Берта Цукеркандль-Шепс

Берта Цукеркандль-Шепс (нім. Berta Zuckerkandl-Szeps 13 квітня 1864, Відень — 16 жовтня 1945, Париж) — австрійська письменниця, журналістка, літературна критикиня і господиня літературного салону.

Берта Цукеркандль-Шепс
нім. Berta Zuckerkandl-Szeps
Ім'я при народженні нім. Berta Szeps
Народилася 13 квітня 1864(1864-04-13)[1][2][3]
Відень, Австрійська імперія[4][2][…]
Померла 16 жовтня 1945(1945-10-16)[1][2][3] (81 рік)
Париж, Франція[4][2][…]
Поховання Крематорій-колумбарій Пер-Лашезd[5]
Країна  Австрія
Діяльність перекладачка, журналістка, художня критикиня, господиня літературного салону, письменниця
Знання мов німецька[6]
Батько Моріц Шепс
Родичі Paul Clemenceaud
Брати, сестри Julius Szépsd
У шлюбі з Еміль Цукеркандль
Діти Fritz Zuckerkandld
Нагороди

Біографія
Портрет Берти Цукеркандль-Шепс пензля Елізабет Вільми Львофф Парлаґі (1886)
Меморіальна дошка на фасаді палацу Лібен-Аушпіц на згадку про салон Берти Цукеркандль

Берта Шепс — дочка ліберального журналіста і видавця Моріца Шепса, власника газети Neues Wiener Tagblatt. Отримала домашню освіту. Ще підлітком часто супроводжувала батька на переговорах з австрійськими та іноземними політиками, іноді виступала в якості таємного кур'єра батька й таким чином замала широке коло знайомств.

15 квітня 1886 року Берта Шепс вийшла заміж за Еміля Цукеркандля, який був професором анатомії в Грацькому університеті. З кінця XIX століття й до 1938 року Берта Цукеркандль тримала літературний салон, який спочатку відбувався на придбаній чоловіком віллі в Деблінзі, а пізніше в центрі Відня поблизу Бурґтеатру в палаці Лібен-Аушпіц. В салоні у Берти Цукеркандль-Шепс збиралися представники сфери мистецтва та наукової еліти країни, зокрема Йоганн Штраус, Густав Клімт, Артур Шніцлер, Макс Рейнгардт і Франц Теодор Чокор. 1901 року в салоні Берти Цукеркандль-Шепс Альма Шиндлер познайомилася з Густавом Малером. Берта Цукеркандль надавала протекцію художникам з так званого Нечського кола Антону Коліґу і Себастьяну Ізеппу і підтримувала тісні зв'язки з представниками Віденської сецесії та Віденських майстерень, в становленні яких вона брала безпосередню участь. Берта Цукеркандль була однією із співзасновників Зальцбурзького фестивалю. Берта Цукеркандль займалася журналістикою у сфері театру і мистецтва та співпрацювала з виданнями Wiener Allgemeine Zeitung і Neues Wiener Journal. Займалася перекладами драматичних творів з французької мови.

Старша сестра Берти Софія (1862—1937) була одружена з Полем Клемансо, братом Жоржа Клемансо, згодом прем'єр-міністра Франції. Сестри познайомилися з Клемансо через батька. Під час частих візитів до Парижа Берта познайомилася в салоні сестри з Огюстом Роденом і Морісом Равелем. Завдяки цим теплим зв'язкам з Францією Берта Цукеркандль надавала підтримку зусиллям імператора Карла I і його дружини Зіти Бурбон-Пармської укласти сепаратний мир з Францією, пролье ці зусилля залишилися безуспішними.

У міжвоєнний час Берта часто виступала контактною особою для політиків Першої Австрійської республіки, які прагнули заручитися підтримкою і інвестиціями від держави-переможниці Франції. Берта Цукеркандль була знайома з федеральними канцлерами Австрії Ігнацом Зайпелем і Енгельбертом Дольфусом.

Після аншлюсу Австрії Берті, що мала єврейське походження, довелося виїхати з країни, в чому їй допоміг письменник Поль Жеральді. У Парижі Берта підтримувала тісні контакти з австрійськими емігрантами, зокрема з Францем Верфелем.

Як кавалер ордена Почесного легіону, Берта уникла інтернування і навесні 1940 року виїхала до сина Фрица в Алжир. Після окупації Алжиру союзницькими військами Берта Цукеркандль працювала на радіо і закликала до опору націонал-соціалістам. Виїхати до США їй не вдалося. Важко хвора Берта Цукеркандль повернулася до Парижа 1945 року й того ж року померла.

