Бернгард III (герцог Саксен-Майнінгенський)

Бернхард з'явився на світ 1 квітня 1851 у Майнінгені. Він став первістком в родині кронпринца Саксен-Мейнінгену Георга та його першої дружини Шарлотти Прусської, народившись за десять з половиною місяців після їхнього весілля та за день до батьківського 25-річчя. Згодом у нього з'явилась молодша сестра Марія Єлизавета та брат Георг Альбрехт, який прожив лише три роки. Правителем герцогства в той час був їхній дід Бернхард II. Мешкало сімейство переважно у Берліні та Потсдамі, інколи повертаючись до Майнінгену.

Бернхард в дитячому віці, з матір'ю, братом та сестрою

Незадовго до 4 дня народження Бернхарду, після четвертої вагітності померла його мати. Батько дуже сумував за нею і у 1858 році знову одружився. Мачухою дітей стала Феодора Гогенлое-Лангенбурзька. Від цього союзу батька Бернхард мав двох єдинокровних братів, Фрідріха та Ернста.

Від 1860 року освітою принца займався профессор Вільгельм Россман.[1]

У 1866 році відбулася Австро-прусська війна, внаслідок якої його дід зрікся престолу на користь його батька, і Георг II став герцогом Саксен-Мейнінгену, а Бернхард — спадкоємним принцом. Наступного року він став другим лейтенантом Саксен-Мейнінгенського піхотного полку, а за три роки — від'їхав для здобуття подальшої освіти до Гайдельберзького університету, де вивчав класичну філологію.

У 1870—1871 роках брав участь у Франко-прусській війні. Служив ординарцем 6-го Тюринзького піхотного полку № 95. Був присутнім на проголошенні Німецької імперії у Версалі. Після цього поновив своє навчання у Лейпцизькому університеті.[1] У 1873 році продовжив військову підготовку у Берліні.

В період 1873—1894 років здійснював численні мандрівки до Греції та Малої Азії, оскільки цікавився новою грецькою мовою. Відвідував різноманітні археологічні об'єкти та спілкувався з відомими археологами.

Світлина із нареченою, 1877

У квітні 1877 року заручився із прусською принцесою Шарлоттою, онукою правлячого імператора Вільгельма I. У віці 26 років побрався з 17-річною Шарлоттою, яка доводилась йому також троюрідною сестрою. Вінчання пройшло 18 лютого 1878 року в Берліні. Весілля було подвійними: тоді ж одружувались спадкоємний принц Ольденбурзький Фрідріх Август із прусською принцесою Єлизаветою Анною. Гостями на церемонії, між іншими, були принц Уельський, герцог Коннаутський, король Бельгії з дружиною.

Молодята оселилася в Берліні на віллі поблизу Нового палацу, яка раніше належала Августі фон Гаррах. Імператор Вільгельм I надав подружжю право користуватися віллою поблизу Тіргартена та перевів Бернхарда до міського полку. Також пара придбала віллу у Каннах, де Шарлотта надалі проводила більшу частину зими. У тому ж році вона завагітніла й у травні 1879 року народила доньку:

• Феодора (1879—1945) — дружина принца Генріха XXX Ройсса, дітей не мала.

Відразу зненавидівши обмеження, які накладала на неї вагітність, Шарлотта відмовилася мати інших дітей. Після народження доньки вона присвятила свій час розвагам у Берліні та тривалим поїздкам.

У 1882 році Бернхард був переведений до Генштабу і переїхав із Шарлоттою до квартири у Шарлоттенбурзькому палаці.

У 1888 році новим імператором став Вільгельм II, брат Шарлотти. Надалі у будь-яких суперечках пара зважди ставала на його сторону. Вікторія Саксен-Кобург-Готська змальовувала в цей час Бернхарда як зухвалу та грубу людину.[2] У 1889 році він отримав чин генерал-майору, а у 1891 році — став генерал-лейтенантом.

На початку 1891 року столичне суспільство багато говорило про скандал щодо низки анонімних листів, де висміювалися придворні. Автора листів знайдено не було. Існувала думка, що спадкоємна герцогиня Саксен-Мейнінгенська може бути причетною. В той же час Шарлотта загубила свій щоденник, де критично висловлювалися з приводу членів своєї родини. Щоденник передали Вільгельму і той був дуже обуреним. Як покарання він перевів Бернхарда в полк, росквартирований у містечку Бреслау, що означало відлучення пари від двору. Також Бернхард і Шарлотта були обмежені в можливості залишати країну, якщо вони не були готові виїжджати без королівських почестей. Бернхард вирішив залишити армію та оселитися на батьківщині. У грудні 1893 року їхнім постійним місцем проживання став Великий палац у Майнінгені.

Портрет Філіпа де Ласло, 1899

Від 1896 по 1903 принц числився головнокомандуючим VI армійського корпусу у Вроцлаві.[3] У вересні 1903 року принц став генерал-полковником та генерал-інспектором зі ставкою у Майнінгені. Разом із дружиною багато подорожував імперією. Часто виконував представницькі обов'язки замість старіючого батька. У 1909 році отримав чин фельдмаршала, а у 1912 році — остаточно вийшов у відставку[1] та поселився у Майнінгені.

У червні 1914 року перед Сараєвськими подіями став правлячим герцогом Саксен-Мейніінгену у віці 63 років. Його консервативні пропрусські погляди не принесли йому популярності в країні. Із початком бойових дій, передавши регентство Шарлотті, відправився на фронт для інспекції майнінгенських військ. Його брат Фрідріх загинув у серпні 1914 року в битві при Шарлеруа, у тому ж місяці було вбито його внучатого племінника Ернста у французькому Мобежі. Ще двоє синів його брата Ернста загинуло згодом.

10 листопада 1918 року під тиском майнінгенських робітничих рад Бернхард зрікся престолу. Його спадкоємець Ернст підтвердив зречення 12 листопада. Була проголошена Вільна держава Саксен-Мейнінген, яка проіснувала до 1 травня 1920 року.

30 грудня 1918 року з герцогом була підписана угода щодо його власності та фінансів. Між іншим, 45 211 га лісу та місцини зі сланцевими породами у Леестені ставали власністю держави. В якості компенсації Бернхард мав отримати 11 мільйонів марок. Проте ця сума не була сплачена, герцог отримав лише 4,5 % відсотків з неї як щомісячну пенсію. Він продовжував жити у своєму колишньому герцогстві, мешкаючи у Великому палаці Майнінгена та замку Альтенштайн. Його дружина померла менш, ніж за рік після Листопадової революції, у Баден-Бадені.

Пішов з життя у Майнінгені за часів Веймарської республіки, 16 січня 1928 року. Був похований 21 січня поруч із дружиною у парку Альтенштайна.[4]

• Великий магістр ордену дому Саксен-Ернестіне;
• Орден Чорного орла (Королівство Пруссія);
• Великий хрест ордену Святого Генріха (Королівство Саксонія);
• Орден Церінгенського лева (Велике герцогство Баден);
• Великий хрест ордену Святого Стефана (Угорське королівство);
• Почесний великий хрест ордену Лазні (Велика Британія);
• Орден Святого Олександра Невського (Російська імперія), (29 серпня 1896);
• Орден Андрія Первозванного (Російська імперія), (28 вересня 1896);
• Залізний Хрест I класу (Королівство Пруссія);
• Залізний Хрест II класу (Королівство Пруссія).

• Саксен-Мейнінгени (англ.)
• Профіль на Geni.com (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Бернхарда Саксен-Мейнінгенського (англ.)