Битва біля східних Соломонових островів

Американські авіаносці «Уосп» (на передньому плані), «Саратога» і «Ентерпрайз» (на задньому плані) південніше Гуадалканала 12 серпня 1942 року.

Після отримання розвідувальних даних про будівництво японцями аеродрому на острові Гуадалканал, Союзники зробили його ціллю своєї операції «Уотчтауер».[5] 7 серпня 1942 року сили Союзників (переважно США) висадились на островах Гуадалканал, Тулагі і Флорида в архіпелазі Соломонові острови, вибивши звідти японські гарнізони. Висадка на островах мала мету ліквідувати загрозу перекриття японськими військами шляхів сполучення між США і Австралією та створення на островах плацдарму для майбутньої кампанії по ізоляції важливої японської бази в Рабаулі. Також здійснювалась підтримка Новогвінейської кампанії Союзників. Висадка стала початком шестимісячної Гуадалканальської кампанії[6].

Безпосередньо охорону транспортів здійснювали крейсери і есмінці Союзників під загальним командуванням британського адмірала Віктора Кратчлі. Дальній супровід здійснювали три американські авіаносці з'єднання США: TF 11 («Саратога»), TF 16 («Ентерпрайз») і TF 18 («Уосп»), в які входили авіаносці з авіагрупами і кораблі підтримки, в тому числі лінкор, крейсери і есмінці[7]. Три авіаносці з групами охорони були зібрані в з'єднання TF-61 під загальним командуванням віце-адмірала Френка Флетчера, який тримав прапор на «Саратозі»[8]. В ніч з 8 на 9 серпня в бою біля острова Саво японські крейсери розгромили з'єднання крейсерів Кратчлі, знищивши 4 важких крейсери. Транспорти, які розвантажувались біля Гуадалканала, вціліли, але до вечора 9 серпня були відведені від Гуадалканала через небезпеку нових атак японських кораблів. На березі залишився 37-денний запас продовольства, а укожного морського піхотинця було по чотири боєкомплекти[9]. Десант, що висадився на острові, зайнявся організацією оборони Гуадалканала і добудовою початого японцями аеродрому, який пізніше отримав назву Гендерсон-філд. Змусивши американські кораблі відійти від Гуадалканалу, японці отримали можливість висадити там свій десант. Союзники зайнялись організацією доставки підкріплень і постачання десанту.

Літаки трьох авіаносців повинні були запеспечувати захист з повітря сил вторгнення на Гуадалканалі і Тулагі та відбивати атаки японських літаків із Рабаула[10]. Авіаносці також захищали лінії комунікації між головними базами Союзників в Новій Каледонії і Еспіріту-Санту, забезпечували безпеку руху транспортів до Гуадалканалу, і займались знищенням будь-яких японських військових кораблів в межах досяжності[11].

В середині серпня запрацював аеродром Гендерсон-філд. З 15 по 20 серпня кораблі ВМС США здійснили постачання винищувачів і бомбардувальників на Гуадалканал[12]. Літаки, що базувалися на ньому, зробили значний стримувальний ефект на просування японських сил на Соломонові острови і взяли участь у війні на виснаження проти японських ВПС в тихоокеанському регіоні. Фактично контроль Союзників над Гендерсон-філд став ключовим фактором, що вплинув на результат битви за Гуадалканал[13].

Наступ Союзників на Соломонових островах застав супротивника зненацька, але японські військово-морські і сухопутні сили підготували контрнаступ, метою якого було вигнання Союзників з островів Гуадалканал і Тулагі. Цей контрнаступ отримав назву «Операція Ка». А військово-морські сили мали ще одну мету — знищення флоту Союзників в південному тихоокеанському регіоні, зокрема авіаносців США[14].

Японський віце-адмірал Тюіті Нагумо

Віце-адмірал США Френк Флетчер

Конвой, який перевозив 1411 японських солдатів полку Ітікі Кіенао і декілька сотень морських піхотинців з 5-го Йокосукського спеціального загону морської піхоти, завантажених на три невеликих транспорти, залишив японську базу на острові Трук (Чуук) 16 серпня і направився до Гуадалканалу[22][lower-alpha 5] Транспорти йшли під охороною легкого крейсера «Дзінцу», вісьмох есмінців і чотирьох патрульних катерів, командував конвоєм контр-адмірал Райдзо Танака[23][lower-alpha 6]. Крім того для підтримки конвою із Рабаула прибули чотири важких крейсери зі складу 8-го флоту під командуванням віце-адмірала Гун'їті Мікави[24]. Це були ті самі крейсери, які отримали перемогу над флотом Союзників біля острова Саво. Танака планував висадку десанту з кораблів конвою на Гуадалканал на 24 серпня[25].

