Бояни

Село Бояни було частиною Молдавії з моменту її створення в історичному районі Буковини. Згідно з місцевою легендою, опублікованою професором Васіле Bizovi, село було засноване 900 років тому на галявині лісника, який вирощував велику рогату худобу. Галявинка була розширена, коли були очищені землі від лісів за часів царювання Олександра Доброго, що зумовило утворення села під назвою Великі Бояни (рум. Boianul Mare). У середньовіччі торговий шлях, який з'єднував міста Ясси і Чернівці, проходив саме цим селом.

За іншою версією, назва населеного пункту пов’язана з особовим іменем "Боян".[4] Під таким іменем згадується давньоруський поет-дружинник другої половини XI — початку XII століття у «Слові о полку Ігоревім». Особове ім’я "Боян" до цих пір поширене у багатьох мовах, у тому числі болгарській, хорватській, угорській.

Село письмово вперше згадується в документі, датованому 8 квітня 1528 року, виданому Петру Рарешем, господарем Молдовського князівства. У грамоті, складеній староукраїнською писемно-літературною мовою, що була на той час офіційною у Молдавському князівстві, назва села вжита у формі «Великій Боян».

Фрагмент тексту з грамоти воєводи Петра Рареша 1528 року із назвою села «Великій Боян».

3 квітня 1560 року господар Александру Лепушняну видав указ, який розділив село Бояни між дітьми і внуками братів Стирчя (рум. Stârceа). Село було поділене на 3 частини: верхня частина (нині кут Глиниця), середня частина (Гуків) і нижня частина (місце теперішнього села). У найближчі сто років середня та нижня частина села кілька разів продавалися, переходячи з рук у руки[5].

У 1636 році Ісак Стирчя (рум. Isac Stârcea) був змушений віддати губернатору Гаврілашу Матеяшу (рум. Gavrilaş Mateiaş) верхню третину Боянів, процвітаючий млин і село Лезаній (рум. Lăzanii), у зв'язку з тим, що він вкрав у нього «1360 золотих, хутро, хутро лисиці та ін». Два роки по тому господар Василь Лупул закріпив право власності Матеяша на ці маєтки.

У другій половині XVIII століття село належало родині Іон Некулче молдавського літописця. Його батько одружився в 1670 році на Катріні, дочці боярина Йордаке Кантакузіно (Iordache Cantacuzino), одного з найбагатших землевласників в Молдові XVII століття. У придані до весілля, Катріна отримала 21 садибу, у тому числі кілька сіл на півночі Молдавії (Бояни, Чорнівка, Бочківці, Грозинці та інші).

У 1702 році Іон Некулче розділяє спадок матері разом зі своїми сестрами, але Бояни залишаються йому. Після того, як Некулче програм у битві під Стальнівцями (Stănilești) (1711) і вислання до Росії, його майно було конфісковано і передано великому магістрату Лупу Костаке (Lupu Costache). У 1720 році Некулче отримує дозвіл на повернення в Молдавію і почав судитися з сином Лупу Костаке, Йордаке (Iordache), переконуючи уряд повернути йому маєток [3]. Пізніше він виявив, що його майно було пеекуплене нащадками Ісаака Стирче, які прийшли з новими документами. Щоб освоїти весь маєток, він купив акції, що належать спадкоємцям Стирчя.

У січні 1775 року, у результаті нейтральних відносин, під час військового конфлікту між Росією і Туреччиною (1768—1774), Габсбурги (сьогоднішня Австрія) отримала частину молдавської території, територію, відому як Буковина. Після приєднання Буковини Габсбурзькою імперією у 1775 році, село Бояни було частиною герцогства Буковини, регулювалося австрійцями та відносились до району Садгора (Sadagura)[2].