Похована на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. Ім'я Берти Цукеркандль носить одна з вулиць віденського Альзерґрунду. 2012 року Австрійська національна бібліотека придбала особистий архів Берти Цукеркандль у її онука Еміля Цукеркандля, який мешкає у США.

Твори
  • Die Pflege der Kunst in Österreich 1848—1898. Dekorative Kunst und Kunstgewerbe. Wien 1900.
  • Zeitkunst Wien 1901—1907. Heller, Wien 1 908.
  • Ich erlebte fünfzig Jahre Weltgeschichte. Autobiographie. Bermann-Fischer Verlag, Stockholm 1939.
  • Clemenceau tel que je l'ai connu. Algier тисяча дев'ятсот сорок чотири.
  • Österreich intim. Erinnerungen 1892—1942. Hrsg. Reinhard Federmann. Propyläen, Frankfurt 1970 Taschenbuch: Ullstein, Frankfurt am Main 1988, ISBN 978-3-548-20985-2.
  • Polens Malkunst 1915. In: Roman Taborski (Hrsg.): Stanisław Wyspiański, der große Schöpfer der Polnischen Moderne. Wien 1996.
  • Jung-Polen 1906. In: Roman Taborski (Hrsg.): Stanisław Wyspiański, der große Schöpfer der Polnischen Moderne. Wien 1996.
  • Flucht !: Von Bourges nach Algier im Sommer 1940. Theresia Klugsberger und Ruth Pleyer (Hrsg.). Cernzin-Verlag, Wien 2013. ISBN 978-3-7076-0456-6

Переклади
  • Paul Annont und Jacques Bousquet: Mama Nicole. Lustspiel in 3 Akten. Wien 1925.
  • Edouard Bourdet: Soeben erschienen. Komödie in 3 Akten. Für die deutsche Bühne bearbeitet von Paul Kalbeck. o. O., um 1925.
  • Jean-Jacques Bernard: Seele in Not. Schauspiel in 3 Akten. Eirich, Wien um 1928.
  • Paul Géraldy. Dramen. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1928.
  • Paul Géraldy. So ist die Liebe [Gedichte]. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1930.
  • Henri-René Lenormand: Theater. Dramen. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1930.
  • Alfred Savoir: Er: Spiel in 3 Akten. Marton, Wien 1930.

Примітки
  1. http://www.kunstspielerei.com/wp/biografie/
  2. Wall R. Verbrannt, verboten, vergessen: kleines Lexikon deutschsprachiger Schriftstellerinnen 1933 bis 1945 — 2 — Kn: Pahl-Rugenstein Verlag, 1989. — S. 217–219. — ISBN 978-3-7609-1310-0
  3. Gadzinski A. KALLIOPE Austria: Frauen in Gesellschaft, Kultur und Wissenschaft — Wien: Bundesministerium für Europa, Integration und Äußeres, 2015. — S. 186. — ISBN 978-3-9503655-5-9
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118758160 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Le Monde — Paris: Societe Editrice Du Monde, 1987. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література
  • Renate Redl: Berta Zuckerkandl und die Wiener Gesellschaft. Ein Beitrag zur österreichischen Kunst- und Gesellschaftskritik. Dissertation, Universität Wien 1978.
  • Lucian O. Meysels: In meinem Salon ist Österreich. Berta Zuckerkandl und ihre Zeit. Herold, Wien 1984. 2., erw. Neuauflage. Edition INW (Illustrierte Neue Welt), Wien 1997, ISBN 978-3-9500356-0-5.
  • Siglinde Bolbecher, Konstantin Kaiser: Lexikon der österreichischen Exilliteratur. In Zusammenarbeit mit Evelyn Adunka, Nina Jakl und Ulrike Oedl. Deuticke, Wien 2000, ISBN 978-3-216-30548-0, S. 718f.
  • Handbuch österreichischer Autorinnen und Autoren jüdischer Herkunft 18. bis 20. Jahrhundert. Band 3, SZ. Hrsg.: Österreichische Nationalbibliothek, Wien. KG Saur, München 2002 ISBN 978-3-598-11545-5, S. 1524f.
  • Michael Schulte: Berta Zuckerkandl. Salonière, Journalistin, Geheimdiplomatin. Atrium Verlag, Hamburg 2006, ISBN 978-3-85535-720-8.
  • Jutta Dick, Marina Sassenberg (Hrsg.): Jüdische Frauen im 19. und 20. Jahrhundert. Lexikon zu Leben und Werk, Reinbek 1993 ISBN 3-499-16344-6
  • Armelle Weirich: Berta Zuckerkandl (1864—1945), salonnière, journaliste et critique d'art, entre Vienne et Paris (1871—1918). Dissertation, Université de Bourgogne, 2014.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.