Березники (Хустський район)

Розташоване біля підніжжя Боржавської полонини (найвища точка г. Стой 1681 м), у долині річки Боржава, на межі чотирьох районів (Іршавський, Воловецький, Міжгірський і Свалявський, до якого й відноситься) 25 км від м. Свалява в напрямку м. Хуст (їхати в напрямку села Керецьки), населення понад 3 тис. чол. Основним природними ресурсами є букові ліси, багата природа на гриби, ягоди, а також джерела мінеральної води.

До села Березники можна доїхати потягом до станції Свалява, а потім рейсовими автобусами. Відстань до найближчого аеропорту в Ужгороді 99 км, до Львова — 230 км, до Кошіце — 199 км, а до Дебрецена — 219 км.

На північній стороні від села річка Дулятин та струмок Головчик впадають у річку Боржаву. На північ від села розташовані заповідні урочища «Боржавські праліси» і «Березниківські праліси», а також Приборжавський лісовий заказник. У селі струмок Мужиків впадає у річку Боржаву.

Село Березники виникло приблизно у XVI—XVII столітті в долині річки Боржави. Перша письмова згадка про село відноситься до 1680 року. Власники селища були члени сім'ї Долгаї.

1680: Breznik (Bélay 127), 1725: Breznik (Revizki), 1773: Bereznik (LexLoc. 134), 1808: Bereznik, Breznik (Lipszky: Rep. 52), 1828: Bereznik (Nagy 195), 1838: Bereznik (Schem. 60), 1851: Bereznik (Fényes 1: 123), 1913: Bereznek (Hnt.), 1944: Bereznik, Березникъ (Hnt.), 1983: Березники (ZO)

З приходом у село австрійських васалів, безземельні селяни Березників наймались на роботу у маєток спочатку родини графа Дональда Шенберга, а пізніше — баронеси Розалії Загер, яка приїхала в наш край із переселенцями –австрійцями. Але, позаяк це не могло вирішити проблему безробіття, велика кількість березниківців виїжджали на заробітки у США, Канаду, Бельгію, Францію та інші країни. Ті, кому вдалось заробити і благополучно додому, скуповували землю від односельчан. Інші далі продовжували працювати у наймах.

Із розвитком і формуванням карпатських етносів населення села Березники по своїх ознаках відноситься до бойків. Прізвища перших поселенців — Метеньканич та Куруц. Прізвище Куруц несе у собі історичну пам"ять про участь предків теперішніх березничан у повстанських антигабсбурських війнах.

У Х VIII ст. військовий полковник королівської гвардії Шенберг (von Schönberg) дістав за хорошу службу винагороду — 5 сіл басейну річки Боржави. Всі ліси навколо сіл Березники, Керецьки, Лисичево, Кушниця, Суха належали графу. З того часу Шенберги успадковують цю територію. Займались, в основному, вирубкою та продажею лісу, залучаючи до роботи жителів навколишніх сіл. За роботу виплачували заробітну плату.. У лісових володіннях Шенбергів заборонялось полювання. Територія, де ліс було вирубано, надавали селянам у користування. З Австрії було запрошено спеціалістів, які займались доглядом та посадкою лісу. Нащадки цих спеціалістів і зараз поживають в навколишніх селах.

Баронеса Розалія Сахер (Загер) не випадково поселилася у цьому мальовничому, тихому куточку гірського села. Люди тут були роботящі, спокійної вдачі. На початку села на березі р. Боржави піднімався невеликий пагорб, який своєю формою нагадував перевернуте догори корито. І на самому пагорбі і навкруги росли кремезні дуби, плоди яких були добрим кормом для диких тварин. Тому навкруги водилося чимало оленів, диких кабанів, ведмедів. Це і стало приводом для будівництва тут спочатку мисливського будиночку, а пізніше і цілого маєтку. Разом із селянами, які мали волів та коне баронеса розчищала родючі земельні ділянки у заплавах р. Боржави, де вирощувала кукурудзу, картоплю і навіть гречку (в урочищі Верхній Долятин ще й сьогодні росте дика гречка).

Збереглась історична пам'ятка — могила Емми Фон Шенберг (Emma von Schönberg), яка народилася в 1863 році, а померла в 1928 році. Серед народу існує легенда, що її дочка Луїза відправила листівку з Австрії, де наказувала, щоб до її приїзду матері не було. Причини невідомі. Емма закінчила життя самогубством, застосувавши отруту.

Остання власниця маєтку Шенбергів, дочка Емми — Луїза вийшла заміж за барона Сахер і приїхала як власниця садиби та землі наколо неї. Чоловік Луїзи загинув у роки Другої світової війни, але також похований з іншого боку маєтку. Луїза Сахер проживала на території «Чонку» до 1945 року. Після того, як у неї відібрали маєток, певний час проживала на квартирі у с. Березники, звідки переїхала до Львова. Луїза-Розалія Сахер була лікаркою для простого народу. Вміла лікувати все: травми, опіки, внутрішні хвороби. Виявлені саме нею мінеральні джерела в урочищі Долятин вона почала використовувати для лікування своїх рідних та сільських жителів. Цілющі джерела із особливою сірководневою водою у 1845 році були виявлені у верхів'ї р. Боржави, де на той час був присілок с. Березники — Долятин, який мав другу назву Велика Долина. У Долятині на цей час проживало 8 сімей. Тут був побудований мисливський будинок, який у майбутньому дав початок розвитку Березницького лісництваОсновною платою за лікарську допомогу було: відробити в неї на господарстві день-два.