У 1775 році, у зв'язку з тим, що Бояни були включені у військові дії, тут було встановлено австрійську митницю. У селі була розташована резиденція інспектора митної служби Буковини та Поділля. У 1780 році, село мало п'ять млинів, і два магазина. Коли австрійці приєднали Буковину Василе Некулче, який володів селом залишився в Молдові. У 1782 році він обґрунтував своє право власності на австрійській граничній комісії Буковини (заснованій в 1781 році), комісія на чолі з полковником Мецгером яка включала ще двох представників Іон Калмуцкі (Ion Calmuţchi) та Олександр Ілске(Alexandru Ilsche). Так як Васіле Некулче не міг управляти віддалено своєю нерухомістю 26 квітня 1792 він віддав в оренду село Бояни і половину свого майна на Іону Калмуцкі, який був власником нерухомості Калінешть на Черемоші.

З 1812 року східну частину села Бояни перетинав фронт між Російською імперією і імперією Габсбургів. У 1845 році бояр Іон Некулче маєток польсько-вірменській сім'ї, Стефановичам.

Бояни з мікрорайонами Митниця, Глиниця і Легучені на австрійській військовій мапі 1861-1864 років.

Вибори влітку 1848 року до парламенту у Відні призвело до вибору восьми членів, що представляють Буковину, у тому числі румунського селянина Василе Кирся (Vasile Cârste) з Боян. Він не був грамотною людиною, і тільки говорячи румунською, став маріонеткою в руках імперських кіл.

Після скасування боярства урядом у Відні 26 вересня 1849 року послідували земельні реформи. Для того, щоб володіти землею, селяни були змушені виплатити компенсацію поміщику Стефановичу в щорічних платежах в банк. Борги, які були дуже великими, лише погіршили економічний стан селян. У цих умовах, в 60-х роках XIX століття, десятки сімей з Боян почали незаконно перетинати кордон Бессарабії.

В результаті складної економічної ситуації, деякі жителі почали емігрувати в Канаду наприкінці 80-х років ХIХ століття; цілий рік 1913 принаймні 983 людини були змушені покинути село. Мігранти влаштувалися в Альберті і там заснували село з такою ж назвою, Бояни.

Під час Першої світової війни, запеклі бої відбувалися на лінії Бояни — Магала — Рідківці — Топорівці між царськими військами і Австро-Угорщиною. Школи були закриті і державні органи на місцях перейшли далі від лінії фронту. Російські війська захопили село 23 серпня 1914 року, грабували магазини і підпалювали будинки, а сільських жителів (1000 сімей) депортовували до Росії в Астраханську і Саратовську області. У 1936 році були проведені перепоховання останків військових цвинтарів та ізольованих поховань на православному цвинтарі Долина Козмінулуй, де було споруджено пам'ятник героям Першої світової війни.

Після захоплення Буковини Румунією 28 листопада 1918 року, село Бояни було віднесено до повіту Чернівці. Тоді велику частку населення складали румуни, були також українські та єврейські громади.

Через те, що лінія фронту проходила через село, Бояни майже вщент були зруйновані. Цілими залишилися тільки два будинки. У найближчі два роки більшість жителів села, які були депортовані до Росії повернулися у свої будинки, але були й такі які ніколи не повернулися додому.

У міжвоєнний період, тут працював суд і філії Ліги Культури.

За пактом Молотова-Ріббентропа (1939), Північна Буковина була приєднана до СРСР 28 червня 1940.

У липні 1941 року, Румунія, що виступала на боці Третього Рейху відвоювала "втрачені території". Після того, як румунські війська увійшли в село, деякі селяни силою витягнули з будинків 80 євреїв і привели їх в центр села, де вони були розстріляні румунськими солдатами, які перебували в селі. Євреї були поховані в братській могилі, куди перенесли останки в 1976 році на кладовищі села Строїнці (Stroeşti).

У березні 1944 року Північна Буковина була визволена від загарбників і знову тут встановилась радянська влада. Одного разу влітку того ж року, були зібрані в центрі села всі чоловіки віком від 18 до 40 років, які були виведені силою з села, посаджені на потяги і доставлені в трудові табори поблизу Онезького озера, недалеко від кордону СРСР з Фінляндією.

Під час 1946—1947, село Бояни пройшло через період голоду через посуху і продовольства реквізованого з боку Червоної Армії.

З 1991 року село Бояни належать до Новоселицького району Чернівецької області у складі незалежної України.