Альвізе Кадамосто

Альвізе Кадамосто (італ. Alvise Ca' Da Mosto, порт. Luiz Cadamosto, 1432 — 18 липня 1488) також відомий як Луїджі Ка' да Мосто — венеційський мореплавець, дослідник, купець та работорговець. Був найнятий португальським принцом Енріке Мореплавцем і здійснив дві відомі подорожі до Західної Африки у 1455 та 1456 роках.

Альвізе Кадамосто
Alvise Ca' Da Mosto
Народився 1432
Венеція, Венеційська республіка[1]
Помер 16 липня 1488[1]
Венеція, Венеційська республіка
Країна  Венеційська республіка
Діяльність мандрівник-дослідник
Знання мов італійська[2]

У супроводі генуезького капітана Антоніотто Узодімаре, Кадамосто відкрив острови Кабо-Верде та дослідив африканське узбережжя уздовж Гвінеї, від річки Гамбія до річки Геба (в Гвінеї-Бісау), що після 1446 року стало найбільший поступом у відкриттях, здійснюваних під керівництвом Енріко Мореплавця. Звіти Кадамосто про його подорожі, включаючи його детальні спостереження щодо раніше невідомих західноафриканських племен, виявились неоціненими для істориків.

Ранні роки

Альвізе (Луїджі) народився в розташованому на Великому каналі у Венеції, палаці Ка' да Мосто, якому він завдячує своїм ім'ям. Його батьком був Джованні да Мосто, венеційський державний службовець і купець, мати Єлизавета Кверіні належала до відомої венеційської патриціанської родини. Альвізе був старшим із трьох синів, маючи молодших братів П'єтро та Антоніо.

Вже у дуже юному віці Кадамосто почав працювати торговим представником на венеційських торгових суднах в Середземномор'ї. З 1442 по 1448 рік Луїджі, в якості комерційного агента свого кузена Андреа Барбаріго[3], здійснив численні мандрівки на венеційських галерах до Барберійського узбережжя та Криту, У 1451 році його призначили офіцером морського корпусу арбалетників на галері, що йшла в Александрію[4]. Наступного року він займав аналогічну посаду на венеційській галері, що прямувала до Фландрії. Після повернення він виявив свою сім'ю збезчещеною і позбавленою майна. Його батька, спійманого на хабарництві, із скандалом було вигнано з Венеції і він укрився в герцогстві Модена[5]. Його родичі по матері Кверіні скористалися можливістю заволодіти майном його родини. Ці події зруйнували будь-які майбутні перспективи кар'єри Кадамосто у Венеції, і, ймовірно, заохотили його пристрасть до пригод в сподіванні відновити своє родинне ім'я та долю власними великими діяннями.

Експедиції до Африки

У серпні 1454 року у віці 22 років Альвізе та його брат Антоніо відправились у Фландрію на венеційській купецькій галері під керівництвом капітана Марко Зена. В дорозі, біля мису Сент-Вінсент у Королівстві Португалія, галеру затримала негода. Поки купці чекали, коли погода покращиться, португальський принц Енріке Мореплавець, який мешкав у сусідньому Сагреші, відправив декілька своїх комерційних агентів на чолі з своїм секретарем Антаном Гонсалвешом та місцевим венеційським консулом Патріціо ді Конті, щоб зацікавити венеційських купців торговими контрактами на цукор та інші товари з острова Мадейра, що належав принцові[6]. Повідомлений відвідувачами про останні відкриття, здійснені людьми Енріко в Африці, Кадамосто, «запалений бажанням відвідати ці нововиявлені регіони»[7], негайно звернувся до принца Енріке в його резиденції в Рапосейрі, з пропозицією здійснити експедицію від його імені. Енріке прямо на місці найняв його на службу.

Венеційська галера

(Примітка: Португальський літописець XVI століття, Даміан де Гойш, єдиний серед істориків помилково стверджував, що зустріч Кадамосто відбулася в 1444 році, а не в 1454 році.[8] Зважаючи на авторитет де Гойша, це помилкове датування використовувалось іншими авторами і спричинило плутанину у пізніших описах та хронологіях.[9])

Перша подорож (1455)

Альвізе Кадамосто вийшов в море 22 березня 1455 року на 43-тонній каравелі, спорядженій за рахунок принца Енріке, з капітаном Вісенте Діашем.[10] Він спрямував каравелу до островів Порту-Санту і Мадейра, а потім продовжив свій шлях через Канарські острови, роблячи зупинки в Ла-Гомера, Ель-Ієро та Ла-Пальмі, перш ніж дістатися до африканського узбережжя біля Білого мису. Кадамосто зазначив в своїх записах наявність португальського форту в Аргуїні, але, схоже, сам не зупинився там.

Кадамосто пройшов вздовж західноафриканського узбережжя до гирла річки Сенегал (яку він називає Ріо-до-Сенега, що є першим зафіксованим використанням цієї назви). Він, схоже, не зупинився тут, оскільки його метою була якірна стоянка далі на півдні — навпроти узбережжя Grande Côte, яке він назвав Пальма-ді-Будомель (місцезнаходження його точно не визначене, ймовірно, навколо Мборо, 15°09′42″ пн. ш. 16°55′45″ зх. д.).[11] Кадамосто зазначає, що це місце вже використовувались до нього португальськими торговцями. Він зазначає, що торгівля між португальцями та сенегальською народністю Волоф була започаткована близько 1450 року («за п'ять років до того, як я вирушив у це плавання»).[12] Кадамосто прагнув обміняти іберійських коней на чорних рабів, головний товар в цьому регіоні. Коні високо цінувались на узбережжі Сенегалу і обмінювались в пропорції від 9 до 14 рабів за коня. Кадамосто продав сім коней та певну кількість вовняних виробів (загальною вартістю близько 300 дукатів) за приблизно 100 рабів.[13]

Палац Ка' да Мосто в Венеції, в якому народився Альвізе. В подальшому набув відомості в якості готеля «Білий Лев»

Неочікувано для Кадамосто, під час якірної стоянки до нього завітав правитель цих земель — дамель Кайору (якого він називає Будомелем) у супроводі свого почту. Після укладення угоди про умови торгівлі, дамель запросив його в гості в глиб країни. Кадамосто погодився і провів майже цілий місяць у материковому поселенні, де його приймав принц Бісборор (племінник Будомеля), протягом якого зібрав багато спостережень щодо побуту та звичаїв місцевой країни.[14]