21 серпня друга частина японських сил, що брали участь в операції «Ка», залишила Трук і попрямувала на південні Соломонові острови. Ці судна були розділені на три групи: «Авіаційна група» включала японські авіаносці — «Сьокаку» і «Дзуйкаку», легкий авіаносець «Рюдзьо», а також важкий крейсер і вісім есмінців під командуванням віце-адмірала Тюіті Нагумо на «Сьокаку», які забезпечували захист основної групи; «Передовий загін» авіаносної групи, в який входило два лінкори, три важких крейсери, один легкий крейсер і три есмінці під командуванням контр-адмірала Хіроакі Абе; «Передове з'єднання», що складалося з п'яти важких крейсерів, одного легкого крейсера, шести есмінців і гідроавіаносця «Тітосе» під командуванням віце-адмірала Нобутаке Кондо[26]. Крім того, в розпорядженні японців перебувало 100 бомбардувальників, винищувачів і літаків-розвідників наземного базування в Рабаулі і на найближчих островах[27]. Ударна група Нагумо розміщувалась в ордері між авангардом і ударною групою, що мало зменшити ймовірність виявлення літаками-розвідниками США[28].

План операції «Ка» передбачав, що тільки-но авіаносці США будуть виявлені літаком-розвідником або при атаці ними японських сил підтримки, авіаносці Нагумо одразу піднімуть в повітря авіацію для їх знищення. Після того, як американські авіаносці будуть виведені з ладу, «Авангард» Абе і «Ударна група» Кондо оточать і знищать залишки кораблів Союзників. Після цього ВМС Японії змогли б легко нейтралізувати Гендерсон-філд бомбардувальниками, в той час як піхота, що висадилася на острів, захопить Гуадалканал і Тулагі[29].

У відповідь на незаплановані наземні бої між морською піхотою США, що зайняла позиції на Гуадалканалі, і японським десантом 19-20 серпня американські авіаносці під командуванням Флетчера 21 серпня перемістились зі своїх позицій на 400 морських миль (640 км) на південь від Гуадалканала. Авіаносці США повинні були підтримувати морську піхоту, захищати Гендерсон-філд, а також знищити ту частину сил флоту, яка прибула для підтримки японських солдатів під час сухопутних боїв на Гуадалканалі[30].

Протягом 22 серпня флоти Японії і Союзників рухались у напрямку один до одного. Попри те, що обидві сторони проводили інтенсивну авіаційну розвідку, жодна зі сторін не виявила кораблі супротивника. Але, у зв'язку з втратою щонайменше одного із літаків-розвідників (він був збитий літаком з «Ентерпрайза» до того, як встиг відправити повідомлення по радіо), японці здогадувались про можливий район розташування авіаносців США[31]. Американське командування, проте, не могло визначити, де перебував японський флот і яка була кількість кораблів[32][lower-alpha 7].

Схема дій флотів Японії (зверху) і Союзників (знизу) під час битви з 23 по 26 серпня 1942 року. Час без уточнення дат відноситься до 24 серпня.
А — американське авіаносне з'єднання; Б — з'єднання «Воспа»; В — ударне японське з'єднання; Г — передове й авангардне з'єднання; Д — група «Рюдзьо»; Е — конвой Танаки
1 — пошкодження «Ентерпрайза»; 2 — «Рюдзьо» пошкоджений і потоплений; 3 — пошкоджений «Тітосі»; 4 — пошкодження «Дзінцу»; 5- пошкодження і затоплення «Кінрю-Мару» і «Муцукі»

23 серпня о 09:50 американський літак розвідник «Каталіна», який базувався на острові Ндені з архіпелагу островів Санта-Крус, виявив конвой Танакі. Попри те, що іншої інформації від розвідників не надходило, для атаки конвою були підняті дві ударні групи: з «Саратоги» і Гендерсон-філд. О 14:45 з «Сатоги» вилетіли 32 пікірувальники і 6 торпедоносців, які вів командер Фелт. Через півтори години з Гуадалканалу вилетіли 23 літаки морської піхоти[34]. У цей час Танака, розуміючи, що він виявлений і буде незабаром атакований, різко змінив курс на північно-східний, як тільки «Каталіна» залишила зону видимості. Пошуки кораблів японців продовжувались до настання сутінків, але не дала результатів. Літаки обох пошукових груп сіли на аеродром Гендерсон-філд[35]. Пілоти з «Саратоги», провівши неспокійну ніч (опівночі аеродром піддався артилерійському обстрілу з японських кораблів), наступного дня вилетіли на свій авіаносець.

