Археоптерикс

Археопте́рикс, першоптах (Archaeopteryx, грецьк. ἀρχαῖος — «давній», πτέρυξ — «крило») — найдавніший відомий рід вимерлих птахів, який належить до підкласу ящерохвостих (за іншою версією належить до бічної гілки птахоподібних динозаврів). У роді виділяють два види — Archaeopteryx lithographica та Archaeopteryx albersdoerferi. Жив у юрському періоді в тропічному кліматі, розміром приблизно дорівнював сучасній вороні. Формою тіла, будовою кінцівок та наявністю оперення подібний до сучасних птахів, можливо, літав, але за багатьма ознаками був близьким до плазунів. Відкриття археоптерикса було блискучим підтвердженням еволюційного вчення, свідченням наявності своєрідних перехідних форм між плазунами та птахами.

?

Археоптерикс
Час існування: 150.8–148.5 млн р. т.

PreꞒ

▼

Реконструкція Archaeopteryx lithographica

Біологічна класифікація

Домен:	Ядерні (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	†Archaeopterygiformes
Родина:	†Archaeopterygidae Huxley, 1871
Рід:	†Археоптерикс (Archaeopteryx)

Види

†A. siemensii
Dames, 1897
†A. albersdoerferi
Kundrat et al. 2018

Посилання

Вікісховище:	Archaeopteryx
Віківиди:	Archaeopteryx
EOL:	4433761
Fossilworks:	39240

Історія відкриття

Зразок A. siemensii у берлінському нім. Museum für Naturkunde

У 1860 році у верхньоюрських сланцях Зольнгофена (Баварія, Німеччина) знайдено відбиток пера археоптерикса, описаний Германом Мейєром. Наступного року там же знайдено неповний скелет з відбитками пір'я, придбаний Британським музеєм і описаний у 1863 Річардом Овеном, який зробив цей екземпляр типовим для виду. Найраніше знайденим екземпляром можна вважати екземпляр з 1855 року біля Ріденбурга, описаний Германом Мейером як Pterodactylus crassipes у 1875 році, перекласифікований Джоном Остромом в 1970-му[1].

1877 року в тих же верхньоюрських сланцях Зольнгофена було знайдено рештки первісного птаха, які були описані під назвою «архео́рніс» (Archaeornis siemensii). Детальне дослідження археорніса показало його ідентичність з археоптериксом.[2]

Станом на січень 2018 року знайдено 11 екземплярів археоптерикса[3].

Опис та здатність до польоту

Археоптерикси були розміром з голуба, мали дзьоб з конічними зубами, по три вільні пальці на крилах, двовігнуті хребці, довгий хвіст із 20—21 хребця, вкритий пір'ям.

Велика подібність до сучасних птахів, наявність сильних крил, асиметричного пір'я і будова мозку, попри відсутність деяких особливостей скелета, вказують на те, що археоптерикс скоріш за все вмів літати. Але в посткраніальному скелеті археоптерикса немає жодних особливостей, необхідних для польту, крім вилочки. Проте вилочка була і в явно не літаючих динозаврів овірапторів. Така неповністю пристосована до польоту конструкція скелета плюс довгий хвіст, який літунам тільки заважав і в птахів атрофувався, значно послаблювали вміння археоптерикса літати. Тому, якщо археоптерикс і вмів літати, а не планерувати, то можна говорити лише про примітивний, недовгий політ.

Місце археоптерикса в теоріях походження птахів

Археоптерикс завжди був у центрі уваги палеонтологів, які вважали його систематичне положення вирішальним для визначення родинних зв'язків між плазунами і птахами. Багато вчених розглядали його як птаха; дехто вважав його проміжною ланкою між плазунами і птахами, або між динозаврами і птахами; дехто, незважаючи на його незвичайну подібність з птахами уналежнює його до тероподів (група динозаврів). Залишки багатьох недавно відкритих птахоподібних динозаврів показують, що ті ознаки, які вважали чисто пташиними, були не тільки в археоптерикса, але й у динозаврів. Крила, пір'я і особливості скелета інших птахоподібних тварин, знайдених нещодавно, зменшують винятковість археоптерикса і зміщують його систематичне положення ближче до плазунів.

Див. також

Список викопних птахів
9860 Археоптерикс — астероїд, названий на честь цих істот[4].

Примітки

Археоптерикс прародич птахів чи глуха гілка еволюції? Доісторичне розслідування. Детальніше про історію відкриття.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Чергова знахідка найдавніших решток Археоптерикса підтверджує еволюційну теорію. Scienceukraine.com. 29 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Археоптерикс прародич птахів чи глуха гілка еволюції? Доісторичне розслідування. Детальніше про історію відкриття.

[2] Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[3] Чергова знахідка найдавніших решток Археоптерикса підтверджує еволюційну теорію. Scienceukraine.com. 29 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.

[4] Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.