Після завершення торгових операцій в Кайорі, Кадамосто вирішив не повертатись із своїм живим товаром відразу додому, а спершу здійснити подорож далі по узбережжю, до півострова Зелений Мис.[15] Ця мандрівка була задумана виключно з дослідницькою метою, — «відкрити для себе нові країни» що лежали за мисом, а саме таємниче «королівство під назвою Гамбра», в якому, за інформацією принца Енріко (отриманої від раніше полонених рабів), можна було знайти в достатку золото.[16] Біля Зеленого мису, у червні 1455 р.[17] Кадамосто натрапив на дві португальські каравели, однією з яких командував Антоніотто Узодімаре, генуезький капітан на службі принца Енріке, а іншою — неназваний зброєносець з дому Енріке. Вони погодилися об'єднати сили і разом піти на південь.

Після короткої зупинки для риболовлі на неназваних островах (ймовірно, desles des Madeleines[18]), Кадамосто, Узодімаре та португальський капітан попливли на південь, вниз вздовж Пті-Кот, поки не дійшли до спільної дельти річок Сіне і Салум, ділянки, населеної народністю Серер. Кадамосто нічого доброго не каже про Серер, характеризуючи їх як дикунів і ідолопоклонників «великої жорстокості» (хоча слід зазначити, що на даний момент його інформація йде головним чином від перекладачів Волоф).[19] Кадамосто стверджує, що саме він назвав річку Салум Ріо-ді-Барбакіні, назва яка в подальшому використовуватиметься на європейських картах.[20] Кадамосто та Узодімаре намагалися дослідити берег, але швидко відмовились від цього наміру після того, як перекладача, відправленого для встановлення контактів з місцевими тубільцями Серер, що зібрались на березі, було вбито відразу по виходу на берег.

Прямуючи на південь, наприкінці червня або на початку липня 1455 року Кадамосто та Узодімаре відкрили гирло річки Гамбія.

Вони вирішили піднятись вверх по річці, але їхнє просування зіткнулося з постійною ворожістю з боку народу Мандінка, що мешкав у верхів'ях річки. Піддані інтенсивному обстрілу з луків, вони ледь відбились від масованого нападу тубільців, які намагались оточити їх на своїх каное і напасти на кораблі. Згідно даних, отриманих від перекладачів Кадамосто, мандінки вважали, що португальці є людоїдами, і що вони прибули в цю країну, з метою придбати чорних рабів і з'їсти їх.[21]

Карта річки Гамбії та її околиць, c. 1732 рік

Під тиском переляканих екіпажів (і, мабуть, бажаючи зберегти свій живий вантаж недоторканим, оскільки ще з Кайору вони везли на судах придбаних рабів), Кадамосто з іншими капітанами вирішили відмовитися від подальшого підйому по річці і повернулись до моря. Кадамосто не надає подробиці зворотної подорожі до Португалії.

В гирлі Гамбії Кадамосто зробив спостереження про майже повне зникнення на горизонті північної полярної зірки і зробив приблизний малюнок яскравого сузір'я на півдні, який вважається першим відомим зображенням сузір'я Південного Хреста (хоч і помилково розміщене на зоряній мапі і з занадто великою кількістю зірок — точнішого зображення доведеться чекати до часів, коли Местре Жоао Фарас зробив його у 1500 році.)[22] Кадамосто назвав це сузір'я carro dell 'ostro (південна колісниця).[23]

Відомо, що флот повернувся до Португалії до кінця цього року, оскільки Антоніото Узодімаре написав своїм генуезьким кредиторам листа, датованого 12 груднем 1455 р. з повідомленням про результати свого плавання (хоч і з великим перебільшеннями, і не згадуючи Кадамосто).

Друга подорож (1456)
Map of the Cape Verde islands and the Guinea coast, c. 1771

Кадамосто вирушив знову з Лагуша у травні 1456 року, на цей раз не один, а разом з Антоніото Узодімаре та ще однією каравелою з неназваним португальським капітаном, іншим підлеглим принца Енріке. Три судна не зробили відомих торгових зупинок, маючи намір плисти прямо до річки Гамбія (ймовірно, відповідно до вказівок принца Енріке Мореплавця).

Захоплений штормом біля півострова Кабо-Верде, цей маленький флот був змушений дрейфувати два дні і три ночі (приблизно 300 миль) від узбережжя на захід у відкрите море, де натрапив на до тих пір невідомий архіпелаг Кабо-Верде.[24] Кадамосто, Узодімаре та безіменний капітан відкрили кілька незаселених островів, вважаючи, що їх чотири за кількістю (хоча Кадамосто в своєму рахунку зазначає, що пізніші дослідники знайдуть їх десять).

Спочатку вони зупинились біля острова, який вони назвали Буона Віста (порт. Boa Vista), а по тому попрямували до більшого острова, який вони назвали Сант-Якобо (порт Сантьяго) (згідно зі звітом Кадамосто, через те, що острів відкрили в день святих Філіпа та Якова — ймовірно, помилка[25]). Не знайшовши на островах нічого цікавого для себе, вони рушили далі.

(Примітка. Хоча Кадамосто заявив про своє відкриття островів Кабо-Верде, це оскаржив Діогу Гомеш, який стверджує, що відкрив острови разом з Антоніо да Нолі у 1462 році (іноді датується 1460 р.)[26])

Розташування островів Кабо Верде (островів зеленого Мису)

Кадамосто, Узодімаре та неназваний португальський капітан знову піднялись по річці Гамбія, проте цього разу без опору зі сторони тубільців. Вони пропливли близько 10 італійських миль (15 км) в верх по річці і ненадовго зупинились на річковому острові, який вони назвали Санто Андреа (оскільки поховали там померлого члена екіпажу на ім'я Андреа; острів вважається сучасним островом Дог-Айленд[27]).

Тріо продовжило обережно підніматись вверх за течією, під уважним супроводженням каное мандінка, але цього разу вони не виявляли ворожості і не здійснювали нападів. Врешті-решт, одному з перекладачів вдалося заманити деяких тубільців з каное на португальський корабель і встановити мирний контакт.

