Будбанк СРСР

Після утворення СРСР поряд з Державним банком (жовтень 1921) за рік був створений Російський торгово-промисловий банк (Промбанк) у підпорядкуванні ВРНГ. Зазначалося, що цей банк організується з тим, щоб його дедалі зростаючою функцією став би довгостроковий кредит, щоб довгострокові позики державної промисловості йшли через Промисловий банк. Згідно зі статутом, затвердженим 1922 року, банк організувався як акціонерне товариство зі змішаним державно-приватним капіталом. Початковий статутний фонд — 15 млн золотих рублів[2].

Адреса центрального апарату — Москва, Тверський бульвар, 13[3].

Першу гостру фінансову кризу банк пережив у травні 1923 р. Того року було змінене керівництво і статутний капітал збільшено до 25 млн золотих рублів[2].

У 1924 р. Промбанк був перейменований в Торгово-Промисловий банк СРСР.

У березні 1926 р. у складі Промбанку був створений Відділ довгострокового кредиту (ВДК), який мав самостійний баланс.

У 1928 р. усе довгострокове кредитування промисловості й електрогосподарства[K 1] було зосереджено в Промбанку, а короткострокове кредитування передавалося Держбанку.

Тоді ж на базі ВДК й Електробанку був організований Банк довгострокового кредитування промисловості й електрогосподарства — БДК (Промбанк). Його кошти складалися зі статутного, резервного і спеціального фондів, вкладів промисловості та поворотних бюджетних асигнувань.

Із часом розрахункові рахунки підрядних організацій були передані з Держбанку до Банку довгострокового кредитування. Також було відкрито мережу філій БДК в районах концентрованого будівництва.

У травні 1932 р. здійснено перетворення установи на Банк фінансування капітального будівництва промисловості, транспорту та зв'язку (Промбанк) у складі Наркомфіну.

На Промбанк було покладено фінансування капітального будівництва та інших капітальних вкладень усіх державних підприємств і будівельних організацій. Банк здійснював фінансування будівництв, здійснював оплату рахунків за будівельні матеріали та обладнання, видавав кошти на заробітну плату.

У 1930-ті роки банк продовжував бурхливо розвиватися. Цьому сприяло існування власної, незалежної від Держбанку, системи переказів. Станом на 1933 рік мережа Промбанку налічувала 147 установ. Найбільша його контора знаходилася в Ленінграді[4].

Сталінські репресії, пік яких прийшовся на 1936-37 роки, не оминули трудовий колектив Промбанку. Були арештовані та розстріляні низка його працівників та керівників[5][2].

Чимале значення мав банк у відновленні зруйнованого в роки ВВВ господарства.

22 вересня 1951 р. був затверджений Статут Промбанку СРСР[6].

Москва, Тверський бульвар, 13

Москва, Тверський бульвар, 13

У квітні 1959 р. існуючі раніше Сільськогосподарський банк (Сільгоспбанк), Банк фінансування комунального і житлового будівництва (Цекомбанк) були ліквідовані. Їх функції передані Промбанку, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР) і Державному банку СРСР.

З 1961 р. Будбанк став безпосередньо підпорядковуватися Раді Міністрів СРСР.

У застійні роки в Будбанку було зосереджено фінансування приблизно 70 % всіх капітальних вкладень країни. Він становив одну з найбільших інвестиційних інституцій СРСР[6].

1 жовтня 1964 р. був затверджений Статут Будбанку СРСР, який визначався як «державний банк фінансування та кредитування капітальних вкладень промисловості, транспорту, зв'язку та інших галузей народного господарства СРСР».

Основним завданням Будбанку було «здійснення відповідно до директив Партії та Уряду контролю за правильним і ефективним використанням капітальних вкладень, за виконанням завдань по введенню в дію виробничих потужностей і основних фондів, планів капітального будівництва, завдань по зниженню собівартості будівельно-монтажних робіт і планів накопичень, за мобілізацією внутрішньогосподарських резервів і своєчасним надходженням коштів, призначених на фінансування капітальних вкладень, за дотриманням кошторисної вартості будівництва, планової, фінансової та платіжної дисципліни, а також за зміцненням господарського розрахунку в будівництві».

Будбанк СРСР мав статутний фонд, резервний фонд, фонд основних коштів, фонд амортизації і фонд довгострокового кредитування. Статутний фонд визначався в сумі 250 млн. карбованців[7]. Розмір фонду довгострокового кредитування перевищував 10 млрд крб.[8]

Прибуток Будбанку розподілявся порівну на союзний бюджет і на резервний фонд самого банку[7].

