Альф Прьойсен

Альф Улафсен народився в господарстві дрібного земельного орендаря Прьойсенстуа в Рудшьогді (комуна Рінгсакер, фюльке Гедмарк).

Альф Улафсен був молодшою дитиною у сім'ї Улафа Андреассена (1880–1959) та Юлії Матіасдаттер (1879–1961), які побралися у 1907 році. У Юлії була власна дочка Марі (1902), у 1907 році з'явилася на світ перша спільна дитина Улафа та Юлії — Маргіт, а за рік до народження майбутнього письменника подружжя взяло на виховання хлопчика Улафа (1911 р.н.).[1].

У 1938 році Альф узяв собі псевдонім Прьойсен на честь місцини, де мешкала сім'я. Трохи згодом його батьки також стали користуватися цим псевдонімом[2].

З 1922 до 1929 рр. Альф відвідував школу, що знаходилася в трьох кілометрах від Прьойсенстуа. Він був здібним хлопцем, який вправно писав та рахував і ще до школи навчився читати, проте фізкультура та ручна робота по дереву, як згадував Прьойсен в автобіографії, йому не давалися. Восени 1929 року Альф був конфірмований. У 1929 — 1930 роках майбутній письменник вчиться у «додатковій школі» (норв. framhaldsskole) у Велдре, а в 1931–1932 роках — у народному університеті (норв. amtskole) Рінгсакера. Певний час хлопець був підпаском та батраком у різних садибах Рінгсакера. У 25 років він отримує роботу в садибі Лоддінг неподалік Кльофти, в Румеріке. Дія багатьох оповідань та пісень Прьойсена відбувається в атмосфері, яка нагадує місця його дитинства та юності з великими садибами та господарствами дрібних земельних орендарів 1920-х — 1930-х років. В 1930-і роки в рідному Рінгсакері Альф бере участь у роботі аматорського театру.

Перший опублікований вірш Прьойсена називався «Червоні герані» (норв. «Røde geranier»), він з'явився на сторінках газети «Kooperatøren» у 1938 році. За нього молодий поет отримав 20 крон (це була значна сума, для порівняння: в наступному році Прьойсен одержував 90 крон за місяць роботи в садибі Лоддінг). Опублікувати вірш допоміг давній друг Прьойсена Кнут Фйаестад, який був знайомий із редактором «Kooperatøren» [3].

У 1941 році Прьойсен продав дев'ять пісеньок для ревю популярному театру-кабаре Доврехаллен, який, на жаль, згорів того ж року. Восени 1941-го Прьойсен отримує місце скотаря в садибі Вьоуен в Аскері.[4]. В Аскері він писав на замовлення весільні та конфірмаційні пісні, працював над оповіданнями, які потім увійшли в першу його книгу «Dørstokken heme», опубліковану восени 1945 року.

Взимку 1946 року Прьойсен отримав замовлення на написання пісень для студентського ревю Ad Undas. Він написав одну пісню, яка пародіювала Трюгве Лі, який нещодавно став Генеральним секретарем ООН. Пісня називалася «Коли людина бачить ціле трошечки згори» (норв. «Når man ser det hele litegrann fra oven»). Його також попросили заспівати її під час вистави. Пісню часто транслювали по радіо, вона стала відомою і принесла першу популярність своєму авторові.

Восени цього ж року Прьойсен на прохання Лаурітца Йонсона написав «Мишину пісню» (норв. «Musevisa») для дитячої радіопрограми "Barnetimen". Це був перший вірш, який письменник створив для радіокомпанії NRK, з якою згодом часто співробітничав. У 1948 році вийшли три платівки із піснями Прьойсена, у цьому ж році побачила світ книга з його оповіданнями «Drengstu'viser», яка стала досить популярною і розійшлася тиражем 140 тисяч примірників.

У 1948 році Прьойсен одружується на Елсе Сторхауг, Вони орендують житло у художниці Боргхільд Рюд в Ніттедалі, у 1949 році у подружжя народжується дочка Елін, а через два роки — син Кетіл. У 1952 році сім'я будує власне житло в Аскеладвейені, в Ніттедалі, а трохи згодом письменник викупив також і батьківський дім.