Тубільці називали себе підданими короля країни Форосанголі (на південному березі Гамбії)[28] і що він, і більшість інших королів Мандінки вздовж річки Гамбії були васальними підданими імператора Малі (Impatore di Melli), і що деякі місцеві королі були готові зустрітись з португальцями. Відповідно до вказівок своїх співрозмовників, Кадамосто проплив близько 60 італійських миль вверх по річці Гамбія, досягнувши резиденції короля мандінка, якого він назвав Баттіманса, з мови мандінка — «короля Батті» (ймовірно, Бадібу, на північному березі річки). Вони були добре прийняті, але розчаровані відсутністю доказів про наявність значних запасів золота, яке вони очікували знайти. Вони займалися дрібною торгівлею з місцевими жителями, зокрема придбали мускус (що дуже цінувався серед європейських парфумерів), і зазначили, що навіть придбали декілька живих особин африканської цивети.[29]

Кадамосто згадує про контакти з іншим володарем, Гумімансою, чиї землі знаходились ближче до гирла річки. Це, вірогідно, не хто інший, як грізний «Нюміманса», король Нюмі-Банта з Барри, правління якого поширювалося на Нюмі-Бато (Ніомінка) по берегах річки Діомбос, давнього супротивника португальських дослідників.[30] Однак Кадамосто повідомляє, що їхні стосунки пройшли досить гладко.

Кадамосто та його супутники пробули в Бадібу 11 днів, перш ніж повернутись. Вони не дістались до комерційного центру Кантор, який розташовувався ще в декількох милях вище по річці (який був відкритий лише через пару років Діого Гомешом). Але він виявив малярію, і його екіпаж швидко захворів на лихоманку. Ймовірно, ця епідемія спонукала Кадамосто скоротити своє перебування і полишити річку Гамбія і повернутись назад до океану, де лихоманка, здається, вщухла.

Вирішивши продовжити вивчення узбережжя Західної Африки усі три кораблі вирушили на південь, обійшовши мис Сент-Мері (13°29′10″ пн. ш. 16°40′06″ зх. д.) і обережно лавіруючи між небезпечними прибійними хвилями навколо Bald Capt (Лисого мису) (13°22′47″ пн. ш. 16°47′43″ зх. д.), повідомляючи про кілька річок уздовж шляху (жодну з яких він не називає). Через кілька днів, Кадамосто і його супутники відкрили гирло річки Казаманс (12°33′22″ пн. ш. 16°45′44″ зх. д.).[31] Вони назвали річку на честь місцевого правителяя Касаманси, короля (манси) Каси (названого Касангасом згодом португальцями, нині майже вимерлим народом, пов'язаним з народом Байнука). Вони відправили кілька човнів на берег, щоб встановити контакти з тубільцями, але після того, як ті повідомили, що їх король відсутній в околицях, Кадамосто вирішив не затримуватися, а продовжувати плавання.

Просуваючись на південь, флот досяг мису, який мандрівники назвали Capo Rosso (Cape Roxo) через пісок краснуватого кольору (мис Roxo, 12°20′08″ пн. ш. 16°42′47″ зх. д., сьогодні знаходиться на кордоні між республікою Сенегал та Гвінеєю-Бісау).[32] У своєму звіті Кадамосто називає дві великі річки за межами мису Рохо — Санта Анна та Сан-Домініко — точне визначення яких трохи заплутане. Вважається, одна з них, швидше за все, буде річка Кашеу (12°10′32″ пн. ш. 16°20′47″ зх. д., часто вказується в пізніше португальських картах як Ріо де Сан-Домінгуш) в той час як інша річка, ймовірно, одна з гілок (Ріо де- Джатта або Ріо Дасаєв Ancoras) від річки Мансоа (11°51′34″ пн. ш. 15°58′24″ зх. д.)

Через день флот Кадамосто відкрив велику річку (grandissimo fiume), яку вони назвали Ріо-Гранде (річка Геба — точніше, широкий лиман, який вона утворює разом із річкою Корубал, здається, що вони насправді не увійшли в саму річку) (11°45′ пн. ш. 15°38′ зх. д.).[33] Після того, як кораблі кинули якір поблизу південного берега лиману, до них підійшли пару довгих каное з материка з тубільцями (їх племінна належність не наводиться, ймовірно, це були Баланте або Biafares)[34] Кілька брязкалець були продані власникам каное, але вони не змогли налагодити стійкої взаємодії, оскільки перекладачі, які були на кораблях (волоф та/або мандінка) не розуміли місцевої мови. Через пару днів вони підняли якорі і перепливли на якийсь «з багатьох островів у морі» (архіпелаг Біжаґош), але спілкуватися з їх мешканцями там було так само неможливо.

Враховуючи мовний бар'єр, вони не бачили сенсу продовжувати подорож далі. Тож Кадамосто, Узодімаре та неназваний португальський капітан вирушили назад до Португалії.

Досягнення

Зафіксовані португальські відкриття, здійснені до Альвізе Кадамосто, не просунились далі межі дельти річок Сину-Салум.[35] До плавання Кадамосто, найдальше, здається, просунулась поодинока експедиція Альваро Фернандеша в 1446 році, яка, можливо, дісталася аж до мису Рохо, але за нею не послідувало наступних. Експедиція 1447 р. під керівництвом Естебана Афонсо не просунулась далі за початок гирла річки Гамбія, а після цього експедиції далі за мис Кабо-Верде принцом Енріке майже не здійснювались. Основним бар'єром для португальців, здається, була войовничість народів Нюмі-Бато (Ніомінка) та Нюмі-Банта (Мандінка з Нюмі (Барра)), обидва яких очолював один і той самий король — Нюміманса.[36] Кадамосто зіткнувся з цією ворожістю під час своєї першої експедиції 1455 року. Але під час своєї другої поїздки в 1456 році вороже ставлення чомусь змінилось, і йому вдалося стати першим європейцем (разом з Антоніото Узодімаре та їх анонімними супутниками), що проплив вгору по річці Гамбія. Невідомо, що спричинило цю зміну в ставленні до європейців лише за один рік — новий Ньюміманса чи зміни в сенегальській політиці? Пізніше не дуже надійний як історичне джерело Діого Гомеш, стверджував що плавав до Гамбії десь між 1456 і 1458 роками і одноосібно домовлявся про мир з Нюмімансою, хоча це, ймовірно, перебільшення.[37])

