Буксгевден Федір Федорович

Походив з балтійського шляхетського роду Буксгевденів, які вели свій родовід від Альберта фон Буксгевдена, першого єпископа Лівонії (1199–1229), засновника Риги (1201) .

Закінчив Артилерійський та інженерний шляхетський кадетський корпус (1770). Будучи кадетом, брав участь у російсько-турецькій війні. За відзнаку в бою під Бендерами отримав звання інженер-прапорщика. 1771 року під час штурму Браїлова був двічі поранений, але залишився на полі бою та вивів з ладу 2 ворожих гармати. За той подвиг був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

З 1772 року — ад'ютант головного начальника артилерії Григорія Орлова. З 1783 — командир Кексгольмського полку.

Під час російсько-шведської війни 1788–1790 років командував десантним загоном у складі Балтійського гребного флоту. Відзначився у Роченсальмській битві 1789 року під час висадки десанту на острів Куцель-Мулім. За вдалі дії десанту, яким він керував, був нагороджений орденом Святого Георгія 3-го ступеня]] й отримав звання генерал-майора.

Під час польської кампанії 1793–1794 років командував піхотною дивізією. Під керівництвом Олександра Суворова на чолі однієї з колон брав участь у штурмі Праги. За відзнаку в бою був нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня та золотою зброєю. У 1794–1796 роках — комендант Варшави та губернатор Польщі.

З червня 1797 до серпня 1798 року займав пост військового губернатора Санкт-Петербурга.

Портрет роботи Жана Луї Вуаля

За Павла I потрапив в опалу та 1799 був звільнений з військової служби. Був відновлений 1803 та призначений на посаду інспектора військ Ліфляндської інспекції та генерал-губернатором Риги.

Під час війни 1805 року командував Волинською армією. Під Аустерліцом командував лівим крилом російсько-австрійської армії.

Під час війни 1806–1807 років командував піхотним корпусом (39 тисяч піхоти, бл. 7 тисяч кавалерії, 1200 артилеристів), але невдовзі повернувся до виконання обов'язків ризького генерал-губернатора.

На початку російсько-шведської війни 1808–1809 років призначений на пост головнокомандувача регулярної армії у Фінляндії. За вміле керівництво військами під час взяття фортеці Свеаборг був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеня, а за успіхи у першому періоді кампанії — орденом Святого Андрія Первозванного. Після захоплення Південної та Середньої Фінляндії й Аландських островів уклав перемир'я, яке не затвердив Олександр I. У грудні 1808 вийшов у відставку.

Як воєначальник був прибічником маневрених дій, керував військами із зайвою педантичністю. Мав крутий незалежний характер, здатність приймати сміливі рішення й наполегливо провадити їх у життя.

Помер у власному замку Лоде; був похований в усипальниці Старо-Пановської церкви поряд із маєтком Лігово.

Був одружений з Наталією Алексеєвою (1758–1808), позашлюбною дочкою Григорія Орлова, вихованкою Смольного інституту, подругою Катерини Нелідової. У шлюбі народились:

• Софія (1778–1830) — була заміжня за курським губернатором Аркадієм Нелідовим (1772–1834), мали дочку Варвару.
• Марія (1780–1836) — була заміжня за статським радником фон Майделем.
• Наталія (1782—?) — була заміжня за полковником бароном Унгерн-Штернбергом.
• Олександр (1783–1839) — камергер, був одружений з баронесою Деллінсгаузен.
• Петро (1784–1863) — генерал-лейтенант, сенатор, був одружений з княжною Черкаською (1784–1788).

• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.