Пізніше Танака повідомив своєму командуванню, що втратив час, повернув на північ, щоб уникнути повітряних атак Союзників. Висадка японських військ на Гуадалканал була перенесена на 25 серпня. Флетчеру доповіли, що на есмінцях TF-18 закінчується пальне[36]. 23 серпня о 18:23 японські авіаносці так і не були виявлені, інших відомостей від розвідки також не надходило. Вважаючи, що в найближчі дні зіткнення не буде, Флетчер відіслав «Восп» з групою прикриття у дводенний перехід до острова Ефате для дозаправки. Тим самим «Восп» і кораблі його ескорту пропустили битву[37][lower-alpha 8].

Вважаючи, що американські авіаносці отримали під час бою важкі пошкодження, конвой Танакі знову рушив на Гуадалканал. Близько 08.00 25 серпня в 150 милях (240 км) від місця висадки до конвоя Танакі приєднались п'ять есмінців, які вночі обстріляли Гендерсон-філд, завдавши аеродрому невеликі пошкодження[74][lower-alpha 16]. В 08.05 18 американських літаків з Гендерсон-філд атакували конвой Танаки, завдавши значних пошкоджень крейсеру «Дзінцу». Було вбито 24 солдата, при цьому сам Танака знепритомнів.

Отримавши важкі пошкодження, почав тонути військовий транспорт «Кінрю Мару». Танака наказав есмінцю «Муцукі» зняти з транспорту десант і екіпаж. В 10:15 над з'єднанням з'явилися В-17 з Еспіріту-Санту. Капітан «Муцукі» Кендзі Хатано не звернув на них уваги, так як вважалося, що атака кораблів горизонтальними бомбардувальниками неефективні, і продовжив операцію по врятуванню. Але в результаті атаки В-17 в есмінець попало три бомби, і він затонув. Це був перший японський корабель, затоплений горизонтальними бомбардувальниками. Після того, як його дістали з води, Хатано зізнався: «Навіть В-17 можуть одного разу досягти влучання!»[75].

Танаку, який прийшов до тями й не мав поранення, шокованого перевезли на есмінець «Кагеро», залишивши «Дзінцу», і відправили на Трук, а конвой тим часом вирушив на японську базу на Шортлендських островах[76][77][lower-alpha 17]. І японські, і американські кораблі вийшли із зони битви і пішли в сторону своїх баз. Японський флот ненадовго затримався біля Північних Соломонових островів, поза зоною досяжності літаків з Гендерсон-філд, перед тим як остаточно повернутися на Трук 5 вересня[78].

Сфотографована після бою згоріла 127-мм артустановка на палубі «Ентерпрайза»

На завершення битви американськими літаками з аеродрому Гендерсон-філд був потоплений японський есмінець «Асагірі», а два інших есмінця були важко пошкоджені 28 серпня в 70 милях (130 км) на північ від Гуадалканалу в протоці Слот[79]. В битві за Гуадалканал настала двомісячна тиша, яка була перервана суходільними битвами за хребет Едсона 13 вересня і морським боєм біля мису Есперанс в ніч з 11 на 12 жовтня.

«Ентепрайз» був відправлений в Перл-Гарбор на капітальний ремонт, який закінчився 15 жовтня 1942 року[80]. На південь Тихого океану він повернувся 24 жовтня, безпосередньо перед боєм біля острова Санта-Крус, де знову зустрівся з «Сьокаку» і «Дзуйкаку»[81].

Американські спеціалісти, аналізуючи дії адмірала Флетчера, висловлюють ряд критичних зауважень. Наголошується, що відхід «Воспа» на дозаправку пальним не був настільки необхідним. На борту есмінців ескорту було ще достатньо пального. Сприймаючи позитивно ухилення від нічного артилерійського бою з японцями і відхід американського з'єднання на південь, вони критикують вивід із зони бойових дій «Саратоги». Враховуючи незрозумілість подальших дій японців, її літаки могли знадобитися для прикриття Гуадалканалу. Американський історик Самуель Еліот Морісон зазначає, що: «Флетчер виграв бій тільки тому, що японці виявилися ще більш несміливими, ніж він сам»[82].