Відкриття річки Гамбія експедицією Кадамосто та Узодімаре призвело до наступного великого кроку у відкриттях, здійснених в Західній Африці під проводом Енріке Мореплавця — були відкриті острови Кабо-Верде, річка Казаманс, мис Рохо, річка Качеу і, нарешті, річки Геба та острови Біжаґош. Довжина узбережжя, яку Кадамосто і Узодімаре відкрили у 1456 році, стала найбільшим досягненням у португальській епопеї відкриттів у період з 1446 року. Так далеко вздовж африканського узбережжя було пройдено знову лише Діого Гомешом близько 1458 року (можливо, ще в 1456 році, як випливає зі звітів Кадамосто). Перевершено дальність плавання Кадамосто було лише у 1461–62 роках експедицією Педро де Сінтри.

Повернення до Венеції

Після повернення в 1456 році, Кадамосто ще багато років продовжував жити в Лагуші, що каже про те, що він, мабуть, продовжував безпосередньо чи опосередковано займатися західноафриканською торгівлею. Невідомо, чи робив Кадамосто особисто ще якісь подорожі вздовж Африканського узбережжя.[38] Кадамосто прямо говорить про те, що після 1456 р. до експедиції Педро де Сінтри у 1462 р. ніхто не мав жодних інших дослідницьких значень. Кадамосто отримав подробиці тієї експедиції у канцеляриста Сінтра після її повернення.

Покровитель Кадамосто, принц Енріко Мореплавець помер у листопаді 1460 р., А монополія на африканську торгівлю повернулася до португальської корони, і її операції поступово були перенесені з Лагошу в Лісабон. Ймовірно, не вбачаючи майбутнього для себе в нових реаліях, Кадамосто покинув Португалію і у лютому 1463 року повернувся до Венеції. Вважається, що Кадамосто привіз із собою записки, корабельні журнали та кілька морських карт. Кадамосто використав їх для створення своїх знаменитих Навігаціоні десь у середині 1460-х. Навігаціоні, окрім загальних компліментів португальським відкриттям та прославлянь на честь принца Енріке містять докладні відомості про три експедиції — власні подорожі 1455 та 1456 років та плавання Педро де Сінтра в 1462 році. Вважається, що він познайомив із значною частиною своїх матеріалів венеціанського картографа Граціозо Бенінкаса, оскільки Бенінкас видав у 1468 році атлас, на якому узбережжя Західної Африки було подано із надзвичайною точністю.[39]

Навігаціоні були, ймовірно, написані з метою рекламування своїх досягнень та порятунку свого прізвища. Після повернення Кадамосто зумів повернути частину майна своєї сім'ї від своїх родичів Кверіні, а через пару років одружився з Елізабеттою ді Джорджіо Віньє, багатою шляхтянкою, але зі слабким здоров'ям — вона померла, не народивши йому дитини.[40] Він повернувся до торгівлі, маючи торгові інтереси аж до Іспанії, Олександрії, Сирії та Англії, і з відновленням багатства та зв'язків здійснив дипломатичну та адміністративну кар'єру для Венеційської республіки. Кадамосто служив венеційським провізором у Каттаро, потім у Короні, і був відправлений у дипломатичні представництва до Далмації та Герцеговини.[41] Після падіння Негропонте в 1470 році, Кадамосто був залучений до розробки плану оборони Албанії від османів .

У 1481 році Альвізе Кадамосто був обраний капітаном флоту венеційської александрійської галери, закінчивши свою військово-морську кар'єру на тих же кораблях, з яких він і стартував. Він помер у 1483 році на Полісині, перебуваючи під час дипломатичної місії в Ровіго для оцінки трофеїв, здобутих Венеційською республікою після її перемоги над Ерколем I д'Есте, герцогом Феррара у Феррарській війні .[42] (хоча в деяких повідомленнях дата його смерті інколи зазначається вже в 1477 р.).

Для історії португальських відкриттів під проводом Енріке Мореплавця, хроніки Альвізе Кадамосто «Navigazioni» виявились документом надзвичайної цінності. Твір Кадамосто, хроніка Гомеса Еана де Зурара та мемуари Діого Гомеса — це практично все, що залишилося від сучасних письмових відомостей про відкриття за часів Енріке.[43] Дійсно, до публікації "Декади да Азії " Жуана де Барроса в 1552 р. (яка описувала рукописний проект хроніки Зурари), «Навігаціоні» Кадамосто був єдиним опублікованим твором, з якого в Європі було відомо про португальські відкриття. Кадамосто наголосив на головній ролі принца Енріко і відіграв важливу роль у формуванні образу принца-навігатора для нащадків. Порівнюючи агіографічну Зурару та помилковий Гомес, історики сподобалися та похвалили надійність та деталізацію, яку надав Кадамосто, даючи більш багате та чітке уявлення про те, як діяло гериканське підприємство.[44]

Звіти Кадамосто також є безцінними для істориків Африки, надаючи перші письмові докладні описи регіону Сенегамбії, далеко за тими межами, відвіданими на століття раніше арабським мандрівником Ібн Баттутою. Кадамосто дає резюме тогочасних європейських знань про Західну Африку. Він описує імперію Малі (Меллі) та транссахарську торгівлю, наприклад, як берберські каравани переносять сахарську сіль з таких копалень, як Тагаза (Taghaza) до прикордонних міст, таких як Тімбукту (Tombutto).[45] Він пояснює, як золото, що видобувається в Малі, експортується в трьох напрямках: одна третина йде до Гао (Kawkaw) а потім на схід до Єгипту, друга через Тімбукту до Туату (Touat) і далі на північ у напрямку Тунісу, а інша третина, також через Тімбукту, йде на захід до Уадану (Hoden), а звідти в Марокко. Частина з цього золота спрямовується до португальської факторії в Арґені.[46]

