликав напади на її територію хорватських ускоків і чорногорців, що розорили прибережні області Дубровника. У 1667 р. в місті стався великий землетрус, який забрав життя понад 5 000 осіб і зруйнував більшість будівель міста. Поступово місто було відбудоване, проте воно все ж почало занепадати. Ослабленням Дубровника скористалася Венеція, що підсилила тиск на республіку, пропонуючи їй своє заступництво. Дубровнику довелося в 1684 р. номінально визнати сюзеренітет імператора Священної Римської імперії і короля Угорщини Леопольда I, бажаючи використовувати його проти домагань Венеції. Коли в 1694 р. венеціанська армія окупувала Требинє і Герцеговину, відрізавши таким чином республіку від території Османської імперії, імператор домігся виведення військ Венеції. Проте, в 1699 р., згідно з умовами Карловицького миру, Далмація перейшла під владу Венеції. Щоб не дати можливості венеціанцям в майбутньому атакувати Дубровник з суходолу, республіка поступилася двома невеликими ділянками своєї території Османській імперії, відмежувавшись таким чином від венеціанських володінь на материку. Одна з цих ділянок, на північному кордоні довкола містечка Неум зараз є єдиним виходом Боснії і Герцеговини до Адріатики.

Наприкінці XVII—XVIII століть економіка Дубровницької республіки зазнала повного занепаду. Практично повністю припинилася підприємницька і торговельна діяльність Дубровника на Балканах і в Леванті, деяке значення зберегло лише перевезення іноземних вантажів по Адріатиці. В середині XVIII століття, з кінцем венеціанського панування в Середземномор'ї, дубровницька торгівля дещо пожвавилася, проте вона не могла витримати конкуренції Франції, що отримала особливі привілеї в Османській імперії. У період російсько-турецької війни 1768—1774 р. республіка виступила на стороні Порти й надала свій флот для ведення військових дій проти Росії. Але в 1775 р. до гавані Дубровника увійшла велика ескадра графа Олексія Орлова. Вважається також, що Дубровник був першою європейською державою, яка визнала в 1776 р. незалежність США.

Політичний устрій республіки в XVII—XVIII століттях залишався незмінним. Зберігалася монополія нобілітету на владу. Верхівка пополанів, що не мала доступу до управління, створила дві закриті релігійно-політичні організації: братерство Святого Антуана (великі купці-судновласники і найбільш спроможні містяни) і братерство Святого Лазаря (торговці зі Сходом). Після землетрусу 1667 р. чотири сім'ї з братерства Святого Антуана дістали доступ у Велику раду, проте реального злиття нової пополанської верхівки і нобілітету не сталося.

Падіння республіки (початок XIX століття)

У 1806 р. Дубровник оточили російсько-чорногорські війська, які протягом декількох місяців бомбардували місто. Коли до Дубровника підійшов французький флот, республіка капітулювала перед французами. До міста увійшли війська Франції на чолі з Наполеоном. У 1808 р. Дубровницька республіка була скасована, а її територія увійшла до складу Іллірійських провінцій, підлеглих безпосередньо Франції. Французького маршала Огюста Мармона було оголошено герцогом Рагузи. У 1814 р. до міста увійшли австрійські війська генерала Тодора Милутиновича, підтримані англійським експедиційним корпусом. Французька адміністрація була ліквідована. За рішенням Віденського конгресу в 1815 р. Дубровник був приєднаний до Австрійської імперії і увійшов до складу коронної землі Королівство Далмація. Спроби дубровницького нобілітету відтворити республіку в 1815 р. провалилися.

Система управління

Система управління Дубровницької республіки була побудована на олігархічному принципі: вся влада належала вузькій групі нобілітету, якою протистояла основна маса містян—пополанів, що не мали жодного впливу на формування органів влади і що не брала участь в політичній діяльності. У XVI—XVII ст. верхівка пополанів (торговці-судновласники) відокремилася в окремий шар громадян, члени якого дістали можливість обіймати дрібні муніципальні посади, а після землетрусу 1667 р. декілька сімей містян було допущено у Велику раду. Станові кордони між нобілітетом, громадянами і пополанами були дуже жорсткими, між станові шлюби були строго заборонені. Про обмеженість кола осіб, що мають доступ до влади, говорять дані про склад Великої і Малої ради республіки: у 1802 р., наприклад, 6 з 8 членів Малого і 15 з 20 членів Великої ради представляли 11 найзнатніших дубровницьких родин, а половина з князів Дубровника останніх восім років існування республіки була вихідцями з 5 родин нобілей.

