Бобриця (Черкаський район)

Біля села знайдено поселення та курганні могильники доби бронзи та скіфського періоду, ранньослов'янський могильник зарубинецької культури та 3 давньоруських городища. За часів козацтва село вперше згадується в універсалі-привілеї гетьмана Павла Тетері від 12 грудня 1663 року до Канівського монастиря. Існує версія, що назва Бобриця походить від місцевого струмка з угіддями бобрів.

У 1720 році на місці старої закладено нову церкву святого Миколая.

Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка[3].

У 1792 році село налічувало 96 дворів та 835 жителів. У «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Лаврентія Похилевича зазначено, що у 1798 році Бобриця була куплена за 1500 карбованців асигнаціями у князя Станіслава Понятовського майором Антоном Кандратьєвим, а після його смерті у 1845 році перейшла його внуку — Олександру Кириченко-Астромову. З 1857 року Бобриця належала двом родичкам останнього — Ганні та Олімпіаді. Селяни отримали після викупу у 1863 році 306 десятин землі.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Пшеничківської волості Канівського повіту Київської губернії мешкало 1022 особи, налічувалось 103 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1151 особи (569 чоловічої статі та 582 — жіночої), з яких 1140 — православної віри[5].

У період російської революції 1905—1907 років в селі відбувались селянські заворушення проти поміщика. У 1909 році під відомством міністра землеробства в селі було відкрито школу садівництва, яка згодом мала 30 десятин садової землі, у 1916 році тут навчалося 50 учнів. На базі школи у 1970—1990 роках працювало профтехучилище. Тут залишилось єдине в районі дослідне господарство ім. Шевченка.

У роки німецько-радянської війни 273 жителі села воювали на фронтах, з них 98 нагороджені бойовими орденами і медалями. На честь загиблих у боях односельчан в селі споруджено обеліск Слави.

Станом на 1972 рік у селі містилась центральна садиба колгоспу імені Шевченка, якому належало 1,8 тисяч га землі, з них 1,4 тисячі га орної. Основним напрямком господарства було рільництво та тваринництво. 64 селян було нагороджено орденами і медалями. В селі працювали 2 фельдшерсько-акушерських пункти, восьмирічна школа (навчалось 207 учнів), професійно-технічне училище, клуб на 260 місць, дитячий садок, 3 бібліотеки з книжковим фондом 14,5 тисяч примірників, сільмаг, продуктовий магазин, пошта.

Сьогодні на території села землі орендує КСП «Мокрій», діють такі підприємства: приватна фірма «Лотос», приватне сільськогосподарське підприємство, ТОВ «Кобзар». У центрі села розміщений навчально-виховний комплекс I—III ступенів. При ньому створено музей села.

Великою проблемою села є близьке розташування його до Канівського міського сміттєзвалища, що негативно впливає на екологічний стан через часті загорання сміття[6].

• Тальбергова Дача — ландшафтний заказник місцевого значення.
• Валки — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.

На території села відомі дві пам'ятки архітектури - колишня будівля управи Канівського земства (кінець XIX століття) та вітряний млин конструкції Володимира Стрільця (Д-15).

у 2017 році земську управу знесено, незважаючи на охоронний статус.

• Конюша Руслан Сергійович (1994—2017) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• 
  Вітряк Д-15
• 
  Колишня земська управа. Знесена у 2017 році
• 
  Став

• Історія села. Канівський тижневик «Дніпрова зірка»