Аналізуючи цей бій, американські моряки зробили для себе певні висновки. Позитивно було сприйнято збільшення кількості винищувачів після Битви за Мідвей з 23 до 36 на кожному авіаносці. Разом з тим, зазначалася недосконалість системи розпізнавання, необхідність покращення системи керування і наведення винищувачів, необхідність наявності винищувачів, які здатні прикривати пікірувальники і торпедоносці в дальніх вильотах.[83] Не вщухали і суперечки про диспозицію авіаносців в бою — чи повинні вони бути розділені чи зосереджені. Капітан "Ентерпрайза Артур К. Девіс заявляв:

Спільні дії більше ніж 2-х авіаносних груп надто складні. Це призводить до неминучих затримок в візуальному зв’язку, а також до затримок і складнощам в тактичному керуванні. Маю сумнів, що будь-яка кількість навчань і тренувань можуть виправити внутрішні недоліки цієї схеми настільки, щоб вона почала відповідати вимогам бойових ситуацій. Коли авіаносці оперативні з’єднання діють разом, їх об’єднання в складний стрій рідко буде необхідністю, його необхідно уникати наскільки це можливо… Гнучкість і швидкість операції також зменшується складним строєм. Ми не повинні застосовувати такий стрій, коли потрібні миттєві дії. Ми починаємо боятися, що можемо поламати стрій, і починаємо боятися, що його не змінимо. Далі, виключенням, а не правилом повинні бути спільні дії авіаносних з’єднань на дистанції менше 10 миль один від одного. Ця дистанція повинна складати 15-20 миль, якщо спільні дії таки необхідні. Суть в тому, що спроба спільних дій підставляє під удар обидва кораблі, коли відстань надто мала. 24 серпня «Саратого» зовсім випадково виявилася досить далеко від «Ентерпрайза», в іншому випадку вона була б також атакована

Адмірал Флетчер притримувався протилежної думки:

Мої останні враження такі, що трьома оперативними з’єднаннями керувати настільки ж легко, як і двома. Я впевнений, що і чотири з’єднання можуть діяти спільно без особливої складності. Перевага такої концентрації повітряних сил буде значно більше, ніж будь-які недоліки… Коли перейдемо в наступ, буде спостерігатися тенденція все більше нарощувати кількість авіаносців, які діють спільно. Я не погоджуюсь з пропозицією тримати авіаносці на відстані 15-20 миль, коли бій стає неминучим. Для атакуючої авіагрупи абсолютно неважливо, 5 чи 20 миль розділяють авіаносці, але для захисту це може мати величезне значення. Коли відстань між авіаносцями складає 15-20 миль, завжди є небезпека, що не вдасться кинути в бій всі винищувачі, як це сталося при Мідвеї, де лише одна з трьох американських ескадриль винищувачів діяла в бою.

Японський флот проявив себе в цій битві не з найкращої сторони, вів себе досить нерішуче і втратив ряд можливостей завдати додаткової шкоди противнику. Були залучені величезні сили для надання підтримки конвою з десантом, але вони не могли забезпечити висадку десанту. Японське авіаносне з'єднання, в завдання якого входило знищення американських авіаносців, відступило, хоча обидва важкі авіаносця були цілими, а американський «Ентерпрайз» сильно пошкоджений. Крейсери 8-го флоту втратили можливість обстрілу аеродрому Гендерсон-філд в ніч з 25 на 26 серпня. Це дозволило американським літакам безперешкодно атакувати залишений без підтримки з повітря конвой Танакі.

Битва біля південних Соломонових островів не була вирішальною. Вона стала лише однією з багатьох битв Гуадалканальської кампанії[84]. В цілому вважається, що цей бій був в більшій мірі тактичною і стратегічною перемогою американського флоту, оскільки японський флот втратив більше кораблів, літаків та їх екіпажів.[85] Незважаючи на те, що сухопутні війська з конвою Танаки все одно пізніше були висаджені з есмінців на Шортлендських островах і перевозились на Гуадалканал частинами[86], початковий план захоплення японцями Гуадалканалу був зірваний. А японські війська висаджувались вже без більшої частини важкого озброєння, починаючи з 29 серпня 1942 року.[87]

Битва біля східних Соломонових островів була однозначно виграшна для американців у війні на виснаження ресурсів. США втратили в битві тільки сім членів екіпажів. В той же час японці втратили 61 досвідченого авіатора[88][lower-alpha 18], що при відсутності підготовленого резерву і при обмежених можливостях підготовки нових екіпажів призвело до значних складнощів з їх заміщенням.

Підводячи результати битви, історик Річард Б. Френк пише:

У битві біля східних Соломонових островів без сумніву перемогли американці, проте за виключенням зменшення кількості досвідчених пілотів ця перемога не мала значного довгострокового ефекту. Підкріплення (японські), які не були доставлені повільними транспортами, незабаром потрапили на Гуадалканал іншим шляхом.

Оригінальний текст (англ.)

The Battle of the Eastern Solomons was unquestionably an American victory, but it had little long-term result, apart from a further reduction in the corps of trained Japanese carrier aviators. The (Japanese) reinforcements that could not come by slow transport would soon reach Guadalcanal by other means.[89]