Алессандро Фарнезе (герцог Пармський)

Парма обнімає 9-річного Алессандро (бл. 1556, Дж. М. Бедолі, Пармська національна галерея)

Алессандро Фарнезе народився 27 серпня 1545 року в Римі[4]. Він був сином пармського герцога Оттавіо Фарнезе й принцеси Маргарити, позашлюбної доньки Карла V, імператора Священної Римської імперії й короля Іспанії[4]. Хлопець був небожем іспанського короля Феліпе II й іспанського генерала Хуана Австрійського, синів Карла V[4].

У середині XVI століття Пармське герцогство перебувало в союзі із Францією й воювало проти Габсбургів. Воно намагалося повернути П'яченцу, захоплену у вересні 1544 року військами Карла V[4]. Останній розумів стратегічне значення герцогства, тому 15 вересня 1556 року його син Феліпе II уклав у Генті договір зі Оттавіо Фарнезе[4]. Згідно з договором Пармське герцогство ставало союзником Габсбурзької Іспанії, а та, в свою чергу, повертала йому П'яченцу[4]. П'яченська цитадель залишалася за іспанцями. Герцог мусив відправити заручником до іспанського двору свого сина Алессандро, спадкоємця Пармського герцогства[4].

Наприкінці 1556 року 10-річний Алессандро виїхав з Парми у супроводі своєї матері й дістався до двору свого дядька Феліпе ІІ, що тоді перебував у Іспанських Нідерландах. Хлопець навчався тут, ріс під постійним іспанським впливом. Він і його мати взяли участь у подорожі Феліпе ІІ до Англії, до Марії Тюдор, а у вересні 1559 року повернулися назад до іспанського двору[4].

Алессандро отримав класичну освіту. Його вчителем був гуманіст Фраческо Луїзіні[4]. Юнак вивчав природничі й гуманітарні науки, знав французьку й німецьку мови. Проте найбільше він захоплювався їздою верхи, полюванням та спортивним заняттями[4]. Алессандро був невеликого зросту, але атлетичної будови. Він стійко переносив втому, міг не спати ночами й навіть при гарячці не залишався у ліжку[4].

У 13 років Алессандро став близьким другом принца Хуана Австрійського, який, незважаючи на близький вік, був його дядьком, звідним братом Феліпе ІІ. Ця дружба протривала до смерті самого принца[4]. Обидва були відвертими і щедрими, проте Алессандро вирізнявся більшою обережністю, силою волі і самоконтролем[4]. 1561 року в Алькалі друзі провели разом із хворобливим інфантом Карлосом, але через травму останнього були змушені повернутися до Мадрида[4].

Вінчання Алессандро і Фарнезе (1565, Ф.Флоріс, «Брюссельський альбом», Бібліотека Варшавського університету).

1559 року Маргарита, матір Алессандро, була призначена губернатором Іспанських Нідерландів[4]. Вона прийняла цю посаду аби отримати прихильність свого брата-короля Феліпе ІІ, сподіваючись, що той поверне П'яченську цитадель герцогу Парми[4]. Маргарита також надіялася, що король санкціонує шлюб Алессандро із якоюсь італійською принцесою, зокрема із Мантуанського герцогства[4].

Натомість Феліпе ІІ хотів аби Алессандро залишався вірним інтересам Іспанії й запропонував одружити його із португальською інфантою Марією, онукою португальського короля Мануела I. Вона була молодшою за Алессандро на 7 років[4]. Пармський герцог Оттавіо й Маргарита дали згоду на цей шлюб.

8 листопада 1565 року в Брюсселі відбулося урочисте вінчання Алессандро і Марії[4] (за іншими даними — 11 листопада[5], або 30 листопада[6]). 16 травня 1566 року молодята отримали дозвіл виїхати до Парми й оселилися в єпископському палаці[4]. У шлюбі Марія народила трьох дітей — Рануччо, наступного пармського герцога; Одоардо, католицького кардинала; і Маргариту, дружину мантуанського герцога Вінченцо[4].

Алессандро нудився від подружнього життя в Пармі, мріючи про військову кар'єру[4]. Аби розвіятися він часто відвідував коханок й займався улюбленим справами — фехтуванням, виїздкою і полюванням[4]. Принц до нестями захоплювався гарними кіньми і мисливськими собаками[4].

У вересні 1567 року альбський герцог Фернандо Альварес де Толедо, уповноважений іспанським королем Феліпе ІІ, став новим губернантором Іспанських Нідерландів. У зв'язку з цим Маргарита виїхала до Парми, де зустрілася із Алессандро й чоловіком наприкінці 1568 року[4].

