Павло Тетеря

Павло Тетеря — шляхетського роду з Мошковських[7][lower-alpha 1] Київського воєводства (Переяслав). Мати — Анастасія, жила 1670 року, тоді була монахинею-василіянкою. Не доведене припущення, що його хрещеним був Богдан Хмельницький[4].

Навчався в унійній школі Мінська, ректором якої був майбутній єпископ Унійної церкви Яків (Суша), з яким потім підтримував зв'язки. Добре знав латину, у Мінську, певне, опанував ораторське мистецтво. 1639 року перебував у Пражмуві — родинному «гнізді» магнатів Пражмовських — як магнатський слуга — шляхтич-компаньйон Миколая Пражмовського — майбутнього примаса та коронного канцлера. Може, був у Італії разом з ним.[8]

Вихованець Києво-Могилянської Колегії та член Львівського Братства.

Наприкінці 1640-х розпочав кар'єру канцеляриста як підписок луцького гродського суду (його начальник — писар Станіслав-Казимир С. Бєнєвським[9] гербу Радван). В Луцьку познайомився з Іваном Виговським.[4]

У серпні у 1648 році під час взяття повстанцями Луцька став на їх бік. В козацькому реєстрі у 1649 року записаний як Павло Мошковський.[3] У 1649 році, певне, став писарем Переяславського полку, очолив посольство до Дьйордя Ракоці (можна назвати одним з тих, хто заклав підвалини козацько-трансільванської дипломатії). Для нього як дипломата було характерним вміння вести подвійну гру, що оцінив гетьман Богдан Хмельницький.

Весною у 1651 році, разом з осавулом Переяславського полку Демком, козаками і татарами, облягав Кам'янець на Поділлі. Павло Тетеря супроводжував Тиміш Хмельницький в дорозі до Ясс для одруження (1 вересня 1652) з Розандою, дочкою молдавського господаря Василя Лупу. Влітку (перша згадка - 13 липня) 1653 р. Тетеря став переяславським полковником.

В 1657–1659 роках — генеральний писар за гетьмана …. Брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у Гадяцьких переговорах про унію України з Польщею та Литвою.

У 1658 році добився припинення походу королівських військ в Україну (перемовини почались у березні, тривали півроку, партнером був С. Бєнєвський). В основному перебував на Поліссі та Волині[10], в Межирічі та Корці, їздив до Чигирина. Певний час тоді проживав поруч з своїм покровителем з луцьких часів волинським каштеляном С. Бєнєвським[11], з яким погоджував певні пункти Гадяцького договору. У Гощі 5 липня 1658 року були датовані «пункти Тетері» до Гадяцького договору. 28 жовтня 1658 року мав авдієнцію у короля та королеви Марії Людвіки. Присутній на ній посол П'єр де Нуає (Нуає П'єр де) писав до Людовика XIV, що «Тетеря — поставний, гарних манер, убраний… в сукню з зеленого оксамиту з золотими ґудзиками»[12]. У 1658–1661 роках зміцнив серед поляків думку про себе як про знавця справ в Україні,[13] в якій перебував недовгими наїздами.

В листопаді 1660 року був генеральним писарем за гетьмана Юрія Хмельницького[13]. У лютому 1662 року виїхав з Варшави до Чигирина як посол короля і сенату із завданням не допустити зв'язків гетьмана з царем і татарами[14].

У 1661 році перебував на Підляшші або у Варшаві[13]. Як свідчать записи сейму 1661 року, був зарахований до числа «польського лицарства»[6]. Згодом Павло Тетеря став відвертим прихильником польської орієнтації й виступав, як агент Речі Посполитої: спільно з сеймовим комісаром Станіславом Беневським намагався окреслити з Гадяцького договору основну концепцію Великого князівства Руського; противник Івана Виговського, був причетний до його страти поляками,але у складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.

Magnum Dux Cosacorum (Великий князь козаків) Павло Мошковський «Тетеря», фундатор варшавського колегіуму єзуїтів. Портрет (гравюра XVII ст.)