Кадамосто був першим, хто називав річку Сенегал її сучасною назвою (Ріо-ді-Сенега), а не «Західним Нілом». Цікаво, що Кадамосто зазначив, що Сенегал, ймовірно є Нігером античних географів (зокрема у Птоломея). Він повторює стару помилку, вважаючи, що річка Сенегал та (справжня) річка Нігер з'єднані між собою, утворюючи одну велику річку від сходу до заходу і пов'язані з цим легенди про те, що вона вважалася притоком великої біблейської річки Гіхон (Гіон), що тікала з Едемського саду по землях Ефіопії.[47]

Кадамосто описує імперію Волоф (Gilofi), яка, як він зауважив, граничила на сході з фула Tekrur / Toucouleur (Tuchusor) і на півдні з країнами мандінка вздовж річки Гамбія (Gambra)[48] Кадамосто наводить досить детальні відомості про політику, суспільство та культуру держав народності Волоф. Він надав надзвичайно докладний опис побаченого на власні очі селища Кайор (Cayor), в якому він зупинявся у 1455 році, двору місцевого правителя (дамеля), людей, звичаїв, економіки, місцевої фауни і флора, і т.ін.[49] Наведені подробиці демонструють щиру зацікавленість Кадамосто — він описує придворні звичаї, будинки, використання мушель каурі в якості грошей, їжу та напої, функціонування місцевих ринків, сільськогосподарські тварини та рослини, виробництво пальмового вина, зброю, танці і музику, реакцію на європейські новинки (одяг, кораблі, гармати, музичні інструменти). У всьому цьому оповідь Кадамосто виявляє щиру зацікавленість та відсутність забобонів, що досить не типово для європейця тієї епохи. Кадамосто намагається також докладно розповісти і про народність Мандінка з берегів річки Гамбія, особливо звертаючи увагу їх чисельні вироби з бавовни (рідкісні в районах, населених Волоф), хоча і не настільки повно, оскільки тут він, схоже, не наважувався віддалятись далеко від своїх кораблів.[50] Він не припиняє дивуватися дивовижним представникам дикої природи, яка набагато багатша навколо русла Гамбії, зокрема гіпопотаму (якого він називає «риба-кінь») та маловідомому африканському слону (м'ясо якого він спокусився скуштувати, а один шматок засолив та привіз до Португалії особисто для принца Енріке; висушена стопа слона буде передана сестрі Енріке — Ізабеллі, герцогині Бургундській).[51]

Публікації

Звіти Альвізе Кадамосто вперше були опубліковані в складі відомої збірки «Нещодавно знайдені країни» (Paesi novamente retrovati), що була складена Францазано Монтальбоддо та видана італійською мовою в 1507 році у Віченці. За нею швидко послідували переклади латиною (1508), німецькою (1508) та французькою (1515) мовами. Італійська версія була перевидана у знаменитій колекції Ramusio 1550 року. Не дивлячись на те, що твір часто передруковувався і був широко відомий в інших країнах, переклад португальською мовою з'явився лише у 1812 році.[52]

Кадамосто також довго вважався автором Portolano del mare, середньовічної лоції із узбережжям Середземного моря, знайденої в бібліотеці Св. Марка у Венеції з грифом видання Бернардо Ріццо в 1490 році. В наш час авторство Кадамосто переважно заперечується.[53]

Публікації Navigazioni Кадамосто:

  • Оригінал (1507), як перші розділи в збірці під редакцією Francanzano Montalboddo, Paesi novamente retrovati et Novo Mondo da Alberico Vesputio Florentino intitulato, видано у Віченці, 1507. (репринти 1508, 1512, 1519, 1521). Cadamosto's account of his 1455 and 1456 voyages starts with title: «Libro Primo: In comenza el libro de la prima Navigatione per loceano a le terre de Nigri de la Bassa Ethiopia per comandamento del Illust. Signor Infante Don Hurich fratello de Don Dourth Re de Portogallo» (Cap. 1 through Cap. 47) is the 1455 & 1456 Cadamosto voyages. Cadamosto's account of Pedro de Sintra is at the beginning of the next section, «Libro Secundo: De la Navigatione de Lisbona a Callichut de lengua Portogallese intaliana», starting with heading «Chi scriprireno noui paesi cum li sui nomi» (Cap. 48–50).[54]
  • Латиною (1508) перекл. з Montalboddo's 1507 Paesi by Archangelo Madrigini, Abbot of Casalo, as Itinerarium Portugallensium e Lusitania in Indiam et Inde in Occidentem et Demum ad Aquilonem published in Milan, 1508.[55] This Latin translation was reprinted in Simon Grynaeus, Novus orbis regnorum et insularum veteribus incognitorum, 1532.
  • Німецькою (1508) переклад Jobstein Ruchamer, в Newe unbekante landte und ein newe weldte in kurt verganger zeythe erfunden, видано в Нюрнберзі, 1508
  • Французькою (1515): переклад Mathurin du Redouer, Sensuyt le Nouveau monde & navigations faictes par Emeric Vespuce Florentin: Dez pays & isles nouvellement trouvez auparavant a nous inconneuz tant en l'Ethiope que Arrabie, Calichut et aultres plusiers regions estranges, видано в Парижі, 1515. (1916 репринт online) (Reprint 1895, C. Schefer ed., Relation des voyages à la côte occidentale d'Afrique d'Alvise de Ca' da Mosto, 1455—1457, Paris: Leroux online; New translation by Frédérique Verrier (1994) Voyages en Afrique Noire d'Alvise Ca'da Mosto (1455 & 1456). Paris: Chandeigne.)
  • Італійською (Ramusio ed.): «Il Libro di Messer Alvise Ca da Mosto Gentilhuomo Venetiano» & «Navigatione del Capitano Pietro di Sintra Portoghese scritta per il medesimo M. Alvise da Ca da Mosto», видано у Венеції (1550), by Giovanni Battista Ramusio, ed., Primo volume delle navigationi et viaggi nel qua si contine la descrittione dell'Africa, et del paese del Prete Ianni, on varii viaggi, dal mar Rosso a Calicut,& infin all'isole Molucche, dove nascono le Spetierie et la navigatione attorno il mondo. online
  • Англійською: «Original Journals of the Voyages of Cada Mosto and Piedro de Cintra to the Coast of Africa, the former in the years 1455 and 1456, and the latter soon afterwards», reprinted in R. Kerr, 1811, A General History of Voyages and Travels to the end of the 18th century, vol. 2, Edinburgh: Blackwood. Ch.4 [Another English edition is found G.R. Crone, ed, 1937, The Voyages of Cadamosto, London: Haklyut]
  • Португальською: «Navegações de Luiz de Cadamosto, a que se ajuntou a viagem de Pedro de Cintra, capitão Portuguez, traduzidas to Italiano.», in Academia Real das Sciencias, 1812, Collecção de noticias para a historia e geografia das nações ultramarinas: que vivem nos dominios portuguezes, ou lhes são visinhas, vol. 2, Pt.1 offprint

