Битва під Теребовлею (1524)

З другої половини XV ст. почались регулярні військові рейди і походи татарських загонів на українські землі з метою захоплення здобичі та полонених. В квітні 1524 року після політичної кризи 1523—1524 рр. Кримське ханство очолив ставленик Османської імперії — Саадет I Ґерай.

В 1523–1524 гг. в Крымском ханстве имел место политический кризис, пока в сопровождении турок в Крыму не появился Сеадет-Гирей. Тот начал запугивать литовцев и поляков, угрожая им с турками[5]

Влада нового хана була хиткою і трималась на підтримці турецьких загонів[5][6].

В червні 1524 року, за підтримки османів, хан організував новий похід на польські землі, основною метою якого було відволікти польські сили від турецько-угорського фронту[6]

Польське Королівство на початку XVI ст. вело війну з Тевтонським Орденом, конфліктувало з Молдовським князівством та Московією (див. Список війн за участю Польщі). В поєднанні з посиленням ролі шляхти це послаблювало здатність королівської влади швидко мобілізувати значні сили на відсіч татарам.

…число жовнірів на Поділю в 1523 р. ледве доходило до тисячі[7]

Після поразки від татар під Сокелем в 1519 році польсько-литовські воєначальники не наважувались[5][8] на відкритий бій з кримськотатарськими військами і протиставляли їм тактику партизанської війни — нападів на дрібніші підрозділи загарбників загонами шляхти, жовнірів і посполитого ополчення[5].

Зібране на швидку руку військо і шляхетські полки, скликані старостами, могли вести тільки партизанську війну[7]

В поході взяли участь 20-30 тис. татар і 8 тисячний турецький загін[5][9]. Татарським військом командували племінник Саадет I Ґерая — Іслям I Ґерай[5], троюрідний брата Саадет I Ґерая калга Узбек Герай, а також Бучек Герай і Янтур Герай[6].

Кримсько-турецьке військо вторглось в Подільське, Руське і Белзське воєводства[5][9]. Був взятий в облогу Чурилівський замок[5][8], спалені міста Зиньків[5][8], Красилів[5], Рогатин[5][8], спустошені пригороди Львова[5]. Кримсько-турецьке військо досягнуло Мостисьок[7][9] та замку Прухнік (на захід від Перемишля, нині — територія Ярославського повіту Підкарпатського воєводства), який невдало намагалось взяти[5][10]. Іслям I Ґерай розіслав татарські загони територією Руського воєводства для грабежу та взяття ясиру[5].

Реагуючи на вторгнення, польський король Сигізмунд I Старий наказав коронній шляхті збиратись під Сандомиром[5], скликав посполите рушення та мобілізував військові сили Великого Князівства Литовського[7]. Основні сили польського війська рухались з Кракова в напрямку Львова. Польськими загонами командували Кшиштоф Шидловецький[5], Ян-Амор Тарновський[4][5], Петро Кміта Собенський[1]. Литовські війська очолював Костянтин Острозький[9][11]. Загальну кількість військ, зважаючи на їхню чисельність в тогочасних конфліктах та спогади сучасників, можна оцінити в 10-15 тисяч.

Довідавшись про наступ поляків і литовців турки і татари почали відхід з ясиром[5][9]. Польсько-литовські війська переслідували противника, однак, у генеральну битву вступити з ними не наважувались[5][7][8][9]. У ряді локальних сутичок полякам вдалося розбити кілька загонів турків і татар, що однак, не вплинуло на загальний наслідок вторгнення — спустошення Подільського, Руського (Львівської, Галицької, частково — Перемишльської земель) та півдня Волинського воєводства.

Поділє, земля Галицька, Львівська і навіть Перемиська були страшенно спустошені. „Русь уся спустошена огнем і мечем, читаємо в листї очевидця, — бо і земля Перемиська, що досї була не зачеплена, другим сим татарським наїздом обернена в попіл; безконечна маса людей і худоби забрана; скрізь мало хто лишив ся, спромігши ся сховати ся в якихось лїпше укріплених містах або кріпостях. Поділє по виходї Турків прислало до кор. величества послів, оплакуючи свою біду і що більше — додаючи, що вони вже сливе готові піддати ся першому сильнїйшому ворогови, бо вже дійшли до останньої біди”[7]

2 липня 1524 року кінне надворне військо, яке рухалось з Кракова через Львів під командуванням Петра Кміти Собенського наздогнало підрозділ татарсько-турецької армії, який здійснював переправу через р. Серет поблизу Теребовлі[1]. До війська приєдналась певна кількість посполитого рушення Теребовлі і навколишніх населених пунктів. В короткій сутичці турецько-татарський загін було майже повністю знищено.

Перебіг бою описаний у творі українського поета епохи Відродження Миколи Гусовського — «Nova et Miranda de Turcis Victoria»[12] (український переклад Віталія Маслюка «ПЕРЕМОГА НАД ТУРКАМИ ПІД ТЕРЕБОВЛЕЮ 2 ЛИПНЯ 1524 РОКУ»[13]):

…Так наше військо громило турецьку орду безпощадно. Праця даремна - ще щось більше про це розказать, Бо вже недовго тривала ця січа і ярість пекельна, Скоро достойний прийшов битви цієї кінець: Ниви, багряні від крові грабіжників, трупами вкрились, Псам і шулікам лежить добра пожива на них. А переможці, зібравши трофеї усі, добивають Рештки ординців, які десь заховались раніш. Серету води забрали немало ворожих вояків, Втечею дехто із них зміг врятувати життя.