Бабій Зеновій Йосипович

Зеновій Йосипович Бабі́й
Народився	27 січня 1935; село Підсадки, Польська Республіка (нині Пустомитівський район, Львівська область, Україна)
Помер	27 липня 1984 (49 років); місто Мінськ, БРСР, СРСР
Поховання	Східне кладовище
Громадянство	СРСР
Діяльність	оперний співак
Alma mater	Львівський музичний коледж імені С. Людкевича
Заклад	Національний академічний Великий театр опери та балету Республіки Білорусь
Нагороди

Зено́вій Бабі́й (27 січня 1935, село Підсадки, нині Пустомитівського району Львівської області — 27 липня 1984, Мінськ) — український і білоруський оперний співак (драматичний тенор). Народний артист Білоруської РСР (1964), за життя його називали «Білоруський Орфей» або «російський Карузо».

Унікальний, неймовірний за діапазоном, багатством і красою крайніх регістрів голос виконавця залишався загадкою для педагогів консерваторій. Його неможливо було назвати ні тенором, ні баритоном, і тому складно було добрати відповідну методику роботи з ним. Ті, кому пощастило чути виконання Зеновія Бабія, порівнюють його з Енріко Карузо — за якістю тембру й звукоутворення, а ще частіше — з Франко Кореллі, теж, по суті, видатним вокалістом, який зробив себе сам.

Біографія

Зеновій Бабій народився 27 січня 1935 року в родині любителів музики. Батько Зеновія, Йосип, мав добрий голос і музичний слух, був співаком церковного хору. 20 кілометрів від їх села до Львова долав пішки, щоб потрапити на вистави Львівського оперного театру. Дім Бабіїв став одним з перших у селі, де з'явився патефон та велика кількість платівок з українськими, російськими народними піснями, романсами, аріями з опер італійських композиторів, цілими операми. Серед них записи виконань славетних українських співаків: Бориса Гмирі, Михайла Гришка, Івана Козловського, Івана Паторжинського, Марії Литвиненко — Вольгемут, а також італійських зірок Енріко Карузо, Маріо Ланца, Беньяміно Джильйї. Їх виконання юний Зеновій, який мріяв стати артистом, уважно слухав та залюбки відтворював, до великого задоволення рідних і близьких.

Випадково познайомився з педагогом-бандуристом, який допоміг з придбанням інструменту і навчив його грати. В той час Бабій жив у своєї тітки на вул. Мурманській (тепер Кастелівка). Його спів почув сусід тітки — педагог Львівського музичного училища Петро Колбін. Він не тільки розпізнав якість голосу Зеновія, як драматичного тенора, але й наполіг на його подальшому навчанні.

Чотири роки навчання у Львівському державному музичному училищі (від 1951 до 1954 року) під орудою талановитого педагога П. Колбіна стали основною професійною школою, теплі відносини з викладачем збереглись на довгі роки. Одразу після завершення навчання почалось творче життя — Зеновій був солістом Ансамблю пісні й танцю Прикарпатського військового округу. Разом з цим колективом відкрив для себе новий репертуар та підмостки багатьох сцен Західної України. З перших виступів молодий соліст звернув на себе увагу публіки, а згодом до його шанувальників приєднався командувач округом маршал Радянського Союзу Іван Конєв. За його розпорядженням у 1957 році молодий соліст був достроково звільнений з лав збройних сил.

Після демобілізації він їде в Москву з метою вступу до Великого театру і Московської консерваторії. Але замість студентської лави влаштовується на велику сцену: скориставшись порадою соліста київської опери Сергія Козака, йде на прослуховування на посаду соліста Київського театру опери й балету ім. Т. Шевченка. Так, завдячуючи випадку відбувся дебют 22-річного артиста в найкращих тенорових партіях: в операх «Кармен», «Сільська честь», «Запорожець за Дунаєм». Артист в період з 1957 року по 1959 рік підготував партії Радамеса в «Аїді», Манріко в «Трубадурі», герцога в «Ріголетто», «Рудольфа в Богемі», Каварадоссі в «Тосці». В ті ж роки вчиться у Київській консерваторії ім. Чайковського в класі Зої Гайдай, на той час — вже Народної артистки СРСР.

Працюючи в Києві, музикант багато гастролює: виступи в Австрії, Болгарії, Угорщині були тріумфальними, після кожного з них надходять запрошення від імпресаріо. У 1959 році співак повертається до Львова, де у 1960—1963 роках стає провідним солістом Львівської опери. Під орудою Стефана Турчака З. Бабій успішно виконував партії Радамеса і Хозе з українською мецо-сопрано Ренатою Бабак.

Коли у 1961 році він поїхав до Болгарії на Перший міжнародний конкурс молодих співаків, успішно витримав тільки перший тур. Проте відразу після конкурсу його запросили у Варну — заспівати партію Радамеса в «Аїді» на одній сцені з італійською примадонною Єленою Ніколаї (яка виконувала роль Амнеріс). Дізнавшись, що їй належить співати з хлопчиськом з Радянського Союзу, що не дійшов навіть до фіналу вокального конкурсу, солістка «Ла Скала» не прийшла на першу репетицію. Але після спільної роботи й виступу на згадку про ту виставу, подарувала виконавцю фотографію з дедикацією «Найкращому Радамесу — Олена Ніколаї».

