Бетельгейзе

Назва походить від арабського слова إبط الجوزاء  — «пахва», що позначає розташуванням зорі у фігурі Оріона. Існує варіант перекладу назви як يد الجوزاء   — «Рука Близнюка».

2016 року Міжнародний астрономічний союз створив робочу групу щодо назв зір (англ. WGSN — Working Group on Star Names), щоби стандартизувати та каталогізувати власні назви зір для потреб міжнародної астрономічної спільноти; перший опублікований WGSN список[2] закріплював назву Betelgeuse для цієї зорі. Під цією ж назвою вона внесена до IAU Catalog of Star Names[3].

Бетельгейзе — червоний надгігант, напіврегулярна змінна зоря, блиск якої змінюється від 0,2^m до 1,2^m й у середньому становить близько 0,7^m. Відстань до зорі становить приблизно 430 св. років, а її світність — 40 000—100 000 світності Сонця (болометрична). Це одна з найбільших відомих зір: якби її розташувати на місці Сонця, то в мінімальному розмірі вона заповнила б орбіту Марса, а в максимальному — досягала б орбіти Юпітера. Об'єм Бетельгейзе щонайменше в 160 млн разів перевищує сонячний; маса зорі перевищує масу Сонця у 15-20 разів. Один оберт навколо своєї осі Бетельгейзе здійснює за 17 років.

Червоний колір Бетельгейзе був помічений ще в античності: про нього, зокрема, згадував давньогрецький вчений Клавдій Птолемей. Цікаво, що три століття до Птолемея астрономи Давнього Китаю[4] визначали колір зорі, як жовтий. У XIX столітті, до появи сучасної системи класифікації зір, італійський астроном, священник Анджело Секкі у своїй класифікації відніс Бетельгейзе до ІІІ[5] класу зір (помаранчеві та червоні гіганти).

Вперше зміна блиску Бетельгейзе була описана Джоном Гершелем у його праці «Нариси з астрономії» (Outlines of Astronomy, 1849). Вчений спостерігав цикли зміни блиску Бетельгейзе у 1836—1852 роках та описав максимуми блиску у 1837 та 1839 роках, коли вона стала яскравішою за Рігель^{[джерело?]}.

У записах Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) зафіксовано максимум яскравості 0,2^m у 1933 та 1942 році, та мінімум 1,2^m у 1927 та 1941 роках.

13 грудня 1920 року американський фізик Майкельсон та астроном Піз в обсерваторії Маунт-Вілсон за допомогою астрономічного інтерферометра виміряли видимий із Землі кутовий розмір зорі, що склав 0,047"[6].

Бетельгейзе стала першою після Сонця зорею, для якої було отримано зображення диска та плям на ньому: спочатку за допомогою телескопів Stratoscope[7]^{[відсутнє в джерелі]}[8] та пізніше, у 1997—2000 роках, телескопом COAST[9].

Спостереження у високій роздільній здатності, зроблені супутником AKARI, виявили навколо Бетельгейзе ударну хвилю, що виникає внаслідок руху зорі в міжзоряному середовищі. Інтенсивний зоряний вітер, характерний для зір на пізній стадії еволюції, зіштовхується з навколишнім середовищем. На зйомці в інфрачервоному випромінюванні це помітно у вигляді дуг навколо зорі. Розмір і вигляд цих дуг дозволили оцінити швидкість Бетельгейзе відносно навколишнього середовища: близько 30 км/с[10].

Лауреат Нобелівської премії з фізики Чарлз Гард Таунс планує продовжувати моніторинг Бетельгейзе за допомогою спеціального спектрометра для інтерферометра[11].

У нічному небі Бетельгейзе досить легко помітити неозброєним оком унаслідок її червоно-помаранчевого кольору. У Північній півкулі, починаючи з січня, Бетельгейзе піднімається на східній стороні неба після заходу сонця. У середині вересня до середини березня вона видима практично в кожній точці земної кулі, за винятком декількох дослідницьких станцій в Антарктиді на південь від широти 82°. У травні (для помірних північних широт) або червні (для південних широт), зорю можна спостерігати низько на західному горизонті після заходу сонця; від середини серпня її видно у передсвітанкові години. У червні-липні Бетельгейзе ховається в денному світлі й невидима для неозброєного ока (її можна побачити лише в телескоп).

Найкращим часом для спостереження вважається середина грудня.

Бетельгейзе є червоним надгігантом, який еволюціонував від O-зорі головної послідовності. Із фізичних характеристик зорі (розміру, спектрального класу, кольору) видно, що Бетельгейзе перебуває на завершальній стадії еволюції й невдовзі завершить своє існування спалахом наднової[12]. Можливо, Бетельгейзе перетвориться на білого карлика. Варіанти залежать від маси та інших фізичних параметрів цієї зорі.

У разі спалаху зоря може збільшити свою яскравість до −9^m, що приблизно дорівнює яскравості півмісяця. Після вибуху блиск поступово спадатиме, що зробить зорю невидимою неозброєним оком. За кілька століть на місці плеча Оріона з'явиться туманність.

Назва фільму Бітлджус (Beetlejuice, 1988) є алюзію на назву зорі[13].

У книзі та фільмі «Путівник Галактикою» Форд Префект походить із «планети неподалік Бетельгейзе».

• Бетельгейзе // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Зображення гарячих плям на поверхні Бетельгейзе у видимому та інфрачервоному діапазонах, отримане застосовуючи методи наземної інтерферометрії з високою роздільною здатністю.
• Betelgeuse. SolStation. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 листопада 2006. (англ.)