Балаклія

Знак на в'їзді до міста

Місто Балаклія знаходиться на лівому березі річки Сіверський Донець в місці злиття річок Крайня Балаклійка, Середня Балаклійка і Волоська Балаклійка в річку Балаклійка і впадання її в річку Сіверський Донець. Через місто проходять автомобільні дороги Р78, Т 2110 і залізниця, лінія Москва—Донбас, станція Балаклія. До міста примикають лісові масиви (сосна і листяні дерева). Клімат — помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня +23,9 ° C, зимова — 5,5 ° C. Середньорічна кількість опадів — 468 мм.

Відстань до Харкова залізницею — 84, шосейним шляхом — 101 кілометр (автошлях E40, із яким збігається М04, який переходить у Т 2110).

Балаклія славиться різноманітністю видів риб у річках. У Балаклійському районі по течії Дінця багато лісів, мальовничих краєвидів.

Назву свою поселення — майбутнє місто отримало від річки Балаклійки. Протягом XIX ст. офіційним найменуванням поселення було «Ново-Серпухів», перш ніж у 1891 році стара назва була повернена. Краєзнавець М. Т. Янко припустив походження назви річки Балаклійки від тур. «булак» — «джерело». За іншою версією Балаклія означає «рибна річка»[2].^{[уточнити] [неякісне джерело]}

Малоймовірно виведення назви поселення від діалектного слова балаклій («балакун»)[3] — тобто «земля людини на прізвисько Балаклій». Неймовірною здається версія О. Д. Онопенка про грецьке походження топоніма — з огляду на незасвідченість грецьких поселень у цій місцевості. Згідно з нею, назву українські козаки дали на честь богині грому: грец. βαλη («блискавка», «перун», «грім») і κλεος («слух», «слава»), тобто, «Гремислава»[4]. ^{[уточнити][неякісне джерело]}

Археологічними розкопками знайдено 6 археологічних шарів різних культурних етапів, що тільки мають два поселення у Харківській області.

• багатошарове поселення доби бронзи, салтівської культури, 200×500 м, розташоване на південно-східній околиці міста, на першій надзаплавній терасі лівого берега річки Волоська Балаклійка,
• поселення «Балаклія (Ляхівка)», ІІ тисячоріччя до Р. Х. — початок І тисячоріччя до Р. Х., 600×1000 м, вулиця Балтійська м. Балаклія, поселення межує зі сходу та півдня — із землями Балаклійського лісгоспу (сосновий ліс), із заходу — із землями Балаклійської міської ради, з півночі — з приватною забудовою,
• поселення «Балаклія-2» II тисячоріччя до Р. Х. — початок I тисячоріччя до Р. Х., 500×1000 м, вулиця Берегова м. Балаклія. поселення розташоване на городах, на захід від південної околиці Балаклії,
• поселення самої Балаклії, 43га,
• 57 могил висотою 0,3-4,0 метри III тисячоріччя до Р. Х. — I тисячоріччя Р. Х., розташовані на північ та північний схід від міста.[5]

1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл московський уряд установив сторожову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.

Заснована в 1663 році як козацька слобода полковником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, у яких жили 200 сімей.

1663 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Черніговцем. Вони разом із російськими козаками збудували острог. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.

Зусиллями Якова Чернігівця приблизно у 1669 році було утворено Балаклійський козацький полк, Балаклія стає полковим містом. У 1677 році  Якова Чернігівця було за наказом московського царя Федора Олексійовича було відсторонено від полковництва, за формулюванням «за полкову провину»[6]. Відати полком було доручено Харківському полковнику Григорію Донцю. Полк було скасовано, а його територія була включена до складу Харківського полку. 1679 року місто стало частиною Ізюмської оборонної лінії.

Після відокремлення від Харківського полку, Ізюмського слобідського козацького полку у 1688 році, територія колишнього Балаклійського полку стала основою новоутвореного полку.

У XVIII столітті Балаклія — сотенний центр Ізюмського козацького слобідського полку; з 1765 року — центр комісарства. Балаклійська козацька сотня мала свій прапор з зображенням хреста, увінчаного короною. За даними на 1779 рік Балаклія — військова слобода Ізюмського повіту Харківського намісництва, що мала 2861 мешканця (2778 «військових обивателів» і 83 «власницьких підданих»).

У першій половині XIX століття поселення було назване Ново-Серпухов (Ново-Серпухів) — за назвою російського міста Серпухов. 1891 року селище — на той час слободу Зміївського повіту Харківської губернії — знову офіційно перейменовано на Балаклію. На межі XIX—XX століть населення Балаклії становило 5197 мешканців; у слободі діяли дві православні церкви, школа, поштова станція й телеграф, відбувалися щотижневі базарні торги і 5 щорічних ярмарків.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 647 жителів міста[7].

23 березня 2017 року внаслідок диверсії сталися значні вибухи і суттєва пожежа на великих складах військових озброєнь у Балаклії. Постраждала 1 людина[8], ще одна загинула[9].

• 1732 — 1 186 осіб.
• 1989 — за даними всесоюзного перепису населення 1989 року — 35 700 осіб.
• 2001 — 32 117 осіб.
• 2011 — 30 600 осіб
• 2017 — 28 868 осіб.

Навчальні заклади:

• Балаклійська філія КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

• Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 1 ім. О. А. Тризни.
• Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 2.
• Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 3.
• Балаклійський навчально-виховний комплекс
• Балаклійська загальноосвітня школа I—III ступенів № 6.
• Балаклійська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I—II ступенів Харківської обласної ради.
• Балаклійський ліцей.

• Балаклійська станція юних натуралістів.

• Стадіон «Вимпел», де проводить домашні матчі футбольна команда «Цементник»

• Балаклійський Палац спорту

Підприємства міста:

• Балаклійський ремонтний завод
• ТОВ «Балмолоко»
• Балаклійський цементний завод
• ТОВ «Інтернет-Видання Балаклія»
• Громадська організація «Мій Дім — Балаклія»
• Балдрук
• Балаклійський хлібзавод

• Районний краєзнавчий музей (пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя), містить єдину в Україні експозицію про життя і творчість видатної співачки Оксани Петрусенко (місто Балаклія);
• Станція юних натуралістів (міні-зоопарк) (див. Юннатівська комплексна пам'ятка природи);
• 400-річний дуб, який росте на березі Лебединого озера;
• Річка Сіверський Донець, Крейдяні гори, Байрак (ботанічний заказник).

• Гуртов Олексій Анатолійович (1977—2015) — майор ЗСУ, учасник російсько-української війни. В травні 2015-го у місті відкрито меморіальну дошку.
• Гопцій Микола Пилипович (* 1938) — поет.
• Дукин Микола Володимирович — український письменник.
• Носань Володимир Анатолійович — український художник.
• Персанов Леонтій Іванович (1840—1867) — український художник.
• Петрусенко Оксана Андріївна — українська оперна співачка. Одна з найкращих виконавиць українських народних пісень і романсів.
• Спицин Володимир Кузьмович — голова виконкому міської ради Донецька (1978–1987).
• Тризна Олександр Андрійович — народний депутат України, був директором Балаклійської загальноосвітньої школи I—III ступенів № 1. Громадський діяч.
• Шевелєв Арнольд Григорович — історик.

• Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х., 1918. — С. 353.
• Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII—XVIII ст. — Х., 1954.
• Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.

• БАЛАКЛІЯ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
• Балаклія — Балаклійка: Особливості розподібнення та напрямки назвотворення
• Інформаційний портал міста Балаклія
• Сайт Балаклії (рос.)
• Інтернет-видання «Балаклія»(рос.)