Апокриф (не авторства Кадамосто, але приписувались йому в минулому):

  • Невідомий (1490) Il Portolano del mare di Alvise da Mosto, nobile Veneto, nel qual si dichiara minutamente del sito di tutti i Porti, quali sono da Venezia in Levante et in Ponente et d'altre cose utilissime & necessarie ai naviganti. 1806 ed., Venice: Silvestro Gnoato.. онлайн

Увічнення пам'яті

На честь мандрівника був названий італійський есмінець часів Другої світової війни «Альвізе Да Мосто».

Див. також

Примітки
  1. Tucci U. Dizionario Biografico degli Italiani — 1986. — Vol. 32.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Verrier (1994: p.7)
  4. Verrier (1994: p.7). Long-range Venetian galleys typically carried a marine corps of 20–30 crossbowmen, commanded by one or two noblemen. Cadamosto qualified for that position, passing a special examination, that same year.
  5. Verrier, 1994: p.8
  6. See Russell (2000: p.292) for the identities of the Henry's emissaries.
  7. Cadamosto, in Kerr, p.204
  8. Damião de Góis (1567) Chronica do prinçipe Dom Ioam (1905 ed.: p.20-21)
  9. e.g. Quintella (1839: p.114) follows Gois's dating, placing Cadamosto's first trip in 1445. See the review in Cortesão (1931:p.27)
  10. Russell, 2000: p.294
  11. Cadamosto (Kerr, p.225 Ital: p.111; Port: p.33). Cadamosto places it 64 miles south of the mouth of the Senegal river and 32 miles north of Cape Vert. Russell (2000: p.299) tentatively locates it at or around modern Mboro town.
  12. Cadamosto (Kerr, p.220; Ital: p.110; Port: p.27) The chronicle of the Henrican discoveries by Gomes Eanes de Zurara ends in 1448, with hostilities still raging between the Wolofs and the Portuguese. How it transitioned to peace and trade is uncertain. Russell (2000: p.297), citing a later document (f. 1489), suggests trade was opened up by a certain Lourenço Dias. This is possibly the same Lourenço Dias that participated in the flopped slave raid of Lançarote de Freitas in 1445/46, and returned later (sometime between 1448 and 1450) and managed to set things on a new footing. He may be related to Cadamosto's ship-master Vincente Dias (who also might have travelled with Lançarote). Later in his account (Kerr, p.232), Cadamosto notes that, prior to his journey, he had consulted with a Genoese trader in Portugal (name not given) who had come to Palma di Budomel the year before, and gave him an account of trade and reception he might encounter at this anchorage.
  13. Verrier (1994: p.136), Russell (2000: p.299-300).
  14. Cadamosto (Kerr, p.226; Ital: p.111r, Port: p.34) says he spent the month of November in Budomel's village. Given that the next date he reports is June (when he meets Antoniotto (Kerr p.238)), this implies June 1456. This is undoubtedly a transcription error, as we know (from, e.g. Usodimare's letter) they were back in Portugal before the end of 1455 (moreover, it would also imply he stayed an entire year hanging around Cayor with a cargo of slaves, which is highly unlikely). It is probable that Cadamosto meant to say he spent all of May 1455 (not November) in Budomel's village and met Usodimare in June, 1455. See Quintella (p.121-22n), Verrier (1994: p.136).
  15. In another error, Cadamosto (Kerr, p.237) reports Cape Vert peninsula was discovered by the Portuguese «about a year before». This is untrue — it was discovered a decade before, around 1446, by Dinis Dias (or Dinis Fernandes). However, there had not been many voyages below it since.
  16. Cadamosto (Kerr, p.237; Ital: p.114; Port, p.49)
  17. Sometimes erroneously reported as June, 1456, on account of a dating error in the original account on his stay in Budomel's village.
  18. As proposed in Kerr (p.238n) and Verrier (1994: p.139). Russell (2000: p.304) cites only nearby Gorée, but Cadamosto mention a cluster of islands, so it must include the Madeleines.
  19. Cadamosto (Kerr, p.239; Ital, p.115; Port: p.51).
  20. The term Barbacini is evidently derived from the Wolof appellation, Bor-ba-Sine, i.e. the river of the king (bor) of Sine, the kingdom on the north side of the Saloum, the name probably used by his Wolof interpreters. Curiously, Cadamosto distinguishes between the Sereri and the Barbacini, insinuating they are different peoples, when in fact the Kingdom of Sine was itself a Serer kingdom. He seems 'Sereri' to denote merely the unorganized Serer tribes «without king» on the Wolof-Serer frontier, as distinct from the 'Barbacini', the Serer of the 'organized' Kingdom of Sine. Given that he never set foot in Serer country, he was doubtlessly drawing this characterization from his Wolof interpreters.
  21. Cadamosto (Kerr, p.243; Ital: p.116r ; Port: p.57
  22. Cadamosto (Kerr, p.244; Ital: p.116r Port: p.57
  23. See Mauro (1988) for a fuller discussion.
  24. Cadamosto (Kerr: p.246; Ital: p.119; Port: p.59.
  25. The feast SS. Philip and James actually fell on May 1 in the liturgical calendar of the time. But Cadmosto reports they departed Portugal already in May. An alternative proposal (e.g. Quintella, p.129) is that it is his departure date that is mistakenly written — that Cadamosto really departed in March or April, 1456 and reached Cape Verde islands before May 1. Damião de Góis writes that on their second trip, they took «sixteen days» to reach Cape Vert, and claims they called the islands Boa Vista, the second Santiago & São Felipe «on account of it being 1st of May» and a third island Maio «in memory of the month they discovered it.» (Gois, 1567: p.22)
  26. R.H. Major (1868: p.277) and Armando Cortesão (1931: p.35) are among those who express strong doubts that Cadamosto ever saw the Cape Verde islands, and suggest instead that Cadamosto was trying to retroactively abscond with the credit due properly to Gomes and Noli. Among the inconsistencies noted by Major (p.286-87): (1) the feast of SS. James & Philip is on May 1st, inconsistent with Cadamosto's departure date; (2) Cadamosto claims he was driven to the islands by a southwesterly wind — an impossibility as Boa Vista lies southwest from Cape Vert; (3) that he visibly saw several islands from a hilltop on Boa Vista — they could not have seen more than one (Sal island); (4) that he found a freshwater river big enough for a large ship to enter — the islands are parched, there are no streams anywhere on the islands «big enough to float a canoe»; (5) there is no salt lagoons nor turtles on Santiago island, as Cadamosto claims to have found. Cortesão (p.37) goes even further than major, suggesting that the entire second trip of Cadamosto of 1456, including the trip up the river and the dealings with Battimansa, Niumimansa, et al. were all fabricated by Cadamosto, that they were fully pinched from the accounts of Diogo Gomes and his companions.