Гетьманом став після зречення Юрія Хмельницького або у його присутності в середині чи другій половині жовтня 1662 року. У листі від 15 листопада 1662 року запорожці титулують його гетьманом.[15] В грудні 1662 року у листі до короля заперечував факт обрання. 21 січня 1663 року написав королю нового листа, в якому визнав факт обрання, але проти його волі (лист передав посол Григорій Гуляницький)[16].

Поява Павла Тетері на посаді гетьмана стала великою несподіванкою для королівського двору. Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема:

• шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана Богуна та ув'язнених козацьких старшин
• повернути православним захоплені уніатами церкви
• дозволити самостійні дипстосунки з Молдавією, Волощиною
• розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення ув'язнених козацьких старшин
• готувати похід на Лівобережжя
• гарантувати допомогу кримських та буджацьких татар.

Всі вимоги, крім церковної, були виконані.[17] Павло Тетеря відіслав назад гетьманські клейноди, прислані королем у березні 1663 через гінця Івана Мазепу (згідно статусу, їх мав привезти посол).

В 1663–1665 роках, як гетьман Правобережної України, брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацько-селянських повстань на Правобережжі. Зокрема, на початку 1665 року розбив Івана Сербина біля Умані (полковник загинув[18]).

Жорстокою розправою над Іваном Поповичем тільки озлобив суспільство[19].

Десь на початку червня[18] 1665 року ватажок повстанців Василь Дрозденко розбив військо П. Тетері під Брацлавом. Опоненти гетьмана захопили чималі скарби та знищили гетьманський архів, що, може, раніше зробив Іван Сірко[18]. Гетьман розпустив вірних козаків, з невеликим почтом через Бар, Кам'янець пішов на захід. За одними даними, був змушений зректися гетьманства (але Я. Дашкевич стверджував, що «гетьманства … не зрікся і булави не поклав»), захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди. Виїхав до Речі Посполитої, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника у Полоцьку та старости брацлавського (попередник Стефан Чарнецький; з правом передачі власності у випадку смерті дружині Олені[17]), ніжинського, чигиринського.

У жовтні 1665 року Ян Собеський писав дружині, що в Тетері у Варшаві можна купити кілька сороків прекрасних соболів. Ю. Хмельницький та Й. Тукальський, яких звільняли з ув'язнення, 29 листопада 1665 склали присягу на вірність королю, що було умовою звільнення, погодились, що місце перебування в Україні їм вкаже гетьман Павло Тетеря[20].

За даними польського дослідника Каспера Несецького, отримав посади барського та ніжинського старост та маєтки.

З 1665 року проживав у Варшаві. Став членом Львівського Ставропігійського православного братства, в якому залишив під заставу своє срібло за 300 дукатів[21].

Вироком Люблінського трибуналу 1669 року став банітою та інфамом, але зміг добитися відкладення вироку на півроку. З невеликим гуртом людей перейшов кордон Молдавії у першій половині липня 1669 року, серед яких сестрінок Василь Іскрицький[21].

Пограбований єзуїтами у Варшаві (в еміграції, щоб відплатити Стефану[22] Пісочинському, ведучи подвійну гру, підтвердив дарування варшавським єзуїтам маєтку у Висоцьку) і не діставши підтримки уряду Речі Посполитої, Тетеря схилився на бік Османської імперії, виїхав до Молдови (Ясси), звідти до Адріанополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Османської імперії, але незабаром помер — був отруєний на початку квітня 1670 року. Іскрицький та Піроцький, які були біля нього в еміграції, звинуватили у смерті Пісочинського, який не заперечував вбивства, але казав, що то зробив не він.[23].Поховали Павла Тетерю, можливо, в одній із грецьких православних церков Едірне, Могилу ніхто ніколи не шукав.

Від султана отримав щоденну пенсію 200 аспрів (або 40 флоринів), у Ларіссі (Тессалійські гори) — санджак (султанський прапор, що означало затвердження протекції)[23].