Астрід Ліндгрен

Астрід Ліндгрен
швед. Astrid Lindgren
Ім'я при народженні Астрід Анна Емілія Еріксон
Народилася 14 листопада 1907(1907-11-14)[1][2][…]
Віммербю, Швеція
Померла 28 січня 2002(2002-01-28)[1][2][…] (94 роки)
Стокгольм, Швеція
Поховання
Vimmerby Cemeteryd[3][4] : 
Громадянство  Швеція
Національність шведка
Діяльність письменниця
Мова творів шведська
Роки активності 1944 — 1993
Жанр дитяча література
Magnum opus «Пеппі Довгапанчоха», «Карлсон, який живе на даху»
Членство Товариство Дев'яти[5]
Партія Соціал-демократична партія Швеції
Брати, сестри Ґуннар Ерікссонd, Stina Hergind і Ingegerd Lindströmd
У шлюбі з Sture Lindgrend
Діти Lars Lindgrend і Karin Nymand
Автограф
Нагороди
Сайт: www.astridlindgren.se
 Астрід Ліндгрен у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

А́стрід А́нна Емі́лія Лі́ндгрен[6] (швед. Astrid Anna Emilia Lindgren, дівоче прізвище Ерікссон, швед. Ericsson; 14 листопада 1907, Віммербю, Швеція — 28 січня 2002, Стокгольм, Швеція) — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. Сьогодні вона найбільш відома завдяки своїм творам про «Карлсона, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоху».

Життєпис

Дитинство

Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд, у фермерській родині Самуеля Авґуста (1875—1969) і Ганни (1879—1961, у дівоцтві Джонссон). Її батько займався сільським господарством на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. Батьки Астрід познайомилися в 1888 році на ринку, коли йому було тринадцять, а їй дев'ять років.

Весільне фото Самуеля Августа та Ганни Ерікссон (зроблено 30 червня 1905 р.)

Коли ж Ганні виповнилося 18 років (1905 року) — побралися, 1906 народився старший син Ґуннар (1906—1974), який згодом став членом шведського парламенту. Астрід стала другою дитиною. Пізніше в родині народилися дві доньки — Ганна Інґрід Стіна (1911—2002) й Інґеґерд Брітта Саломе (1916—1997). Астрід зростала в атмосфері любові, доброти, взаємної турботи, працьовитості та побожності, про що сама написала в біографічній повісті, присвяченій батькам «Самуель Август з Севедсторпа і Ганна з Гюльта»[7]

Астрід (стоїть третя зліва) з батьками та братом і сестрами

В автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (Mina påhitt, 1971), Ліндгрен зазначала, що росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім'ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндгрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгупанчоху до повісті про Роні, доньку розбійника.

Астрід Ерікссон, 1923 рік

Письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив'язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі відносини в сім'ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей, — «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975).

Юність
Астрід Еріксон, 1924

Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Але через два роки (1926), не будучи заміжньою, вона завагітніла від головного редактора. Він запропонував їй одружитися, але вона відмовилася і, залишивши посаду молодшого репортера, переїхала до Стокгольма. Цей крок, як згадувала потім письменниця, був найвідважнішим і найпереломнішим у її подальшому житті. Вона зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. У Стокгольмі Астрід народила сина Ларса, але через свою невлаштованість, бідність і зайнятість, вона змушена була віддати його на виховання знайомій родині, що мешкала в Копенгагені.

Хоч заробляла вона небагато, але намагалася завжди відкладати хоч якісь гроші, щоби якнайчастіше відвідувати Ларса в Копенгагені на вихідні. Більшість часу доводилося проводити в потязі — в дорозі туди чи звідти. Їй довелося попрацювати на кількох роботах, які вона залишила з різних причин, а з останньої її просто звільнили: молода мама, не витримавши довгої розлуки із сином, нікого не попередила і поїхала до нього в Копенгаген.[8]

Врешті-решт їй таки вдалося забрати Ларса додому й залишити на своїх батьків — до тих пір, коли вона вже сама могла його утримувати в Стокгольмі.

Сімейне життя

Астрід влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен (1898—1952). У 1931 році вони одружилися. Через три роки Астрід народила дочку Карін, яка пізніше стала перекладачем.

