Арктичний світовий архів

Piql — норвезька компанія, яка спеціалізується на довгостроковому зберіганні цифрових носіїв. Piql і Store Norske спільними зусиллями розробили на глибині в покинутій вугільній шахті сталевий звід. У момент відкриття Арктичного світового архіву 27 березня 2017 року в сховище завантажили копії різних історичних документів, переданих урядами Бразилії, Мексики і Норвегії[1][2][3].

Архіпелаг Шпіцберген лежить на північ від материкової Норвегії, приблизно за 970 км від Північного полюса,[4] згідно з угодою, підписаною після Першої світової війни, 42 країни проголосили демілітаризованою зоною[1]. Статус означає, що цю територію не можна використовувати у військових цілях, а тому компанія характеризує це місце як «найбезпечніше місце в світі для „цифрового посольства“»[5][6].

Об'єкт є великим сталевим сховищем,[7] розташованим на глибині від 150 до 300 метрів[5] під землею у вічній мерзлоті[4] всередині покинутої вугільної шахти, на відстані близько 300 метрів у бік гори[8][9]. Об'єкт захищений бетонною стіною і сталевими воротами. Самі дані зберігаються в надійних транспортних контейнерах[10].

Завдяки арктичному клімату архіпелагу і сформованій ним вічній мерзлоті, навіть якщо сховище залишиться без електрики, температура всередині залишиться нижчою від 0 °C, що дозволяє зберігати вміст сховища протягом десятиліття або довшого періоду[7]. Більш того, сховище розташоване досить глибоко, щоб уникнути пошкоджень навіть від застосування ядерної та електромагнітної зброї[8].

Дані зберігаються в автономному режимі на цифрових плівках, термін служби яких становить не менше 500 років[1][4]. Їх розроблено із застосуванням вдосконаленої технології виготовлення звичайної фотоплівки, виготовлено з поліефіру, покритого кристалами галогеніду срібла і порошком оксиду заліза[7]. В оптимальних умовах термін служби подібних плівок може скласти і близько 2000 років[6].

Застосовуваний на об'єкті підхід класифікується як «холодний» спосіб зберігання архівних даних. Він вигідно відрізняється від «гарячого» (наприклад, доступних онлайн-репозиторіїв) і «теплого» способів (наприклад, інтернет-архіви), недоліками яких є те, що обидва ці способи передбачають використання електроніки, а отже дані може знищити потужна геомагнітна буря, подібна до «сонячного супершторму» 1859 року. Передбачається періодичне архівування даних кожних 5 років[7].

Усвідомлюючи, що в досить далекому майбутньому люди можуть не зрозуміти, що саме вони спостерігають у сховищі, розроблено своєрідний «розеттський камінь» як посібник з інтерпретації архіву, здатний допомогти декодувати дані. Всі посібники, доступні англійською, арабською, іспанською, китайською мовами і гінді, можна збільшити і прочитати[7].

Клієнти, які платять за зберігання даних, можуть надсилати свої дані в цифровому або фізичному вигляді. Дані зі сховища можна отримати в будь-який час, проте це тривалий процес, з тієї причини, що сховище не підключено до Інтернету. У такому разі необхідно вручну витягти котушку з плівкою,[1] потім передати дані за допомогою оптоволоконного з'єднання на материк у штаб-квартиру Piql в Драммені[4]. Найменший час видобування даних становить 20-30 хв, але зазвичай це триває довше.

В архіві зберігається широкий спектр історичних і культурних даних[7]. Уряди, дослідники, релігійні установи, медіа-компанії та інші суб'єкти зберігають у сховищі деякі зі своїх найважливіших документів. Бразилія і Норвегія розмістили свої конституції та інші важливі історичні документи[4].

У числі іншого, архів містить інформацію про біорізноманіття Австралії («Атлас живої Австралії») і зразки культурно значущих робіт австралійських авторів. Він також включає моделі машинного навчання, створені австралійським державним агентством Geoscience Australia, які допомагають досліджувати такі явища, як лісові пожежі і зміна клімату[7].

Архів містить оцифровану версію знаменитої картини Едварда Мунка «Крик» для Національного музею Норвегії і оцифровану версію «Божественної комедії» класика італійської літератури Данте Аліг'єрі для бібліотеки Ватикану[11].

У березні 2018 року німецький науково-популярне телешоу Galileo розмістило свій перший випуск, а також зняло документальний фільм про об'єкт для телеканалу ProSieben[12][13].

У листопаді 2019 року сервіс GitHub (придбаний Microsoft 2018 року[6]) оголосив, що весь його загальнодоступний відкритий сирцевий код буде заархівовано в сховище Арктичного світового архіву[14][15].

У липні 2020 року архів сайту за лютий розміром 21 ТБ поміщено в сховище[16][17]. Дані зберігаються на 186 котушках з плівкою довжиною 1 км, з нанесеним на них кодом у вигляді окремих, щільних (кожен містить по 120 ГБ даних[6]) QR-кодів.

Обсяг коду, що зберігається, описано так: «Якби той, хто друкує зі швидкістю близько 60 слів за хвилину, сів і спробував заповнити весь цей простір, це зайняло б 111 300 років»[7]. На першій котушці містяться коди операційних систем Linux і Android, а також коди інших 6 тисяч основних застосунків з відкритим сирцевим кодом[6].

На додаток до загального посібника щодо сховища, «технологічне дерево» містить детальну інформацію про технології розробки програмного забезпечення, мови програмування та іншу інформацію про комп'ютерне програмування[7].

• Всесвітнє сховище насіння