Бахур Віталій Володимирович

Віталій Бахур народився в селі Зозулі Золочівського району на Львівщині, був старшим поміж трьох братів. З дитинства мріяв про військову службу. Закінчив музичну школу по класу баяна, комп'ютерні курси. Після закінчення Зозулівської школи, у 2006 році, вступив до Львівської військової академії. Займався спортом, на 2-му курсі грав у «КВК».

2010 року закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів наземної артилерії». По закінченні Академії у званні лейтенанта розпочав службу в Дніпропетровській десантній бригаді. В лютому 2012 року одружився.

Старший лейтенант, заступник командира батареї — інструктор з повітрянодесантної підготовки 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України 25-та ОПДБр була залучена до проведення антитерористичної операції на Сході України.

13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.

14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.

Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку (аеродром міста Луганськ), на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули[1][2].

	Там все було дуже грамотно по-військовому сплановано. Там без Росії не обійшлось. Вогонь вівся з усіх сторін. Це було не на рівні ненавчених бойовиків. Обстріл літака вівся дуже грамотно. Спочатку підсвічували трасером, а потім били. Із ПЗРК неможливо було збити літак, навіть якби боєприпас потрапив у двигун, то літак все рівно не загинув би. Стріляли з «Шилки».
— Полковник Дмитро Мимриков.[3]

Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.

Пройшло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.

26 липня у рідному селі Зозулі попрощатися з офіцером прийшли кілька тисяч людей[4].

Мати, Ольга Ярославівна Бахур, до останнього часу працювала у золочівському магазині «Рукавичка». Батько, Володимир Ярославович Бахур, їздив на заробітки за кордон, щоб вивчити синів. Брат Тарас пішов шляхом Віталія, — вступив на військову службу за контрактом у 80-ту Львівську аеромобільну бригаду, був на фронті. Наймолодший брат, 15-річний Орест — учень 9 класу, у подальшому студент Золочівського аграрного коледжу.

Дружина, Оксана Бахур, родом із Золочивщини. Без батька залишилась маленька донька Вікторія, 2012 р.н.

• Орден Богдана Хмельницького III ст. (20.06.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу[5].
• Нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
• Медаль «10 років ракетним військам і артилерії» (03.11.2007)
• Нагрудний знак «20 років ВДВ України» (02.08.2011)
• Почесний нагрудний знак «Почесний десантник» (02.08.2011)
• Почесний нагрудний знак «За відмінну службу в аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України» (29.07.2011)

• На стіні Зозулівської ЗОШ І-ІІІ ст. встановлено меморіальну дошку на честь Віталія Бахура[6].
• Пам'яті Віталія Бахура присвятили вірші Катерина Тихонова[7] та Володимир Тимчук[8].
• 26 травня 2015 року у Зозулівському НВК відбулася презентація книги Тетяни Тихонової та Надії Каркулевської «Заради життя» про старшого лейтенанта Віталія Бахура[9].
• 13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів[10].
• 18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську[11].

Збиття Іл-76 у Луганську.

• Бахур Віталій Володимирович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Бахур Віталій Володимирович // Український меморіал.
• Старший лейтенант Бахур Віталій Володимирович Книга пам'яті на сайті Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
• Герой України Віталій Бахур // Сайт Зозулівського НВК.
• Тетяна Самотий. Загиблий в ІЛ-76 львів'янин два тижні не дожив до свого 25-річчя // «Сьогодні», 16 червня 2014.
• Соломія Кулішко. Віталій Бахур завжди був прикладом // «Наша Українська Справа», 20 червня 2014.
• Тетяна Козирєва. Віталій Бахур: «Головне, щоби ми залишалися людьми…» // Газета «День», 29 червня 2014.
• Т. Тихонова, Н. Каркулевська. Книга-меморіал «Заради життя», Львів. 2015.
• Найбільша втрата ЗСУ в небі: річниця аварії Іл-76 під Луганськом // «Вечірній Кам'янець» за матеріалами «Вчасно», 14 червня 2017.