Структура органів управління Дубровницкої республіки багато в чому копіювала венеціанську модель державного устрою. Найвищим законодавчим органом була Велика рада (лат. consilium Maior, хорв. Veliko vijeće — Велике віче), у який входили всі представники нобілітету Дубровника, що досягли 18 років. Цей орган ухвалював закони, обирав князя, вибирав і затверджував суддів, митників, консулів і інших муніципальних чиновників, вирішував державно-правові і конституційні питання. Велика рада формувала Сенат (лат. consilium rogatorum) з 45 членів, старше 40 років, що обиралися на один рік. Саме він володів найбільшою владою в республіці. На відміну від італійських комун, організація Сенату перешкоджала встановленню домінування однієї сім'ї (як Медичі у Флоренції або Скалігери в Вероні), проте практично всю історію існуванню цього органу найбільший вплив в ньому мали члени родини Сорго.

Мала рада (лат. consilium Minor, хорв. malo vijeće — Мале віче) був виконавчим органом, що складався з 11 членів (після 1667 р. — з 7), вибираних князем із складу Великої ради на 1 рік. Князь (лат. rector — ректор) здійснював керівництво виконавськими органами влади, головував на Великій і Малій раді та виконував представницькі функції. Князь обирався Великою радою, причому термін його повноважень становив лише один місяць, а повторно він міг переобратися лише через два роки. Вплив князя був чисто номінальним, а малий термін його повноважень перешкоджав концентрації влади в республіці в руках однієї людини. Цей факт дозволяє деяким істориками[2] вважати Дубровницьку республіку першою демократичною державою в Європі, хоча її «демократія» відносилася лише до декількох десятків аристократичних родин країни. Проте на прапорі республіки було накреслено слово «libertas» (з лат. — «свобода»), а над входом у фортецю Сан-Лоренцо перед міськими стінами Дубровника було написано девіз «non bene pro toto libertas venditur auro» (з лат. — «свобода не продається ні за яке золото»).

Мови і етнічний склад

Етнічний склад населення Дубровника був досить строкатим. На ранніх етапах історії переважало, мабуть, романське населення, яке власне і заклало основу полісно-комунальної суспільно-політичної структури республіки. Проте значення слов'янського елементу, досить значне вже з моменту об'єднання поселень Рагуза і Дуброва, неухильно зростало і, ймовірно, вже в XII—XIII століттях стало превалювати. З початком турецьких завоювань в місто спрямувалася нова хвиля слов'янських переселенців з Балкан, яка забезпечила перетворення Дубровника в переважно слов'янське місто, хоча соціально-економічна вага колоністів з Італії (передусім серед висококваліфікованих ремісників і великих торговців) була також значною. Дубровницькі слов'яни були змішаного хорвато-сербського походження.

Офіційною мовою Дубровницької республіки спочатку була латина. У 1472 Сенат Дубровника затвердив як мову обговорень і державних актів італійську мову. Італійська до того часу вже стала мовою верхівки містян, раніше всього нобілітету, що сконцентрував в своїх руках всю повноту влади в республіці. Попри те, що переважне число нобілей були етнічно слов'янами, вони використовували італійську мову і орієнтувалися на культуру італійських міст-держав, що служило одним із способів демонстрації своєї відособленості від маси незнатних містян, що говорили на місцевому діалекті хорватської мови. У ранні періоди історії Дубровника використовувався також далматинська мова романського походження. Збереглися декілька документів, написаних на рагузському діалекті далматинської мови, які датуються XIII століттям. З витісненням романського населення Дубровника слов'янами значення далматинської мови впало, і до XVI століття ця мова вийшла з вжитку в республіці. Що стосується хорватської мови, то її підйом розпочався в XV столітті, коли частина дубровницької аристократії і священнослужителів стала перекладати літературу з латинської і італійської мов на місцевий варіант хорватської. Так в 1597 р. дубровницький поет Доменіко Златарич переклав на хорватську трагедію Софокла «Електра». Пізніше хорватська мова використовувалася в творчості цілої плеяди дубровницьких письменників і поетів: Бернардина Павловича, Якова Микалі, Йоакима Стулича і інших. Роботи цих авторів, написані на дубровницькому варіанті хорватської мови, зіграли значну роль в розвитку хорватської літератури і складанні сучасних стандартів хорватської мови. Істотно, що після падіння Дубровницької республіки та входження міста до складу Австрійської імперії, саме Дубровник став центром руху за возз'єднання Далмації з банською Хорватією, тоді як вплив італійського іредентизму був, у порівнянні з іншими містами Далмації, незначним.

Див. також

Примітки
  1. Gebhardi 1805.
  2. Фрейденберг М. М. Дубровник і Османська імперія . М., 1989

Джерела
  • Gebhardi, L. A. Geschichte der Königreiche Dalmatien, Kroatien, Slavonien, Servien, Raszien, Bosnien, Rama und des Freystaats Ragusa. Pesth, 1805.
  • История Югославии, т. 1-2. М., 1963
  • Рид, Лоуренс В. Вспоминая Республику Рагуса / Пер. Н. Афончиной за ред. В. Золотарёва // Liberty Education Project, 27.04.2020 (рос.)
  • Фрейдзон В. И. История Хорватии. М., 2001
  • Фрейденберг М. М. Дубровник и Османская империя. М., 1989


Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дубровницька республіка

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.