Квартира родини Ліндґрен знаходилася на другому поверсі будинку на Далагатан, 46

1961 року родина Ліндґрен поселилась у будинку, розташованому в Стокгольмі в районі Васастан у квартирі за адресою Далагатан, 46, де Астрід прожила понад 60 років і померла 28 січня 2002 року.

Останні роки життя
Двері в під'їзд будинку, де жила Астрід Ліндгрен

Творчість

Астрід Ліндгрен мала веселу вдачу, багату уяву, хист до жартів і до цікавих оповідей, — усі ці риси вона успадкувала від батька. Жарти, казки, історії, які вона чула від батька чи від друзів.

А любов до книг і читання, як вона зізналася згодом, виникла на кухні у Крістін, з якою вона дружила. Саме Крістін прилучила Астрід до дивовижного хвилюючого світу, в який можна було потрапляти, читаючи казки. Вразлива Астрід була приголомшена цим відкриттям, а пізніше і сама опанувала магію слова. Вдома її розповіді любили слухати не тільки брат і сестри, а й сусідські діти, з якими вона завше приятелювала. Не були до них байдужі й дорослі. Її здібності стали очевидними вже в початковій школі, де Астрід називали «віммербюнською Сельмою Лагерльоф», чого, на власну думку, вона не заслуговувала.

А набагато пізніше, коли Астрід Ліндгрен одружилася і стала матір'ю, вона вигадувала різні цікаві історії для своїх дітей. 1941 року вона записала повість, яку розповідала своїй доньці, коли та хворіла, а через три роки подала її до одного з найбільших шведських видавництв. Там повість відхилили. Того ж року інше видавництво оголосило конкурс на найкращу книжку для дітей. Астрід Ліндгрен написала повість «У Бріт-Марі легшає на серці», подала рукопис на той конкурс, і він отримав другу премію. Так у шведській літературі з'явилося нове ім'я — Астрід Ліндгрен.

Пам'ятник письменниці в Стокгольмі

Через рік те саме видавництво знов оголосило конкурс, і Астрід Ліндгрен подала на нього відхилений рукопис. Він отримав першу премію. Це була «Пеппі Довга панчоха». Книжку видали, і вона мала великий успіх — на сьогодні її перекладено понад шістдесятьма мовами світу, серед них і українською.

Астрід Ліндгрен створила за своє життя понад сорок повістей і стільки ж так званих «Книжок-малюнків», де тексту менше, ніж ілюстрацій, — ці книжки призначені для найменших читачів. Твори її можна поділити на дві групи. Одна — повісті з казковим сюжетом або такі, де дія відбувається у світі, створеному уявою їхніх героїв, як та ж «Пеппі Довга панчоха», чи «Малий і Карлсон, що живе на даху», чи «Міо, мій Міо», чи «Брати Лев'яче Серце». Друга — реалістичні твори, такі як «Расмус-волоцюга» або три повісті про Калле Блюмквіста. Це пригодницькі твори. Їхні герої — звичайні діти з малого містечка: веселі, дотепні, винахідливі, часом здатні на нерозважні вчинки, але й спроможні стати в обороні справедливості проти підступів і навіть злочинів.[9]

Нагороди і відзнаки

У 1958 році Астрід Ліндгрен нагородили медаллю Ганса Крістіана Андерсена, яку називають Нобелівською премією в дитячій літературі. Крім нагород, які присуджуються суто дитячим письменникам, Ліндгрен отримала і ряд премій для «дорослих» авторів, зокрема, засновану Данською академією медаль Карен Бліксен, російську медаль імені Льва Толстого, чилійську премію Габріели Містраль і шведську премію Сельми Лагерльоф. У 1969 році письменниця отримала Шведську державну премію з літератури. Її благодійницька робота була відзначена Премією миру німецької книготоргівлі за 1978 рік і медаллю Альберта Швейцера за 1989 рік (присуджується американським Інститутом покращення життя тварин). Астрід є також лауреатом Ордену усмішки.

У 1967 році на честь Астрід Ліндгрен засновано «Премію Астрід Ліндґрен»[10], а в 2002 році — «Меморіальну премію Астрід Ліндгрен».

Герої повісті Астрід Ліндгрен: Малюк і Карлсон на російській поштовій марці

Бібліографія

Дитячі та підліткові книжки, збірки новел:

Новели
  • 1949 — У Країні Сутінків
  • 1979 — Пеппі Довгапанчоха святкує Різдво
  • 1984 — Як маленька Іда надумала побешкетувати
  • 1985 — 325-а витівка Еміля
  • 1986 — Чим більше, тим ліпше, — сказав Еміль з Льонеберґи
  • 1987 — Ассар Міхур
  • 1991 — Як Лісабет запхнула в носа горошину
  • 2002
  •  — Різдво — прекрасний винахід, сказала Медікен

Громадська діяльність

Соціал-демократка

За роки своєї літературної діяльності Ліндгрен заробила не один мільйон крон, продаючи права на видання своїх книг та їх екранізацію, на випуски аудіо- та відеокасет, а пізніше й компакт-дисків із записами своїх пісень чи літературних творів у власному виконанні, але зовсім не змінила свого способу життя. З 1940-х років вона жила в тій самій — досить скромній — стокгольмській квартирі і не так накопичувала багатств, як роздавала гроші іншим. Значну частину своїх доходів вона перераховувала шведським податковим органам. І лише 1976 року, коли податок склав 102 % від її прибутку, Астрід Ліндгрен запротестувала. 10 березня того ж року вона перейшла в наступ, надіславши у стокгольмську газету «Експрессен» відкритого листа, у якому розповіла казку про таку-собі Помперіпоссу з Монісманії. У тій казці для дорослих Астрід Ліндгрен стала на позицію профана чи наївної дитини (як це зробив до неї Ганс Крістіан Андерсен у «Новому вбранні короля») і, скориставшись нею, спробувала викрити суспільні вади та загальну нещирість й лукавство. У рік, коли мали відбутися парламентські вибори, ця казка стала майже неприкритою, нищівною критикою бюрократизованого, самовдоволеного і стурбованого лише своїми інтересами апарата шведської соціал-демократичної партії, яка була при владі 40 років підряд. Міністр фінансів Ґуннар Стренґ у парламентських дебатах знущально висловився: «Вона вміє розказувати казки, але не вміє рахувати», але у підсумку був змушений визнати, що був неправий. Ці події призвели до масштабної акції протесту, в ході якої соціал-демократи були піддані жорсткій критиці — і за податкову систему, і за нешанобливе ставлення до Ліндгрен. Усупереч поширеній думці, ця історія не стала причиною електоральної поразки соціал-демократів. Восени 1976 року вони отримали 42,75 % голосів і 152 з 349 місць у парламенті, що було всього лиш на 2,5 % менше, ніж на попередніх парламентських виборах 1973 року. Проте цього було досить для того, щоби уряд сформувала опозиційна коаліція на чолі з Турбйорном Фельдіном.

Сама письменниця все своє свідоме життя була членом соціал-демократичної партії — і залишилася в її рядах й після 1976 року. А заперечувала вона передусім проти віддалення від ідеалів, які Ліндгрен пам'ятала з часів своєї юності. Коли її якось спитали, яку б життєву дорогу вона обрала, якщо б не стала відомою письменницею, вона без вагання відповіла, що хотіла би брати участь у соціал-демократичному русі раннього періоду. Цінності й ідеали цього руху відігравали — разом з гуманізмом — фундаментальну роль в характері Астрід.

Захисниця тварин

Весною 1985 року, коли донька смоландського фермера публічно заговорила про утиски сільськогосподарських тварин, до неї прислухався сам прем'єр-міністр. Ліндгрен дізналася про погане ставлення до тварин на великих фермах Швеції та інших промислових країн від Крістіни Форслунд, ветеринара й викладача Упсальського університету. Сімдесятивосьмирічна Астрід Ліндгрен надіслала відкритого листа в найвідоміші стокгольмські видання. У листі містилася ще одна казочка — про люблячу корову, яка протестує проти поганого ставлення до своїх родичів. Цією казкою письменниця розпочала кампанію, що тривала три роки. У червні 1988 року був прийнятий закон про захист тварин, що отримав латинську назву «Lex Lindgren» (Закон Ліндґрен); проте самій Ліндгрен він не сподобався своєю нечіткістю та очевидною малоефективністю.

Як і в інших випадках, коли вона вступалася за благополуччя дітей, дорослих чи навколишнє середовище, письменниця відштовхувалася від власного досвіду і її протест був викликаний глибокими переживаннями.

Скульптурний пам'ятник Ліндгрен у Стокгольмі (автор — Маяліза Алєксандерсон (швед. Majalisa Alexandersons))

Вона розуміла, що наприкінці XX століття неможливо повернутися до дрібного тваринництва, свідком якого вона була в дитинстві та юності на фермі батька чи сусідніх господарствах. Вона вимагала чогось більш фундаментального — поваги до тварин, адже вони також живі створіння й мають здатність відчувати.

Антинасильство

Глибока віра Астрід Ліндгрен у ненасильницькі методи поводження розповсюджувалася і на тварин, і на дітей. «Тільки не насильство» — так вона назвала свою промову на врученні їй у 1978 році Премії миру Союзу німецької книготоргівлі (отриману нею за повість «Брати Лев'яче серце» (1973) і за боротьбу письменниці за мирне співіснування й достойне життя для всіх живих істот). У тій промові Астрід Ліндгрен відстоювала свої пацифістські переконання й виступала за виховання дітей без насильства й тілесних покарань.

«Нам всім відомо, що діти, яких б'ють і з якими жорстоко обходяться, і самі будуть бити та жорстоко ставитися до своїх дітей, і тому це зачароване коло мусить бути розірване».

Популярність і авторитет

Астрід Ліндгрен була не просто відомою письменницею, а й дуже шанованою людиною. Відомою всій країні, вона стала завдяки численним виступам по радіо й телебаченню. Тисячі шведських дітей виросли, слухаючи по радіо книги Астрід Ліндгрен в авторському виконанні. Її голос, її обличчя, її погляди, її почуття гумору були знайомі більшості шведів ще з 1950—1960-х років, коли вона вела на радіо й телебаченні різноманітні вікторини й розмовні програми. До того ж Астрід Ліндгрен завоювала публіку своїми виступами на захист такого типово шведського явища, як любов до природи й захоплення її красою.

Властиві їй прагнення до рівноправності й турботливе ставлення до людей допомагали письменниці долати бар'єри, що поставали у зв'язку з її високим становищем у суспільстві. Вона з усіма спілкувалася однаково сердечно та з повагою — чи то був шведський прем'єр-міністр, глава іноземної держави чи один з її читачів-дітей. Іншими словами, Астрід Ліндгрен жила згідно зі своїми переконаннями, завдяки чому стала предметом захоплення й поваги, як у Швеції, так і поза її межами.

Астрід Ліндгрен та Туве Янссон у 1958 році.jpg

Переклади

Переклади українською

Перші дві повісті про детектива Блюмквіста раніше виходили українською мовою у видавництві «Веселка». Заключна книжка трилогії — «Калле Блюмквіст і Расмус» — перекладена Ольгою Сенюк, вийшла 2003 року у видавництві «Школа». Твори «Расмус-волоцюга», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці», «Пригоди Еміля з Льонеберґи», «Роня, дочка розбійника», «Домовичок Нільс Карлсон», «Сонячна галявина» українською мовою виходили у видавництві «Махаон-Україна» та «Рідна мова» (підрозділ видавництва «Махаон-Україна»).

  • Астрід Ліндґрен. Малий і Карлсон, що живе на даху. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Ілун Вікланд. Київ: Дітвидав. 1963. 361 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Карлсон прилітає знову. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Ілун Вікланд. Київ: Веселка. 1965. 148 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Знаменитий детектив Блюмквіст. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; художник: Єва Лауреал. Київ: Веселка, 1968. 300 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Ілун Вікланд. Київ: Веселка, 1971. 103 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Пеппі Довгапанчоха. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Ніна Котел та Ігор Вишинський. Київ: Веселка, 1977. 265 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Брати Лев'яче Серце. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Ігор Вишинський; передмова: Андрій Баканов. Київ: Веселка, 1985. 158 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Роня, дочка розбійника. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Лідія Голембовська. Київ, «Веселка», 1987. — 167 с.
  • Астрід Ліндґрен. Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Ілун Вікланд. Київ, «Веселка», 1990. — 616 с. (Серія «Лауреати Міжнародної премії ім. Г. К. Андерсена»). ISBN 5-301-00685-1
    • Пеппі Довгапанчоха
    • Пеппі сідає на корабель
    • Пеппі Довгапанчоха в Південних морях
    • Малий і Карлсон, що живе на даху
    • Карлсон прилітає знов
    • Нові пригоди Карлсона, що живе на даху
  • Астрід Ліндґрен. Міо, мій Міо. Расмус-волоцюга. Брати Лев'яче Серце. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Ілун Вікланд і Ерік Пальмквіст. Київ, «Веселка», 1990. — 432 с. (Серія «Лауреати Міжнародної премії ім. Г. К. Андерсена»). ISBN 5-301-00684-3
    • Міо, мій Міо
    • Расмус-волоцюга
    • Брати Лев'яче Серце
  • Астрід Ліндґрен. Пеппі Довгапанчоха. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк; малюнки: Вікторія Ковальчук. Львів: Манускрипт, 1996. 165 стор. ISBN 5-7707-9808-4
    • Пеппі Довгапанчоха, стор. 5-58
    • Пеппі сідає на корабель, стор. 59-110
    • Пеппі Довгапанчоха в Південних морях, стор. 111—162
  • Астрід Ліндґрен. Малий і Карлсон, що живе на даху: повість-казка. Переклад зі шведської: ?; малюнки: Олександр Коваль. Київ: «Альтернативи», 1997. 48 стор.
  • Астрід Ліндґрен. Знаменитий детектив Блюмквіст. Переклад зі шведської: Ольга Сенюк. Худ. Вікторія Дунаєва. Київ, «Школа», 2004. — 431 с. ISBN 966-661-171-6
    • Детектив Блюмквіст здобуває славу
    • Детектив Блюмквіст ризикує
    • Калле Блюмквіст і Расмус
  • Астрід Ліндґрен. Роня, дочка розбійника. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Азат Мінікаєв. Київ, «Махаон-Україна», 2009. — 232 с. ISBN 978-611-526-059-1[11]
  • Астрід Ліндґрен. Роня, дочка розбійника. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Азат Мінікаєв. Київ, «Махаон-Україна», 2015. — 160 с. ISBN 978-617-7200-82-5[12]
  • Астрід Ліндґрен. Пригоди Еміля з Льонеберґи. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Наталія Кучеренко. Київ, «Рідна мова», 2010. — 232 с. ISBN 978-966-917-067-5[13]
  • Астрід Ліндґрен. Пригоди Еміля з Льонеберґи. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Наталія Кучеренко. Київ, «Махаон-Україна», 2010. — 232 с. ISBN 978-966-605-641-5[14]
    • Пригоди Еміля з Льонеберґи
    • Нові витівки Еміля з Льонеберґи
    • Ще живе Еміль у Льонеберзі
    • Звичайні дні в Емілевому житті
  • Астрід Ліндґрен. Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Олександр Продан. Київ, «Махаон-Україна», 2010. — 96 с. ISBN 978-617-526-219-1
    • Діти з Бешкетної вулиці[15]
    • Лотта з Бешкетної вулиці
  • Астрід Ліндґрен. Домовичок Нільс Карлсон. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Катерина Міщук. Київ, «Махаон-Україна», 2010. — 112 с. ISBN 978-617-526-158-3
    • Домовичок Нільс Карлсон
    • У Країні Сутінків
    • Петер і Петра
    • Весела Зозулька
    • Мірабель
    • Травнева ніч
    • Принцеса, якій нічим не хотілося бавитись
    • Люба Моя Сестра
    • Розбійників у лісі немає!
  • Астрід Ліндґрен. Карлсон, Пеппі та інші. Переклад зі шведської Ольги Сенюк; оформлення палітурки: О. Лінник; малюнки: Л. Карапетян, І. Ван Німан, В. Дунаєва, С. Желізняк, А. Савченко. Київ: Національний книжковий проект, 2010. 656 стор. ISBN 978-617-592-065-7 (Серія: Шедевр літератури для дітей)[16]
    • Андерсен наших днів (передмова), стор. 3-4
    • Малий і Карлсон, що живе на даху (трилогія, переклад О. Сенюк)
      • Малий і Карлсон, що живе на даху (роман, переклад О. Сенюк), стор. 7-92
      • Карлсон прилітає знову (роман, переклад О. Сенюк), стор. 93-178
      • Нові пригоди Карлсона, що живе на даху (роман, переклад О. Сенюк), стор. 179—260
    • Пеппі Довгапанчоха (цикл, переклад О. Сенюк)
      • Пеппі Довгапанчоха (роман, переклад О. Сенюк), стор. 263—328
      • Пеппі сідає на корабель (роман, переклад О. Сенюк), стор. 329—388
      • Пеппі Довгапанчоха в південних морях (роман, переклад О. Сенюк), стор. 389—446
    • Брати Лев'яче серце (роман, переклад О. Сенюк), стор. 447—562
    • Міо, мій Міо! (роман, переклад О. Сенюк), стор. 563—646
    • Т. Щегельська. Жива легенда (післямова), стор. 647—650
  • Астрід Ліндґрен. Сонячна галявина. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Кость Лавро. Київ, «Махаон-Україна», 2011. — 80 с. ISBN 978-617-526-311-2[17]
    • Сонячна галявина
    • Грає моя липа, щебече соловейко
    • Гух-гух-гух…
    • Лицар Нільс із Діброви
  • Астрід Ліндґрен. Діти з Гамірного. Переклад зі шведської Ольги Сенюк. Худ. Катерина Дудник. Київ, «Махаон-Україна», 2012. — 256 с. ISBN 978-617-526-584-0
    • Ми всі з хутора Гамірного
    • Ще про нас, дітей із Гамірного
    • У Гамірному дуже весело
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 184 с. ISBN 978-966-917-273-0
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен і Манюня. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 240 с. ISBN 978-966-917-307-2
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен. Частина 1. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 120 с. ISBN 978-966-917-120-7
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен. Частина 2. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 80 с. ISBN 978-966-917-137-5
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен. Частина 3. Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 120 с. ISBN 978-966-917-145-0
  • Астрід Ліндґрен. Мадікен і Манюня. Книжка 2. Мамин день народження (частина 1). Переклад зі шведської Галини Кирпи. Худ. Наталія Демидова. Київ, «Рідна мова», 2017. — 144 с. ISBN 978-966-917-292-1
Пам'ятник Астрід Ліндгрен роботи Герти Гіллфон біля Каролінської університетської лікарні.

Цікаві факти
  • Пам'ятник Астрід Ліндгрен знаходиться у місті Стокгольм.
  • На честь письменниці названо астероїд «3204 Ліндгрен».
  • 2018 р. вийшов фільм (біографічна драма) "Бути Астрід Ліндгрен". Режисерка - Пернілла Фішер Крістенсен. Виконавиця ролі Астрід Ліндгрен - Альба Аугуст.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Minnet lever efter Astrid Lindgren — 2002. — ISSN 1103-9388
  4. I Astrids fotspår
  5. http://www.samfundetdenio.se/
  6. Світова література. Посібник для вчителя.
  7. Шаблон:Bokref
  8. Біографія Астрід Ліндґрен. — Сайт Херсонської обласної бібліотеки для дітей
  9. Ольга Сенюк. Пригодницький світ дитинства у творах Астрід Ліндгрен
  10. Анна Гьоґлунд отримала премію Астрід Ліндґрен 2016
  11. Астрід Ліндґрен. Роня, дочка розбійника «Махаон»
  12. Астрід Ліндґрен. Роня, дочка розбійника «Махаон»
  13. Астрід Ліндґрен. Пригоди Еміля з Льонеберґи Архівовано 8 жовтня 2017 у Wayback Machine. «Рідна мова»
  14. Астрід Ліндґрен. Пригоди Еміля з Льонеберґи «Махаон»
  15. Астрід Ліндґрен. Діти з Бешкетної вулиці
  16. Астрід Ліндґрен Карлсон, Пеппі та інші
  17. Астрід Ліндґрен. Сонячна галявина. «Махаон»

Джерела

Образ у літературі

Дитячі роки Астрід описані в книгах для дітей:

  • «Ірина Хомин про Карла Гаусса, Астрід Ліндгрен, Ніколо Паганіні, Каміллу Клодель, Ван Гога, Соломію Крушельницьку» / І. Хомин. — Київ : Грані-Т, 2008. — 135 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-165-0
  • «Лариса Денисенко про Анжеліну Ісідору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ» / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-188-9

Посилання
  • Ліндгрен Астрід // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Л — Я. — С. 56. — ISBN 966-692-744-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.