  27. As identified in Kerr (p.248), LeGrand (1928: p.442), Teixera da Mota (1946), Verrier (1994: p.141). In 1651, colonists from the Duchy of Courland built a fort a little upriver on what is now called Kunta Kinteh Island and was then called «St. Andrew's island»; evidently, Cadamosto's name Santo André got transferred from Dog island to Kunta Kinteh island (until recently known as James Island) sometime in the interim. However, Russell (2000: p.310) and Bühnen (1992: p.95) asserts Cadamosto's original island is modern Kinta Kinteh rather than Dog Island. However, Cadamosto asserts they sailed 10 Italian miles (approximately 12.5–15 km) upriver. Dog Island is 13 km. Kunta Kinteh is 40 km.
  28. 'Forosangoli' (also mentioned by Diogo Gomes as «Farisaigul») was said to have his residence some nine to ten days southwest of the river. Bühnen (1992) believes this is a reference to the faran of Sankola, southeast of the river. A faran is a provincial military governor (akin to a duke), of Mali, Sankola a semi-legendary kingdom deep in the upper Gambia. (see Bühnen, 1992; Wright, 1976). Teixeira da Mota (1946) and Verrier (1994) identify him as Faran Sani Coli on the south bank of the river.
  29. in Kerr, p.249-50
  30. Teixeira da Mota (p.60) notes that 'Guumimensa' in the text is meant to be 'Gnumimansa', an Italian spelling of Niumimansa. In Mandinka language, Niumi means 'coast' and mansa is 'king', thus 'Niumimansa' is the king of the Mandinka of the Atlantic coast, that is, to the west of Badibu. Da Mota notes this is likely the same king who a little later (c. 1458) met Diogo Gomes and may have earlier (either him or a predecessor, back in the 1440s) been responsible for the death of Portuguese captain Nuno Tristão in 1446 and the defeat of another squadron led by Estêvão Afonso in 1447. Old maps distinguish between two groups, the Niumi-bato (probably ancestral to the modern Niominka people, up near the Diombos river in the Sine-Saloum delta, the likely slayers of Nuno Tristão) and the Niumi-banta (ancestral to the western Mandinka of the «Barra» region at the mouth of the Gambia, defeaters of Afonso, and probably Cadamosto & Gomes's 'Niumimansa'.) Note that the latter Niumimansa is said to have had a seasonal residence right by Dog Island, Cadamosto's first stop (Teixera da Mota, p.63: n.64). Wright (1976) asserts the Niumi Bato, Niumi Banta and Jokadu were all under the same mansa.
  31. Cadamosto (in Kerr, p.255; Ital: p.119r; Port: p.69)
  32. Capo Rosso translates to «Red Cape» in Italian, which has led some Portuguese cartographers to translate it to «Cabo Vermelho». But this should not be confused with another 'Cabo Vermelho' (Cape Rouge, or Red Cape, further up near the Bay of Dakar). To avoid confusion, Portuguese cartographers largely adopted the Cadamosto's Italian label, adjusting it to «Cape Roxo» (which translates to «Cape Purple» in Portuguese). See Quintella (p.133n.)
  33. Although not seeming to witness the famous macareo or tidal bore of the Geba River, Cadamosto does refer to the asymmetry of the tide (4 hours rising, 8 hours falling) and the incredible strength of the current at the beginning of high tide, that even three anchors could barely hold the ship in place.
  34. Curiously, Cadamosto notes that the native canoes approached their ships holding up a white flag as a sign of peace — «levorono un fazzuol bianco, alto ligato ad un remo, quasi a mode di dimandar segurta'» (Cadamosto, Ital: p.120). It is probably a coincidence. It is unlikely the white flag norm of parlay, although already prevalent in the Mediterranean, would have made its way this far south.
  35. See the review of expeditions by Teixeira da Mota (1946).
  36. Teixeira da Mota (1946)
  37. Diogo Gomes, p.282; Russell, 2000 p.331. However, Cortesão (1931: p.37) suggests it was Diogo Gomes is truthful, that Cadamosto never undertook his second trip at all, but pinched the account — including the dealings with Battimansa, Niumimansa etc. — wholesale from Gomes and others. Curiously, Damião de Góis (1567:p.22) credits them with discovering the Cape Verde islands, but makes no mention of their second entry into the Gambia or sojourn there, claiming instead they sailed straight from the islands to Casamance, and went on as far only to Cape Roxo, before turning back.
  38. He does not mention any, although Russell (2000: 296) believes he might have.
  39. Brotton (1998: p.60); Russell, (2000: p.341)
  40. A. da Mosto (1883), Verrier (1994: p.14)
  41. Verrier (1994: p.14)
  42. Verrier (1994: p.15)
  43. Although it is often assumed that Prince Henry must have privately kept records of the expeditions he sent out, no such records have ever been found. It is believed that whatever remained of Henry's private papers (if not already long lost), was destroyed in the 1755 Lisbon earthquake. Cadamosto, Zurara, Gomes and a few scraps in the royal archives (collected in the Monumenta Henricina in the 1960s) are all that remain of the documentary record of the Henrican discoveries.
  44. Russell (2000) is highly laudatory of Cadamosto's account (and, by contrast, distrustful of Diogo Gomes's account). However, some older historians, notably R.H. Major (1868) and Armando Cortesão (1931), take the opposite position, believing Diogo Gomes's account to be the more trustworthy one, and that Cadamosto riddled his account with errors and half-truths, that he stole most of it from others.
  45. Cadamosto (in Kerr, p.215; Ital: p.108; Port: p.21)
  46. Cadamosto (Kerr, p.218; Ital: p.110; Port: p.25)
  47. Cadamosto (Kerr, p.220; Ital: p.110; Port: p.27)
  48. Cadamosto (Kerr, p.221; Ital: p.110; Port: p.28)
  49. Cadamosto (Kerr, p.225-37 ; Ital: p.111-14; Port: p.27-48)
  50. Cadamosto, (Kerr, p.251; Ital: p.118r; Port: p.65)
  51. In Kerr, p.252-53
  52. Review of Cadamosto's editions is found in Schefer (1895)
  53. Mosto, 1883
  54. A copy of the 1507 Paesi can be found at BNF Gallica. . If the entire Paesi is downloaded in PDF form, then Cadamosto's first account is pp.15–95 and his second account (on Pedro de Sintra) starts on p.96. Note that in the Ramusio 1550 collection, Cadamosto's account ends on the middle of p.103 of the Paesi, but seems to continue in the original Paesi on to p.104. This is probably because Ramusio reprinted the account from a later imperect edition of the Paesi. The BNF Gallica also has a downloadable copy of a 1512 Italian reprint of the Paesi (published in Milan) at, but it also seems to go further than Ramusio.
  55. in William Reese catalogue 250. Архівовано 2006-10-16 у Wayback Machine.. A copy of the 1508 Milan edition can be found at BNF Gallica . If the entire Itinerarium is downloaded in PDF form, then Cadamosto's accounts of his own journey ranges pp.23–80 (in the PDF), and Cadamosto's account of Pedro de Sintra is pp.80–84 of the PDF.

