Іщенко Ростислав Володимирович

Ростислав Володимирович Іщенко ((29 грудня 1965(1965-12-29), Київ, Українська РСР, СРСР)) — російський політолог, журналіст українського походження. Працює оглядачем російського пропагандистського телеканалу Russia Today та Украина.ру.[1]

Ростислав Іщенко
Народився 29 грудня 1965(1965-12-29) (56 років)
Київ, УРСР
Громадянство  СРСР
 Україна
 Росія
Діяльність російська пропаганда
Відомий завдяки політолог, дипломат, публіцист, редактор
Alma mater Київський університет,
Університет Лідса
Знання мов російська
Заклад МЗС України,
Адміністрація ПУ
Сайт facebook

Життєпис

Після школи відслужив строкову службу рядовим Радянської армії в ракетних військах в БРСР.

З відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від вересня 1992 р. до жовтня 1994 р. працював у Міністерстві закордонних справ України. Аташе, третій секретар (березень 1993 р.) відділу (з 1993 р. — управління) політичного аналізу та планування; другий секретар (травень 1994) управління ОБСЄ і Ради Європи.

Дипломатичні стажування: травень-серпень 1993 р. — університет Лідса (Велика Британія); лютий-квітень 1994 р. — посольства України в Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі (Брюссель, Бельгія).

Від жовтня 1994 р. до квітня 1998 р. працював в Адміністрації Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управління зовнішньої політики. Член державних делегацій України на переговорах з ОБСЄ (Відень, Австрія), а також під час візитів Президента України до Грузії, Італії, Греції та Фінляндії. Від квітня 1998 р. до грудня 2003 р. — консультант з питань зовнішньої політики та зв'язків з пресою благодійного фонду «Співдружність».

Від червня 2000 р. до березня 2002 р. (час видання) — редактор відділу політики газети «Новий вік» (за сумісництвом). З серпня 2003 р. р. до червня 2009 р. р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин»[2]. Від серпня 2003 р. до жовтня 2006 р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин».[2]

Від жовтня 2006 р. до грудня 2007 р. — радник віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника.

Від січня 2008 р. до березня 2010 р. — помічник-консультант народного депутата України Дмитра Табачника. Від січня 2009 р. — президент «Центру системного аналізу та прогнозування». Від травня 2010 р. — радник міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Отримав дипломатичний ранг — перший секретар першого класу, п'ятий ранг державного службовця.

Після втечі В. Януковича, 1 березня 2014 р. виїхав до Росії, прийняв громадянство Росії[3]. Від 2014 р. — колумніст інтернет видання «РИА Новости»[4]. Завжди публічно виступає в Росії проти української державності, заперечує існування української мови, заперечує існування історії України (тільки в складі Російської імперії, СРСР тощо); обговорював плани зазіхання на територіальну цілісність України; отруєння причетних до надання Томосу Українському Православію на користь рішення глобальних проблем Росії і т. ін.[5][6][7].

Був віце-президентом «Центру досліджень корпоративних відносин», склав повноваження віце-президента організації 02.10.2006 р. (Наказ № 4-К від 02.10.2006 р., Протокол № 1/16 Загальних зборів членів ГО «Центр досліджень корпоративних відносин»). Президент «Центру системного аналізу і прогнозування»[8].

Регулярно бере участь у різних форумах й конференціях[9][10], пише статті та аналізи для різних інтернет-видань.

Від 2015 р. — регулярний гість ефірів ВДТРК (радіо «Вести ФМ»), постійний гість передачі Дмитра Куликова «Формула Сенсу» (рос. Формула Смысла), а також почав вести авторську передачу «Київський тупик» разом з українським журналістом Володимиром Синельниковим. У цих ефірах в основному висвітлює проблематику сучасної України, її зовнішніх і внутрішніх політичних проблем. Також постійно з'являється в ефірах у інших політологів і ведучих, таких як Євген Сатановський, Армен Гаспарян, Володимир Соловйов й інших.

Автор численних аналітичних матеріалів, учасник телевізійних дебатів.

Особисте життя

Одружений, виховує сина. Проживає з сім'єю в м. Москві.

Публікації
  • Ищенко Ростислав, Крах Украины. Демонтаж недо-государства, 2015. — 256 с. — ISBN 978-5-9955-0770-3 (серия «Информационная война»); (книга заборонена в Україні)
  • Ищенко Ростислав, Украина в глобальной политике, 2015. — 256 с. — ISBN 978-5-699-78940-5 (серия «Русский путь»). (книга заборонена в Україні)
  • Ищенко Ростислав, Галиция против Новороссии: будущее русского мира. — Москва: Алгоритм, 2016. — 302 с. (книга заборонена в Україні)

Примітки
  1. Ищенко, Ростислав (15 березня 2021). Зеленский расчищает место РПЦ. Украина.ру (рос.). Процитовано 15 березня 2021.
  2. Центр дослiдження корпоративних вiдносин. corporativ.info. Процитовано 21 березня 2016.
  3. Ростислав Ищенко. Как я уехал из Украины. «Русь Православная», 14.08.2015
  4. Разговор глухих_ Киев не желает слышать Донбасс — РИА Новости, 15.05.2014
  5. САМОЕ! ПОПУЛЯРНОЕ ВИДЕО С ИЩЕНКО ЗА ГОД! Политкафе-10 на YouTube // 16.04.2017, ПОЛИТКАФЕ.РФ
  6. "Необычная неделя с Инной Новиковой" и Ростиславом Ищенко на YouTube // 28.04.2017.
  7. Ростислав Ищенко про Украину 12.10.2018 на YouTube // 12.10.2018. Студія «Вести», г. Москва.
  8. Правильный эксперт Р.Ищенко
  9. Ростислав Ищенко, Алексей Чеснаков, Денис Денисов. Пресс-конференция ТАСС по Донбассу — YouTube
  10. Р. Ищенко, А. Гаспарян, Б. Безпалько, В. Жарихин — Услышат ли на Украине предупреждение Путина_ — YouTube

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.