Баґінсберґ

1818 М. Баґінська уклала з цими колоністами угоду, згідно з якою кожна родина отримувала по 10 морґів землі на постійне використання. Кожен колоніст повинен був відпрацювати щороку на панщині 14 днів, сплачувати податки натурою і грошима. Куратор громади (голова) отримав у безкоштовне користування землею, а вчитель — 4 морґи землі, їх також звільняли від сплати чиншу та панщини. Так і виникла німецька колонія Баґінсберґ, названа на честь Баґінських і в перекладі ця назва означала «гори Баґінських» чи «верхи Баґінських».

20 червня 1833 і 20 березня 1836 до угоди Баґінських з німецькими колоністами долучилися Антон і Станіслав Баґінські, котрі додатковим завірянням погодилися надати кожній німецькій родині по 10 морґів землі, а колоністи зі свого боку повинні були відпрацювати на панщині 7 днів пішо, 7 днів тяглом щороку, а також давати по 2 курки і 13 яєць.

Поселенцям у державних – колишніх клерикальних та польських королівських і поміщицьких володіннях – була гарантована державна допомога у будівництві будинків та в устаткуванні промислових виробництв. Для рільництва була обіцяна відповідна орна земля, селянський житловий будинок, стайня, сарай, комора, а також звільнення від фінансових та натуральних податків протягом десяти років і шести – від панщини. Зокрема, для німецьких колоністів панщина була замінена певним строком відробітку на користь австрійської держави або фінансовим еквівалентом. Так, в 1871 р. відробіток в колоніях становив – в Полівцях 83 дні/рік, згодом цю межу зменшили до 25 днів, а в колонії Багінберґ вона становила – 40 днів[1].

По скасуванні панщини Баґінсберґ підпорядкували міській громаді Коломиї.

У 1869 протестантська — лютеранська — громада Баґінсберґа дістала статус самостійної релігійної громади, яка охоплювала й інших коломийських протестантів, які до того часу належали до протестантської громади міста Чернівців.

Свій молитовний дім баґінсберці звели 1871, перший душпастор — Кароль Крцал з Моравії, у Баґінсберґу служив протягом 5 років, за нього баґінсберці звели славний цегляно-кам'яний, покритий цинковою бляхою молитовний будинок (1873—1875). На цей лютеранський храм німці з Пруссії надіслали 10 000 талерів або 16 000 золотих австрійських ринських. Частково пожертвувала кошти й громада і 25 жовтня 1875 молитовний будинок на Баґінсберґу був посвячений і відкритий.

У 1877 пастором став працювати Фридерік Шасдель з Липника в Західній Галичині і тоді ж за його керівництва звели новий парафіяльний пасторський будинок на місці старого, якого роз'їв грибок.

До лютеранської парафії в Баґінсберґу належали й протестанти Августдорфу, Константинівки, Мікульсдорфу, Нойдорфу, Сітауперівки та Бредгайму.

У 1890 баґінсберзька парафія налічувала 1000 вірних. Мала свій окремий цвинтар на теперішній вул. Довгій. У 1890 тут почала діяти пошта, яка обслуговувала 70 родин колоністів.

1900 Баґінсберґ нараховував 167 дворів з 1245 душами, а 1922 — 680 жителів.

У Баґінсберґу засновано одну з перших кооперативних кас серед німецьких колоній Галичини (1903). Її очолювали Філіп Коль (голова), Філіп Шмалснберґ (заступник), касир — Віктор Наґрганґ. У 1928 ця каса Рафайзена мала 130 клієнтів-баґінсберців.

28 квітня 1908 в Баґінсберґу засновано первинний осередок німецького «Союзу німців-християн Галичини», керівний склад: Якоб Баннмунк, Р. Бреґфоґель, Йоган Дресслер, Валентин Дірн, Філіп Коль, Якоб Лівенберґ, Філіп Шефер, Філіп Шмаленберґ і С. Шпанієр. У 1911 тут зав'язали «Німецький дім».

Активне життя баґінсберців перервала Перша світова війна. 15 вересня 1915 російські козаки ввірвалися до німецької колонії, вигнали мешканців з хатів і підпалили їх. Зі 110 будинків уціліло 17, а також молитовний будинок та «Німецький дім». Залишившись без даху над головою, баґінсберці спочатку подалися до Ворохти, а відтак розбрелися по німецьких колоніях Львівщини: відомо, що 1916 деякі діти з Баґінсберґа влилися до бригідауської німецької громади на Львівщині.

По закінченні війни більшість баґінсберців повернулася назад і взялася активно відбудувати Баґінсберґ. Відродження тривало щонайменше 3 роки, 1922 вже відновилося суспільно-політичне й освітнє життя. У 1922 вони зібрали у фонд Ґермана Фріче 15 тисяч польських марок, відновив роботу первинний осередок «Спілки німців-християн Галичини», запрацював «Німецький дім».

У грудні 1922 молодь Баґінсберґа поставила виставу під назвою «Мир», в основі якої був епізод з тридцятирічної війни в Європі (1618—1648). Клієнтів стала обслуговувати каса Рафайзена.

3 травня 1923 відбулося урочисте відзначення Дня польської конституції 1791 року. На святі виступив пастор Макс Вайдауер (помер 31 березня 1937), який зробив багато доброго для громади.

У січні 1940 всі німецькі колоністи Коломиї виїхали до Німеччини. Школу їхню використали як пересильний пункт для репресованих осіб в часи СРСР (1940-ві), згодом — під автошколу. «Німецький дім» згорів, у молитовному будинку в радянські часи був склад льону, згодом склад підприємства «Коломиясільмаш», від 1997 — церква УГКЦ святого Миколая на вулиці Симона Петлюри.

З житлових будівель зберігся будинок — вілла Шмаленберґів, які були добрими стоматологами.

Німецьким колоністам дісталася багниста місцевість. Осушивши її, баґінсберці стали займатися переважно хліборобством. Господарство їхнє було зразковим. Заможніші колоністи використовували і сільськогосподарську техніку, і міндобрива. Займалися і тваринництвом, їхня худоба була добре доглянута, а на крайових виставках домашніх тварин баґінсберзькі конярі не раз отримували премії за зразково утримуваних коней. У вільний від сільського господарства час чоловіче населення Баґінсберґ фірманило: перевозили з Коломиї до Косова туристів.

Свої будинки будували по обидва боки шляху. Були вони світлими, дерев'яними, довгими, покритими соломою. Житло складалося з сіней, кухні і двох кімнат, завжди охайних. Стайні й стодоли містилися па певній віддалі позаду хати і завжди відповідали своєму призначенню. Згодом свої оселі зводили па мурованих фундаментах, з ґанками, а дах покривали ґонтами. Мали свій млин.

У побуті між собою баґінсберці розмовляли швабським діалектом німецької мови і дотримувалися національних традицій. За свідченням очевидців-коломийців Івана Волошинського, Марти Волошинської-Коссак, Любові Баб'юк-Коссак, німецькі баґінсберці жили з українцями Коломиї у злагоді й дружбі.