Джерела
  • Бізлі, Чарльз Раймонд. Принц Енріке Мореплавець. — Київ: Темпора, 2015. 236 с. ISBN 978-617-569-209-7
  • Brotton, J. (1998) Trading territories: mapping the early modern world, Cornell University Press
  • Bühnen, S. (1992) «Place Names as an Historical Source: An Introduction with Examples from Southern Senegambia and Germany», History in Africa , Vol. 19, pp.  45–101
  • Castilho, A.M. de (1866) Descripção e roteiro da costa occidental de Africa, desde o cabo de Espartel até o das Agulhas . 2 vols, Lisbon: Impresa Nacional. vol. 1
  • Cortesão, Armando (1931) «Subsídios para a história do Descobrimento de Cabo Verde e Guiné», Boletim da Agencia Geral das Colonias , No. 75. As reprinted in 1975, Esparsos , vol. 1, Coimbra. online
  • G.R. Crone, ed. (1937) The Voyages of Cadamosto and other documents on Western Africa in the second half of the fifteenth century , London: Hakluyt.
  • da Mosto, Andrea (1883) «Il portulano attribuito ad Alvise da Cà da Mosto», Bollettino della Società geografica italiana , vol. 30, p.  540 offprint
  • Diffie, Bailey W., and George D. Winius (1977) Foundations of the Portuguese empire, 1415—1580 . Minneapolis, MN: University of Minnesota Press
  • Damião de Góis (1567) Chronica do prinçipe Dom Ioam: rei que foi destes regnos segundo do nome, em que summariamente se trattam has cousas sustançiaes que nelles aconteçerão do dia de seu nasçimento atte ho em que el Rei Dom Afonso seu pai faleçeo , 1905 edition, A.J. Gonçálvez Guimarãis ed. Coimbra: Imprensa da Universidade. online
  • Diogo Gomes De prima inventione Guineae (Portuguese translation by Gabriel Pereira (1898–99) as «As Relações do Descobrimento da Guiné e das ilhas dos Açores, Madeira e Cabo Verde» in Boletim da Sociedade de Geografia de Lisboa , no. 5 online)
  • Hughes, A. and D. Perfect (2008) Historical Dictionary of the Gambia , 4th ed., Lanham, Maryland: Scarecrow.
  • LeGrand, G. (1928) «La Gambie: notes historiques et géographiques» Bulletin du Comité d'études historiques et scientifiques de l'Afrique Occidentale Française , Jul-sep, p.  432-84
  • Major, R.H. (1868) The Life of Prince Henry, surnamed the Navigator . London: Asher & Co. 1868 ed.
  • Mauro, Alessandra (1988) «O „Carro do Austro“ de Alvise da Ca' da Mosto: observaçoẽs astronómicas e fortuna editorial», Revista da Universidade de Coimbra , vol. 24, p.  463-75. offprint
  • Quintella, Ignacio da Costa (1839) Annaes da Marinha Portugueza , Lisbon: Academia Real das Sciencias, vol. 1.
  • Russell, Peter E. (2000) Prince Henry 'the Navigator': a life . New Haven, Conn: Yale University Press.
  • C. Schefer (1895) «Introduction» in Relation des voyages à la côte occidentale d'Afrique d'Alvise de Ca' da Mosto, 1455—1457 , Paris: Leroux
  • Teixera da Mota, Avelino (1946) «A descoberta da Guiné», Boletim cultural da Guiné Portuguesa , Vol. 1. Part 1 in No. 1 (Jan), p.  11–68, Pt. 2 in No. 2 (Apr), p.  273—326; Pt. 3 in No. 3 (Jul), p.  457—509.
  • Teixira da Mota, A. (1972) Mar, além Mar: Estudos e ensaios de história e geographia. Lisbon: Junta de Investigações do Ultramar
  • Verrier, F. (1994) «Introduction», in Voyages en Afrique Noire d'Alvise Ca'da Mosto (1455 & 1456) . Paris: Chandeigne.
  • Zurla, P. (1815) Dei viaggi e delle scoperte africane di Alvise da Cà da Mosto, Patrizio Veneto , Venice. online
  • Wright, D. (1976), Niumi: the history of a western Mandinka state through the eighteenth century . Bloomington: Indiana University.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.