У 1948 році митець приєднується до клубу «Visens venner»[5], який заснував Бйорн Мьорк у 1944 році. Членами цього клубу були зокрема драматург Йенс Гундерсен, письменник Турбйорн Еґнер, філолог Бйарне Берульфсен та інші відомі норвежці.

З 1950 по 1960 роки Прьойсен веде власну дитячу сторінку в «Kooperatøren», а з 1951 по 1970 рік пише так звані суботні історії (норв. «lørdagsstubber») для Arbeiderbladet, активно працює на радіо, зокрема співробітничає з дитячою програмою "Barnetimen for de minste" та з програмою для дорослих "Søndagsposten".

У 1950 році виходить роман Прьойсена «Дрізд у стельовій лампі» (норв. "Trost i taklampa"), який зміцнює популярність письменника. Книга лягає в основу театральної постановки (1952), фільму (1955) та мюзиклу (1963).

Письменник створює п'єси для дітей і для дорослих, пише пісні як для себе, так і для інших виконавців. Зокрема, його твір «Tango for to», написаний для Нори Брокстедт, став відомим хітом 1957 року.

У 1962 році Прьойсен познайомився з відомим шведським виконавцем Карлом-Антоном Аксельссоном, який згодом переклав його пісні шведською мовою і виконав їх у власному перекладі.

В 1964 році письменник подружився з норвезьким співаком Альфом Краннером для якого створив ряд нових пісень.

Незважаючи на тяжку хворобу, Прьойсен працював майже до останнього. Відомий поет, виконавець і письменник помер від раку в ослоській лікарні "Rikshospitalet" 23 листопада 1970 року, його поховали на Спаському цвинтарі норвезької столиці.

Альф Прьойсен посмертно був удостоєний Почесної премії Міністерства церкви та освіти Норвегії «За дитячу та юнацьку літературу» (1970), він став єдиним її лауреатом. В останні дні життя письменнику було присуджено почесну премію Норвезької Ради у справах культури (норв. Norsk kulturråds ærespris)[6].

Найбільшою популярністю серед дітей користується цикл казок Альфа Прьойсена про пригоди Бабусі-чайної ложки (норв. Teskjekjerringa). Перша з них була опублікована в «Kooperatøren» у 1954 році. У 1955 році героїня потрапила на радіо, а рукопис казок про неї Прьойсен надіслав на конкурс до шведського видавництва "Rabén & Sjögren". Перемогу на цьому конкурсі здобути не вдалося, проте рукописом зацікавилася тодішній редактор дитячої літератури цього видавництва Астрід Ліндгрен. За її підтримки книга про Бабусю-чайну ложку в 1956 році з'явилася в Швеції, на батьківщині Прьойсена вона побачила світ на рік пізніше[7].

Героїнею казок є звичайна сільська бабуся, яка інколи дуже несподівано навіть для себе самої може перетворюватися на чайну ложечку. Тоді вона починає розуміти мову тварин, які допомагають їй у складних ситуаціях. Предмети також підкоряються старенькій.

Бронзові скульптури цієї героїні Прьойсена встановлено в місті Хамарі, а також в комунах Берум[8] та Ші[9], їх автором є Фрітц Рьоед.

Казки про Бабусю-чайну ложку в Норвегії ілюструвала Боргільд Рюд, а ілюстрації шведського художника Бйорна Берга, який свого часу співпрацював із Астрід Ліндгрен і уславився малюнками до її циклу про Еміля з Льоннеберги, часто прикрашають книги про героїню, що побачили світ у інших країнах.

На теренах колишнього Радянського Союзу значною популярністю користувалася казка Прьойсена «Козеня, що вміло лічити до десятьох» (норв. Geitekillingen som kunne telle til ti), за якою режисер Володимир Дегтярьов створив ляльковий мультиплікаційний фільм. Відомими є також ілюстрації Володимира Сутєєва до цієї казки.

Після смерті Прьойсена було видано багато книжок із його піснями та оповіданнями. Спочатку з'явилися чотири книги з суботніми історіями (1972–1975). У 1978 році вийшло дванадцятитомне зібрання творів, у сімох томах якого містилися оповідання для дорослих, у трьох — пісні, а у двох — твори для дітей.