Битва при Лепанто (1573, Дж. Вазарі)

20 травня 1571 року Святий Престол, Венеціанська Республіка й Габсбурзька Іспанія створили Священну Лігу для протидії Османській імперії[4]. Її головнокомандувачем став Хуан Австрійський, друг дитинства Алессандро, який до того відзначився у війнах з маврами-повстанцями у Гранаді[4].

Алессандро написав листа королю Феліпе ІІ в якому прохав зарахувати його до війська Священної Ліги, під командування його дядька і друга Хуана. Король дав згоду й 27 липня 1571 року пармський принц зустрівся із головнокомандувачем у Генуї. Хуан радо прийняв Алессандро, зробив його членом своєї військової ради й доручив командування трьома галерами генуезького флоту, що приєднався до Ліги.

7 жовтня 1571 року християнські війська Хуана здобули велику перемогу в битві при Лепанто[4]. Алессандро відзначився у ній, взявши на абордаж турецьку галеру й захопивши корабельну скарбницю з платнею для моряків[4].

4 жовтня 1572 року, під час невдалої облоги Наваріно на Пелопоннесі, Алессандро знову засвідчив велику хоробрість і холоднокровність: він відступив з-під міста, врятувавши свої сили від засідки, яку готували турки[4].

Коли Священна Ліга була розпущена, принц Хуан вирушив до Північної Африки, а Алессандро повренувся до Парми. Незабаром після втрати Туніса король Феліпе ІІ відкликав Хуана до Іспанії[4].

Битва при Жамблу (1727, Ф. Страда).

Від 1568 року в Іспанських Нідерландах тривала війна з місцевими повстанцями, які прагнули незалежності. Наприкінці 1573 року іспанський король Феліпе ІІ замінив альбського герцога на посаді губернатора Нідерландів Луїсом де Рекесенсом, що був прихильником політики угод і компромісів. Проте у березні 1576 року новий губернатор помер залишивши по собі вакуум влади і бунти солдатів, які нещадно пограбували Антверпен[4]. Це ще більше налаштувало місцевих мешканців проти Іспанії.

У цих складних умовах Феліпе ІІ призначив свого звідного брата Хуана Австрійського наступним губернатором Нідерландів[4]. 12 лютого 1577 року, після тривалих обговорень з Генеральними штатами Сімнадцяти провінцій, Хуан погодився підписати Вічний едикт, що передбачав відведення іспанських військ з території Нідерландів до Італії в обмін на підтримку провінціями короля й дотримання католицизму[4]. Проте вже 25 червня того ж року він порушив угоду й захопив нідерландську цитадель Намюр[4].

Цю подію негативно сприйняли у Мадриді, де самого принца підозрювали у інтригах: він таємно контактував із папою і французькими Гізами, щоб одружитися з Марією Тюдор і посісти англійський престол[4]. Розуміючи трудність становища, Хуан звернувся до королівського двору з тим, щоб йому у поміч надіслали Алессандро Фарнезе, якому він повністю довіряв. Останній був готовий стати в пригоді своєму старому другові й зайнятися війною, особливо зважаючи на те, що у вересні 1577 року померла його дружина Марія[4].

17 грудня 1577 року Алессандро прибув до Люксембурга, де на нього чекав Хуан[4]. Той запропонував йому очолити кавалерію. Хуан розпочав підготовку до війни і змусив короля Феліпе ІІ повернути іспанські терції до краю. Він мав у своєму розпорядженні 18 тисяч піхоти і 2 тисячі кінноти — військо, до якого входили іспанці, бургундці, французи і німці[4].

31 січня 1578 року, користуючись відсутністю валонських голів, які виїхали до Брюсселя, іспанське військо під проводом Хуана атакувало нідерландські сили біля Жамблу[4]. Кіннота Алессандро зненацька вдарила по нідерландцях з тилу і посіяла паніку в стані ворога. Під час відступу вершники посікли декілька тисяч повстанців. Іспанці здобули переконливу перемогу й отримали шанс розвинути наступ на Брюссель. Але для цього в Хуанові забракло грошей. Його війська підкорили лише кілька міст Східного Брабанту[4].

15 липня того ж року Алессандро оточив Лімбург й готувався захопити Маастрихт[4]. Тим часом Хуан, який був розчарований провалом своїх особистих планів (його особистого секретаря Хуана Ескобедо вбили у Мадриді) й страждав від тифу, повернувся до Намюра. Там він і помер в жовтні 1577 року[4]. Перед смертю Хуан добився від Феліпе ІІ призначення 34-річного Алессандро на пост губернатора Іспанських Нідерландів[4].

Алессандро Фарнезе помер 2 грудня 1592 року в Аррасі, Франція[4].