З теплотою згадував баронесу Сахер Кікало Василь (1922 року народж.). У 1944 він повернувся з війни поранений. Ця добра жінка робила йому перев'язки ніг. Це врятувало його від ампутації, за що Василь із братом різали та кололи баронесі дрова один день. А ще великою радістю для добродушних березниківців був поцілунок її руки. Баронеса була середнього зросту, нормальної статури. Волосся мала каштанове, карі очі. Говорила напівголосно, з німецьким акцентом. До людей ставилася дуже привітно. На своїй бричці, запряжених білими кіньми вона приходила навіть до худоби, яку лікувала різними травами, чого навчала і господарів. Одягалась по-простому, але охайно. Баронеса Сахер мала сина. Селяни любили баронесу ще й за те, що всю худобу (коні, корови, вівці) вони виганяли на полонину і випасали її безкоштовно, хоча полонина Стой на той час теж була її власністю. Були в неї охоронці лісу — лісники, які стерегли ліс, не дозволяли будь де розпалювати вогнище, вирубувати молодняк. Тому браконьєрам та злодіям вона була поганою, бо не дозволяла безчинствувати.

Не забувала вона в той час і про дозвілля молоді. Вона оплачувала музику і проводила для дівчат і хлопців бали, під час яких молодь вчилася елементам шляхетності, культури. До речі, бали проводились тільки у світлу частину доби, — вночі всі мали бути вдома під наглядом батьків. Найбільші доходи мала від продажу лісу, для вивезення якого була побудована вузькоколійна залізниця, що простягалась від самого підніжжя полонини Стой до с. Довге Іршавського району, де діяла на той час Довжанська лісопильня, яка пізніше була реформована у Довжанський лісокомбінат.

В Березниках є санаторій «Човен» для дітей хворих туберкульозом, там був маєток австрійської баронеси Шенборн. На території села знаходиться нагробна плита барона (барова), в урочищі Полянський.

Церква Вознесіння Господнього. Перша третина XIX ст. (можливо, 1823).

У 1801 р. згадують нову дерев'яну церкву, забезпечену всім необхідним.

Наступна мурована церква була типовою базилікою з вежею над входом. Архітектором та виконавцем робіт був славетний священик Василь Довгович з Довгого. В 1935 р. в селі збудовано православну церкву, а муровану греко-католицьку було знято з реєстрації діючих храмів 14 листопада 1960 і, очевидно, того ж року розібрано.

Церква Вознесіння Господнього. 1930.

Православна громада виникла в 1923 p., коли в село прибув о. Георгій Русинко. Незабаром більшість селян перейшла до православних. Ініціаторами руху були Іван Варґа, Іван Куліш, Федір Куруц, Михайло Моцик та інші, всі в майбутньому куратори. У 1928 р. збудували будинок священику і там тимчасово влаштували церкву. Згодом почали будувати муровану церкву, велику ділянку для якої подарував Іван Кошелянин з дружиною. Церкву добудували в 1930 p., a в 1933 — освятили. Розповідають, що увесь верх, баню та вежу дзвіниці зробив із дерева майстер-чех на прізвище Бог. Іконостас та інші атрибути перенесли з греко-католицької церкви. Іконостас переробив у 1970 р. Іван Білей з Керецьок. У різьбярській роботі брав участь і майстер з Сускова А. Горнодь. У 1981 р. за священика Георгія Романа художник Іван Андрішко з Приборжавського розмалював стіни храму.

Парк «Чонок» — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований на території Свалявського району Закарпатської області, у селі Березники. Статус надано з метою збереження природного ландшафту, насаджень різних видів дерев і кущів. Парк має природоохоронне, рекреаційно-оздоровче та естетичне значення.

Дуб звичайний — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Об'єкт розташований на території Свалявського району Закарпатської області, у селі Березники, на території санаторія «Човен». Статус даний для збереження одного екземпляра дуба звичайного, вік якого понад 600 років.

За свідченнями старожилів, існують дві гіпотези щодо походження назви села. Перша, яку висловлюють більшість старожилів, свідчить про те, що назва походить від великої кількості беріз на території розташування села і навколишніх схилів гір. Інша назва пов'язана з великою кривою березою, яка нібито росла в центрі села. На ній висів дзвін, що скликав селян на збори, сповіщав про нещастя.[1]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3183 особи, з яких 1487 чоловіків та 1696 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 3173 особи.[3]

- джерела мінеральної води

- заповідні урочища «Боржавські праліси» і «Березниківські праліси»

- Приборжавський лісовий заказник.

- маєток графа Дональда Шенберга "Чонок"

- могила Емми Фон Шенберг

- мисливський будинок, який у майбутньому дав початок розвитку Березницького лісництва

- храм Вознесіння Господнього. Перша третина XIX ст.

- храм Вознесіння Господнього. 1930.

- Парк «Чонок» — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення  

• Парк «Чонок»
• Дуб звичайний (Березники)
• Боржавська вузькоколійна залізниця

• Село Березники // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Березниківська сільська рада Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.
• Неофіційний сайт села — Увага, інформація частково застаріла, та не відповідає дійсності.
• Неофіційний сайт села(2)