З'являлися також вибрані пісні та оповідання для дітей:

• «Nå skinner sola i vinduskarmen» (1989) (укр. "Нині світить сонце у віконному отворі")[10], книга була перевидана під назвами «Sommerbok for barn» (1999) (укр. "Літня книга для дітей")[11] та «Sommer med Prøysen» (укр. "Літо з Прьойсеном"). Усі три книги вийшли з ілюстраціями норвезької художниці Карі Гроссманн.

• «Jul med Prøysen» (1982) (укр. "Різдво з Прьойсеном")[12] з ілюстраціями Боргхільд Рюд, книга перевидана в 2013 році під заголовком «Prøysens jul».

• «Julebok for barn» (1985) (укр. "Різдвяна книга для дітей") з ілюстраціями Карі Гроссманн.

У 1971 році вийшла збірка віршів Прьойсена «Lørdagskveldviser» (укр. "Суботні вечірні пісні")[13], у 1997 — поетична збірка «Kyss meg sakte» (укр. "Поцілуй мене тихо")[14].

Пісні Прьойсена публікувалися в різноманітних пісенниках, зокрема у великому «Норвезькому пісеннику» (норв. Norsk visebok) представлено 27 його творів.

• Trost i taklampa (1955) (норвезький фільм режисера Еріка Борге);
• Kanutten og Romeo Clive (норвезький телевізійний серіал) (1962—1968), головні ролі в якому зіграли сам Альф Прьойсен та дитяча письменниця Анне-Катаріна Вестлі;
• Gumman som blev liten som en tesked (шведський телесеріал) (1967) з Біргіттою Андерссон;
• Jackanory (британський дитячий телесеріал, створений компанією BBC, декілька його серій було присвячено Місіс Пепперпот (англ. Mrs Pepperpot), так англійською називають Бабусю-чайну ложку), історії про неї читала Патсі Роулендс (1970);
• Teskedsgumman (шведський телесеріал) (1973), в якому знову-таки знялася Біргітта Андерссон;
• Supūn Obasan (японський 130-серійний аніме-телесеріал про Бабусю-чайну ложку) (1983).

В Норвегії існують три Премії Прьойсена: Премія Прьойсена (норв. Prøysenprisen), Премія Бабусі-чайної ложки (норв. Teskjekjerring-prisen) та Почесна премія Альфа Прьойсена (норв. Alf Prøysens Ærespris). Вони присуджуються за видатні досягнення в галузі музики, пісенного мистецтва та художньої літератури в жанрах, що пов'язані з творчістю митця. Лауреати кожної з премій отримують срібну плакету та 25 000 норвезьких крон. Лауреатами премій ставали зокрема письменник Уве Рьосбак (1980), композитор та виконавець Ян Еггум (1997), співачка Сірі Нільсен (2013) (всі вони отримали Премію Прьойсена); актор Йенс Боллінг (1985), кінорежисер-аніматор Іво Капріно (1991), письменник Клаус Гаґеруп (2002), письменниця Марія Парр (2009) (усі вони стали лауреатами Премії Бабусі-чайної ложки); ведучий та співак Отто Нільсен (1980), письменниця Анне-Катаріна Вестлі (1986), співачка Нора Брокстедт (1997), співак Альф Краннер (1998) (усі вони одержали Почесну премію Альфа Прьойсена).

23 липня 2014 року, до сторіччя норвезького поета і письменника в Рудшьогді відкрито культурний центр та музей Дім Прьойсена (норв. Prøysenhuset), в якому працює постійна виставка, присвячена життю і творчості визначного літератора.

• «Med en fiol bak øret: en bok om Alf Prøysen» (1984) (укр. "З фіалкою за вухом: книга про Альфа Прьойсена"), її авторами є хедмаркські журналісти Хельге Хаген і Даг Солберг;
• «Pappa Alf» (1989) (укр. "Тато Альф"), що належить перу доньки письменника, Елін;
• «Alf Prøysen: Præstvægen og sjustjerna» (1992), написана Уве Рьосбаком.