Бурка Михайло Йосипович

Бу́рка Миха́йло Йо́сипович (6 вересня 1914(19140906), ст. Сентянівка, Катеринославська губернія, Російська імперія — 26 лютого 1988, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний діяч, голова виконавчого комітету Київського міської ради депутатів трудящих у 1963–1968 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 5–8-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1960–1971 роках.

Михайло Йосипович Бурка
Михайло Йосипович Бурка
Голова виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих
2 грудня 1963 — 15 серпня 1968
Попередник: Олексій Давидов
Спадкоємець: Володимир Гусєв
 
Народження: 6 вересня 1914(1914-09-06)
ст. Сентянівка, Катеринославська губернія, Російська імперія (нині Слов'яносербський район, Луганська область)
Смерть: 26 лютого 1988(1988-02-26) (73 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання: Байкове кладовище
Національність: українець
Підданство: Російська імперія
Країна: УСРР →
 СРСР
Освіта: Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут
Партія: КПРС
Автограф:
Нагороди:
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За Одру, Нису і Балтику»

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився на станції Сентянівці (тепер селище Слов'яносербського району Луганської області) у родині робітника залізничної станції. За іншими даними народився у селі Новоселівці біля Кадіївки на Луганщині.

У 1921—1928 роках — учень Сентянівської семирічної школи. У вересні 1928 — березні 1931 року — студент Луганського будівельного технікуму.

У березні 1931 — червні 1932 року — технік-будівельник, старший технік технічного відділу, у червні 1932 — квітні 1933 року — начальник планово-технічного відділу Паркомунівської контори шахти № 10 на Донбасі. У квітні 1933 — вересні 1936 року — виконавець робіт (начальник дільниці) Горлівської контори будівельного тресту «Донбасжитлобуд» Донецької області.

У вересні 1936 — червні 1941 року — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, отримав диплом з відзнакою, інженер-будівельник.

З липня 1941 року служив у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. У липні 1941 року направлений до Москви на трьохмісячні курси при Воєнно-інженерній академії імені Куйбишева. У жовтні 1941 року мобілізований на захист Москви і направлений на Калінінський фронт, де прослужив рядовим сапером до листопада 1941 року. У листопаді — грудні 1941 року навчався на підготовчих курсах інструкторів-мінерів у Москві. Після закінчення курсів отримав звання лейтенанта і направлений до Сталінграду у 20-ту бригаду 5-ї саперної армії. У грудні 1941 — лютому 1942 року — інструктор-викладач навчальної роти у місті Калач Сталінградської області. У лютому — серпні 1942 року — командир саперної роти 1514-го окремого саперного батальйону 14-ї саперної бригади 7-ї саперної армії. У серпні 1942 — липні 1943 року — командир саперної роти 431-го артилерійського інженерного Полтавського батальйону 66-ї армії (яку у 1943 році перейменовано на 5-ту гвардійську) на Донському фронті.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У липні 1943 — травні 1944 року — заступник командира 431-го артилерійського інженерного батальйону 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. У травні 1944 — червні 1946 року — командир 267-го окремого інженерно-саперного батальйону 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту.

У червні 1946 — січні 1947 року — командир 320-го армійського інженерно-саперного батальйону 5-ї гвардійської армії. У січні — червні 1947 року — командир територіального батальйону 2-го гвардійського інженерного полку Київського військового округу. У червні 1947 році демобілізувався з Радянської армії.

У червні 1947 — березні 1948 року — головний інженер управління капітального будівництва, у березні 1948 — жовтні 1949 року — начальник відділу капітального будівництва Запорізького заводу «Комунар».

У жовтні 1949 — червні 1951 року — начальник управлінь капітального будівництва № 114 і № 115 Тресту № 22 Міністерства будівництва підприємств машинобудування СРСР в місті Запоріжжі.

У червні 1951 — червні 1953 року — керуючий будівельного тресту № 99 Міністерства будівництва підприємств машинобудування СРСР у Запоріжжі.

У червні 1953 — листопаді 1957 року — керуючий тресту «Запоріжбуд» у місті Запоріжжі.

31 жовтня 1957 — 17 березня 1958 року — 1-й секретар Запорізького міського комітету КПУ.

5 березня 1958 — грудень 1963 року — завідувач відділу будівництва і міського господарства ЦК КПУ.

Від 2 грудня 1963 до 15 серпня 1968 року — голова виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.

6 серпня 1968 — 12 травня 1975 року — голова Державного Комітету Ради Міністрів Української РСР у справах будівництва (Держбуду УРСР).

Після виходу на пенсію з 1975 року працював головним редактором київського журналу «Строительные материалы и конструкции».

Помер 26 лютого 1988 року в місті Києві.

Звання

Нагороди

Під час війни нагороджений орденами Червоного Прапора (1944), Олександра Невського (12.04.1945), Червоної Зірки (16.02.1943), Вітчизняної Війни I ст. (07.07.1944) та II ст. (08.10.1943); медалями «За відвагу» (12.03.1943), «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною» (1945), «За визволення Праги» (1945) та польською «За Одер, Нису і Балтику».

Під час повоєнної праці нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної Війни IІ ст. (06.04.1985), Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (5.09.1964) та багатьма медалями.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.