Архипова Ірина Костянтинівна

Іри́на Костянти́нівна Архи́пова (2 січня 1925, Москва, СРСР — 11 лютого 2010, Москва) — радянська і російська оперна співачка (мецо-сопрано), солістка Большого театру (1956—1988), народна артистка СРСР (1966), кавалер ордена Леніна (1971, 1976, 1985), лауреат Ленінської премії (1978), Герой Соціалістичної Праці (1984), лауреат Державної премії Росії (1996)[1][2].

Ірина Костянтинівна Архипова
рос. Ирина Константиновна Архипова
Основна інформація
Повне ім'я Ирина Константиновна Архипова
Дата народження 2 січня 1925(1925-01-02)
Місце народження Москва,  СРСР
Дата смерті 11 лютого 2010(2010-02-11) (85 років)
Місце смерті Москва,  Росія
Поховання
Новодівичий цвинтар : 
Громадянство СРСР і Росія
Професії співачка, оперна співачка, музична педагогиня, політична діячка, публіцистка
Освіта Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського і Московський архітектурний інститут
Співацький голос мецо-сопрано
Жанри опера
Нагороди




arhipova.org/ru/arkhipova/
 Файли у Вікісховищі

Життєпис
Опера Ж. Бізе «Кармен». Кармен — Ірина Архипова, Хосе — Владислав П'явко. Большой театр. 6 березня 1972 року

Навчалася в Московському архітектурному інституті паралельно займаючись у вокальному гуртку у Н. М. Малишевої, потім вступила до Московської консерваторії в клас співу Л. П. Савранського. У 1953 закінчила консерваторію. У 1954-56 солістка Свердловського театру опери і балету.

У 1956—1988 — солістка Большого театру.

Виконання партії Кармен в однойменній опері Жоржа Бізе отримало світове визнання. Їй було властиве глибоке внутрішнє розкриття образу і продуманість інтерпретації. Вона володіла даром сценічного перевтілення[2].

З 1955 гастролює за кордоном (Австрія, Польща, НДР, Фінляндія, Італія, Угорщина, Румунія, Чехословаччина, Болгарія, США, Японія, Франція, Канада)[2].

У 1967 і в 1971 співала в театрі Ла Скала (партія Марфи і партія Марини Мнішек).

З 1975 викладає в Московській консерваторії[1], з 1984 — професор.

У 1980-і виступила з циклом концертів «Антологія російського романсу»[3].

У 1966 запрошена в журі Конкурсу імені П. І. Чайковського, а з 1967 є незмінним головою журі Конкурсу імені М. І. Глінки. З того часу входила до складу журі багатьох престижних конкурсів світу, в тому числі: «Вердіївські голоси» та імені Маріо дель Монако в Італії, конкурс Королеви Єлизавети в Бельгії, імені Марії Каллас у Греції, імені Франсіско Він'яса в Іспанії, вокального конкурсу в Парижі, вокального конкурсу в Мюнхені. З 1974 (за винятком 1994) була беззмінним головою журі Конкурсу імені П. І. Чайковського в розділі «сольний спів». У 1997 році на запрошення Президента Азербайджану Гейдара Алієва та міністра культури Азербайджану Палада Бюль-Бюль Огли Ірина Архипова очолила журі Конкурсу імені Бюль-Бюля, організованого до 100-річчя від дня його народження.

З 1986 І. К. Архипова — голова Всесоюзного музичного товариства, наприкінці 1990 перетвореного в Міжнародний Союз музичних діячів. З 1983 — голова Фонду Ірини Архипової.

Почесний доктор Національної академії музики імені Музіческу Республіки Молдова (1998), президент Товариства дружби «Росія — Узбекистан».

Була депутатом Верховної Ради СРСР 6-го скликання[2]. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Автор книг: «Музи мої» (1992), «Музика життя» (1997), «Бренд на ім'я» Я "" (2005)[1].

Чоловік співачки — народний артист СРСР Владислав П'явко. Син — Андрій. Правнучка — Ірина.

Творчість
  • «Царська наречена» Миколи Андрійовича Римського-Корсакова — Любаша [2]
  • «Садко» Миколи Андрійовича Римського-Корсакова — Любава [2]
  • «Пікова дама» П. І. Чайковського — Поліна
  • «Мазепа» П. І. Чайковського — Любов
  • «Хованщина» М. П. Мусоргського — Марфа
  • «Борис Годунов» М. П. Мусоргського — Марина Мнішек
  • «Дон Карлос» Джузеппе Верді — Еболі
  • «Трубадур» Джузеппе Верді — Азучена
  • «Аїда» Джузеппе Верді — Амнеріс
  • «Вертер» Ж. Массне — Шарлотта

Большой театр
  • «Кармен» Жоржа Бізе — Кармен
  • 1957 — «Мати» Т. Хреннікова — Нилівна
  • 1958 — «Її падчерка» Яначека — Дячиха
  • 1959 — «Війна і мир» — Елен
  • 1960 — «Повість про справжню людину» Прокоф'єва — Клавдія
  • 1961 — «Не тільки любов» Щедріна — Варвара
  • 1967 — «Оптимістична трагедія» Холмінова — комісар

Відзнаки і нагороди
  • Герой Соціалістичної Праці (1984)
  • Кавалер Ордена Святого Андрія Первозванного (2005)
  • Кавалер Ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (1999)
  • Кавалер ордена Леніна (1971, 1976, 1985) [1], ордена Трудового Червоного Прапора (1971)
  • Народна артистка СРСР (1966)
  • Лауреат Ленінської премії (1978)
  • Лауреат Державної премії Росії (1996)
  • Лауреат російської оперної премії «Casta diva (премія) Casta diva» (1999)
  • Нагороджена орденом Російської Православної Церкви Святої рівноапостольної княгині Ольги II ступеня (2000)
  • Лауреат Премії Москви (2000)
  • Медаль Пушкіна (1999) в ознаменування 200-річчя з дня народження О.Пушкіна, за заслуги в області культури, освіти, літератури і мистецтва[4]
  • орден Республіки (Молдова, 2000),
  • орденськими знаками «Хрест Святого Михаїла Тверського» (2000), «За милосердя й добродійність» (2000), «За заслуги перед культурою Польщі», Святого Луки за підтримку культури Ярославської області.
  • присвоєно звання Народної артистки Республіки Киргизстан, Народної артистки Республіки Башкортостан (1994), Заслуженої артистки Удмуртії.

На її честь також названо астероїд 4424 Архипова[5].

Виноски
  1. Большая Российская энциклопедия: В 30 т. / Председатель науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред С. Л. Кравец. Т. 2. Анкилоз — Банка. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2005. — 766 с.: ил.: карт.
  2. Музыкальная энциклопедия. Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Том 1. А — Гонг. 1072 стб. с илл. М.: Советская энциклопедия, 1973 год
  3. Новая Российская энциклопедия: в 12 т. / Редкол.: А. Д. Некипелов, В. И. Данилов-Данильян, В. М. Карев и др. — М.: ООО «Издательство „Энциклопедия“» Т. 2 А — Баяр, 2005. — 960 с.: ил.
  4. Указ Президента РФ от 4 июня 1999 г № 700
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.117-118

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.