У 1962 році Бабій дебютує на сценах Кіровського (тепер Маріїнського) у Петербурзі та Великого театрів в Москві у опері Дж. Верді «Аїда» і отримує запрошення на роботу в ці театри. Однак мрією співака була партія Отелло у однойменній опері Дж. Верді. Дізнавшись про плани режисера та художнього керівника Мінської опери Дмитра Смолича поставити цей твір, З. Бабій приймає запрошення білоруського театру (1963). Прощальний оперний вечір у Львові містив виступ у провідних партіях веристських опер «Сільська честь» і «Паяци», в останній вокаліст взяв на себе ще й виконання прологу, написаного для баритона. Виставу за участю кумира публіки транслювали на театральну площу і довколишні вулиці.

У 1963—1978 рр. доля співака пов'язана з Білоруською оперою. Це період успіху в кар'єрі та щастя в особистому житті. У березні народжується син-первісток — Ігор (зараз — теж співак-тенор), а в квітні з тріумфом проходить прем'єра «Отелло». Приблизно в цей час дану оперу поставив і Великий театр Москви, тому Зеновія часто запрошували до участі в цьому спектаклі. Він веде активну концертну діяльність, здійснює записи на радіо, випускає диски-гіганти. Гастролює по країні і за кордоном: Австрія, Англія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Канада, Іспанія, Польща, Швеція, Фінляндія, Франція, США, Румунія, Югославія, Японія та інші країни.

У тому ж році відбувся перший сольний концерт співака в залі ім. П. Чайковського у Москві. Ось що писав у ті дні журнал «Радянський союз»: «… 2500 квитків були розпродані протягом кількох годин. Так зустріла Москва перший сольний концерт 28-річного співака Зеновія Бабія. Шумний і заслужений успіх артисту принесли надзвичайно гарний за тембром і потужністю голос, неабиякі сценічні дані». Зеновій Бабій є єдиним оперним солістом, який виступав на всіх оперних сценах Радянського Союзу. Як камерний виконавець, артист мав 18 сольних програм з творів різних епох і стилів від барокової музики й мадригалів до неаполітанських та українських пісень.

У 1963 році співаку присвоюють почесне звання Заслуженого артиста БРСР, а через півроку, в 1964 році — Народного артиста БРСР. У 1964 році Бабій знову виступає з сольними концертами в Москві, де паралельно з його виступами проходять гастролі Міланського театру «Ла Скала». Керівництво театру одразу ж запрошує артиста взяти участь у гастролях в Іспанії та Португалії, в операх Верді «Аїда», «Трубадур» і «Ріголетто».

У 1971 р. даються взнаки ускладнення юнацького запалення легень і тяжкого захворювання серця. Доводиться скорочувати напружений гастрольний графік, а в 1975 році З. Бабій вимушено залишає сцену Державного Академічного Великого театру опери та балету Білорусі. Про виступи в оперних спектаклях не може бути й мови. В останній період життя — у 1978—1984 роках співак переходить на роботу в Білоруську Державну філармонію і продовжує гастролювати як камерний виконавець.

В квітні 1979 року професор Цукерман проводить співакові складну операцію на відкритому серці. Попри загрозу життю, через рік славетний тенор повертається на сцену. На прощання з оперною естрадою Державного Академічного Великого театру БРСР виступає в партії Турідду в опері «Сільська честь» П. Масканьї у сезоні 1981 року.

Того ж року музикант екстерном закінчив Білоруську консерваторію в Мінську, і почав працювати викладачем вокалу в Мінському інституті культури, періодично гастролюючи по країні.

Життєвий шлях обірвався в 1984 році від серцевого нападу, незадовго до пятдесятиріччя. Похований в Білорусі.

27 січня 2005 року спектакль «Аїда» в Національному академічному театрі опери в Мінську був присвячений пам'яті народного артиста Білорусі Зіновія Бабія (того дня йому би виповнилося 70 років).

Партії

Хозе («Кармен» Бізе)
Каніо («Паяци» Леонкавалло)
Герцог («Ріголетто» Верді)
Манріко («Трубадур» Верді)
Радамес («Аїда» Верді)
Отелло («Отелло» Верді)
Каварадоссі («Тоска» Пуччіні)
Рудольф («Богема» Пуччіні)
Пінкертон («Мадам Баттерфляй» Пуччіні)
Германн («Винова дама» Петра Чайковського)
Андрій («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського)
Петро («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка)

Література

Баранова Г. И. Молодые голоса [Текст] / Г. И. Баранова. — Москва: Молодая гвардия, 1966. — С. 156.
Василечко В., Бойко М. Його голос — дар від Бога / Василечко В., Бойко М. // Голос народу. — 2013. — № 37 (14 вер.). — С. 6.
Завадская И. Самый лучший Радамес / Ирина Завадская // Беларусь сегодня. — Советская Белоруссия. — № 14 (24644). — 2015. — 24 января.
Зінчук І. Незабутні таланти твої, Україно!/Ігор Зіньчук // Культура. — 2010. — 1 листопада http://h.ua/story/299327/
Бабій Зеновій Йосипович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 32. — ISBN 5-88500-071-9.
Масляк Н. М. Бабій Зиновій Йосипович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 29. — ISBN 966-02-2681-0.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.