Біличі (Київ)

Де ля Фліз. Біличі (1854)

План с. Біличі (1842). Через село пролягав рів Шалена Баба, вгорі — річка Борщагівка і Святошинський став, ліворуч — Біличанський шлях, праворуч — шлях на Романівку

Карта орієнтована на північ

Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. (За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Борщагівка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс.) Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік.

Поділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки[1].

Босьонки розташовувалися в районі нових кварталів сучасної Чорнобильської вулиці та були знесені наприкінці 1980-х років.

Вовки є наймолодшим кутком села і розташовуються у його західній частині.

Ґалаґани розташовані у північно західній частині села (кінцева частина вулиці Обухівської).

Деркачі розташовувалися у східінй частиніс ела, в районі початку вулиці Осінньої.

Мовчуни розташовувалися у південно-західній частині села і були майже повністю знесені на межі 1980-90-х років (локалізація - кінцева частина вулиці Ушакова та прилеглі вулиці).

Сажалки розташовувалися у південно-східній частині села, локалізація - на місці школи №288, вул. Ірпінська, 68-А.

Сивані розташовані у східінй частині села, прилеглій до проспекту Палладіна.

Фузики розташовувалися дещо на південнй схід від географічного центру села, цей куток був найстарішим, розташовувався вздовж нинішньої Чорнобильської вулиці в районі перехрестя з вулицями Ірпінською та Прилужною; знесений у 1980-ті роки.

Хайли розташовані у північній частині села, біля кладовища.

Цундарі розташовані у північно-східній частині села, біля стику проспекту Палладіна та вулиці Булаховського.

Шуляки розташовані у північній частині села.

У 1932–1933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі.

Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 1927–1930 роках — до Київського району Київської округи. У 1930–1937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 1937–1966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Предтечі с. Біличі (приписні сс.* Романовка з ц. св. Георгія, хут. Стоянка, Любка, Дегтяри, Галагани) XVIII ст. - Київського пов. Київського нам., з 1797 р. Київського пов. Київської губ.; XIX ст. - Білогородської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[2].

2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста Києва[3], а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі.

З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:

• 8-й — між проспектами Перемоги, Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською;
• 10-й — між проспектом Перемоги, вулицями Прилужною, Чорнобильською, Миколи Ушакова;
• 12-й — між проспектом Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською, Академіка Єфремова;
• 13-й — між вулицями Чорнобильською, Прилужною, Миколи Ушакова, Академіка Єфремова.

На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (проспект Перемоги, 142).

Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця).