Андрусов Микола Іванович

Мико́ла Іва́нович Андру́сов (нар. 7 (19) грудня 1861(18611219), Одеса, Україна, Російська імперія — пом. 27 квітня 1924, Прага (Чехія)) — геолог, знавець неогенових відкладів, палеоеколог. Дослідник Чорноморського басейну. Професор Юр'ївського і Київського (з 1905) університетів, академік.

Андрусов Микола Іванович
Народився 7 (19) грудня 1861[1] або 1861
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2][1]
Помер 27 квітня 1924(1924-04-27)[2][3]
Прага, Чехословаччина[2]
Поховання Ольшанський цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська республіка
 Російська СФРР
 Кримський крайовий уряд
Другий Кримський крайовий уряд
 Південь Росії
 Перша Чехословацька Республіка
Діяльність мандрівник-дослідник, палеонтолог, викладач університету, геолог
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Галузь геологія
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка і Карлів університет
Ступінь Доктор природничих наук
Членство НАН України, Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Діти Андрусов Дмитро Миколайович
Нагороди
Автограф
 Андрусов Микола Іванович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Одесі. Навчався в Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса).

Наукові інтереси майбутнього вченого сформувалися, зокрема, під впливом лекцій Іллі Мечникова. Після навчання М. Андрусова направили на дворічне наукове стажування в Європу (Німеччину, Францію, Італію). Повернувшись на батьківщину, вчений захистив дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 — в Одесі. Брав участь у розробці та здійсненні наукової експедиції, що відкрила дослідникам багато особливостей Чорноморського басейну.

Важливою віхою одеського періоду діяльності Андрусова стали підготовка та участь у Чорноморській глибоководній експедиції, яка відбулась у 1880 р. У своїй книжці 100 видатних імен України Ігор Шаров зазначає, що експедиція одержала важливі наукові результати, зокрема, зробила два відкриття: на дні моря знайдені залишки післятретинної фауни каспійського типу і зараженість глибини сірководнем, що одразу пояснювало багато особливостей Чорноморського басейну. Праці Андрусова ще за його життя здобули всесвітнє визнання. У наступні десятиріччя ХХ століття його дослідження в галузі стратиграфії неогенових відкладень стали винятково актуальними, зокрема вони були базовими для пошуків нафти на Кавказі та у Причорномор'ї, лягли в основу подальшого вивчення морського седиментогенезу. Його праці, що були опубліковані у чотирьох томах, широко використовують сучасні спеціалісти різного профілю.

1889 одружився з донькою видатного археолога Генріха Шлімана (першовідкривача античної Трої) — Надією. Смерть тестя примусила знову покинути батьківщину. Андрусов відвідав Сорбонну, Загребський університет, взяв участь у З'їзді британських натуралістів.

Вчений викладав у Петербурзькому, Юр'євському (Тартуському) університетах. Його докторська дисертація була удостоєна Ломоносівської премії Російської Академії наук.

З 1905 Андрусов — професор Київського університету. З 1912 працював у Санкт-Петербурзькому Геологічному комітеті. 1914 — обраний дійсним членом Російської академії наук. 1918 — професор Таврійського університету.

Поштовхом до еміграції вченого стала трагічна смерть його сина — молодого вченого, учасника біологічної експедиції на Кольський півострів. 1920 — Андрусов разом з родиною жив у Парижі. З 1924 — у Празі.

Інший син вченого — Дмитро Андрусов (дійсний член Словацької Академії Наук) після смерті батька опублікував його працю «Післятретинна тирранська тераса в області Чорного моря».

Основні біографічні віки
  • 1896—1905 рр. — професор Юр'євського Університету
  • 1905—1912 рр. — професор Київського Університету
  • 1912—1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету
  • 1914—1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської АН
  • 1918—1920 рр. — професор Таврійського Університету
  • 3 1921 р. працював у лабораторіях Сорбонського (в Парижі) і Карлового (у Празі) університетів.

Праці

Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену і антропогену Кримсько-Кавказької та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії Андрусов використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокаспійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів.

Праці Андрусова складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу. Плідність спадщини Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях. Досліджував природу Причорномор'я. Склав перший геологічний опис Керченського півострова. 1890 року взяв участь в експедиції у Чорне море. Її результати стосувалися фізичної географії океану — температури, густини, солоності води тощо. Тоді було відкрито зараженість глибинних вод Чорного моря сірководнем. Читав лекції в різних університетах країни.

На честь Миколи Івановича названа Андрусова сопка на Керченському півострові.

Меморіальна дошка на честь Миколи Івановича Андрусова поруч з аудиторією, де він працював (в червоному корпусі університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирській, 60 у Києві)

Примітки
  1. Андрусов, Николай Иванович // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 772–773.
  2. Андрусов Николай Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.