15 жовтня 1981 р. був затверджений новий Статут Будбанку СРСР.

Статутний фонд зріс до 500 млн карбованців, також утворювався фонд розвитку банківської справи. Прибуток банку розподілявся наступним чином:

• 50 % перераховувалося до союзного бюджету;
• 3 % зараховувалося до фонду розвитку банківської справи;
• 47 % використовувалося за рішенням Ради Міністрів СРСР[9].

Зовнішні зображення
Ювілейний Знак «60 лет Стройбанку СССР»
	аверс
	реверс

У 1982 році гучно відзначалося 60-річчя банку.

Прикметно, що Будбанк свого часу був піонером у використанні ЕОМ для потреб банківської справи. Банк мав власну систему обчислювальних центрів. Лауреатами Державної премії СРСР в галузі техніки за 1983 рік стала група працівників Будбанку СРСР «за створення та впровадження інтегрованої автоматизованої системи фінансування та кредитування капітального будівництва».

До 1987 року банківську систему СРСР складали всього три банки: Державний банк, Будбанк і Зовнішторгбанк. Тільки Держбанк і Будбанк мали свої відділення на всій території СРСР. Крім того, в країні існувала система держтрудощадкас (які не були банками).

Реорганізація банківської системи почалася у зв'язку з переходом до ринку і до нової економіки в цілому. Метою реформи було підвищення ролі банків у механізмі кредитування і розвитку економіки.

Після тривалих дискусій було вирішено створити дворівневу банківську систему: центральний емісійний банк (Держбанк) та державні спеціалізовані банки, що діяли б на засадах повного господарського розрахунку й самофінансування. Ними стали:

• перетворені з Будбанку:
  • Промбудбанк (рос. Промстройбанк СССР; Промышленно-строительный банк СССР);
  • Агропромбанк (рос. Агропромбанк СССР; Агропромышленный банк СССР);
  • Житлосоцбанк (рос. Жилсоцбанк СССР; Банк жилищно-коммунального хозяйства и социального развития СССР);
• перетворений із Зовнішторгбанку — Зовнішекономбанк СРСР (рос. Внешэкономбанк СССР; Банк внешнеэкономической деятельности СССР);
• перетворений із ощадкас — Ощадбанк (рос. Сбербанк СССР; Банк трудовых сбережений и кредитования населения СССР)[10].

Спеціалізовані банки приступили до операцій з 1 січня 1988 р.

Промбудбанк СРСР фінансував капітальні вкладення у промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок, в системи Держпостачу СРСР та Академії наук СРСР. У 1990—1991 роках він мав назву Державний комерційний промислово-будівельний банк (рос. Государственный коммерческий промышленно-строительный банк СССР), у 1991 — Акціонерний інвестиційно-комерційний промислово-будівельний банк (рос. Акционерный инвестиционно-коммерческий промышленно-строительный банк СССР)[11].

В Україні його наступником став Промінвестбанк (Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк). У 2008 він пережив масштабну фінансову кризу, у 2009 перейшов під контроль російського державного акціонера. З 2018 року його акції намагаються продати за борги перед фірмою з групи «Приват».

Агропромбанк СРСР фінансував капітальні вкладення в агропромисловий комплекс країни і споживчу кооперацію. У 1990 р. отримав назву Загальносоюзний акціонерний комерційний агропромисловий банк (рос. Общесоюзный акционерный коммерческий агропромышленный банк СССР)[12].

В Україні його наступником став Агропромбанк «Україна» (Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна»). З 1998 він мав фінансові проблеми, у 2001 почалася процедура ліквідації, у 2009 — ліквідований[13].

Житлосоцбанк СРСР фінансував капітальні вкладення у галузі невиробничої сфери, житлово-комунальне господарство, державну торгівлю, побутове обслуговування, легку і місцеву промисловість, в господарство, підвідомче місцевим Радам народних депутатів, а також у сферу кооперативної та індивідуальної трудової діяльності[14]. У 1990 р. перетворений на Акціонерний комерційний банк соціального розвитку (рос. Соцбанк; Акционерный коммерческий Банк социального развития)[15].

В Україні його наступником став Укрсоцбанк (Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»). З 2011 р. він працював під брендом Unicredit Bank, з 2016 року перейшов у холдингову компанію ABH Holdings SA, що володіє «Альфа-Банком», а 25 жовтня 2019 року остаточно приєднався до останнього[16].