Білінський Володимир Броніславович

Обкладинка книги «Країна Моксель, або Московія» (Видавництво імені Олени Теліги)

Володимир Броніславович Білінський народився 18 травня 1936 року в селищі Дунаївцях на Поділлі.

У 1959 році закінчив факультет «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.

За розподілом поїхав працювати до Казахстану. З 1959 по 1996 року жив і працював у Караганді, де пройшов шлях від майстра до заступника начальника Главку. Будував мости на Казахстанській магнітці, на каналі Іртиш — Караганда, на шахтах Карагандинського вугільного басейну, на всіх автомагістралях і залізницях Центрального Казахстану. Під його керівництвом зведено мости у Караганді, Павлодарі, Кокчетаві, Темиртау, Джезказгані, Балхаші, Екібастузі, Шахтинську та у інших містах.

З 1982 року працював у системі Мінважбуду Казахстану на посадах заступника начальника Главку та начальника Главку. Був членом Колегії Держбуду Казахстану.

У 1999 році повернувся в Україну. Проживає в Києві. Часто відвідує з презентаціями та лекціями міста України, зокрема, Тернопіль, де зустрічається з містянами, учнями шкіл та вишів.

Друкувався в газетах: «Літературна Україна», «Українське слово», «Столиця», «Нація та держава».

У 2011 році за книгу «Країна Моксель, або Московія» Володимира Білінського було визначено лауреатом Премії ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності у номінації «За найкращу наукову роботу в інформаційній сфері».[1]

Володимир Білінський у редакції газети «Вільне життя плюс» (2012 р.).

Володимир Білінський та його прихильники вважають, що історія Росії (Московії) фальсифікувалася з метою вивищення великороського народу й применшення ролі інших націй, зокрема й української.

У тритомнику «Країна Моксель, або Московія» розповідається про фіно-угорське коріння російської цивілізації, що заперечує офіціозну версію «триєдиного» народу, яка часто використовується у державній ідеології сучасної РФ. Автор переконує, що багато років відбувалася методична зачистка та перекручування старовинного історичного матеріалу: «Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про „незалежний розвиток Московії“ в Золотій Орді. Однак це ― московська брехня… Це був звичайний улус єдиної держави…»

Білінський аналізує джерела, зіставляє історичні факти, щоби довести, що росіяни протягом віків були підданцями золотоординців, жили за їхніми законами й зазнали змішування крові та звичаїв.

Білінський доводить, що такі відомі російські імперські історики, як Карамзін, Соловйов, Ключевський створили міфологію великоросійської держави, і зокрема[2]:

1. що нібито росіяни — слов'яни;
2. що нібито Ростово-Суздальсько-Рязанська земля входила до складу Великого Київського князівства;
3. що нібито Москву заснував князь Юрій Долгорукий 1147 року.
4. що нібито князь Олександр Невський народився у 1220 і брав участь у битві на річці Неві зі шведами в 1240 році, з німцями й естами в 1242 році на Чудському озері.

Обкладинка книги «Москва Ординська» (Видавництво імені Олени Теліги, 2012 рік.)

Володимир Білінський у редакції газети «Вільне життя плюс» (2015 р.).

Два томи праці Москва Ординська побачили світ у видавництві імені Олени Теліги у 2011 та 2012 роках. Автор опрацював відкриті джерела та факти російської історіографії та подає історію Московії починаючи з VII століття побіжно згадуючи викриті факти фальшування історії викладні у попередній роботі «Країна Моксель, або Московія». Перший том «Москви Ординської» складається з п'яти частин:

1. Тмутаракань і Мещерська земля (VII—XII століття)
2. Татаро-монголи
3. Завоювання Тмутаракані та Мещерської землі
4. Золота Орда: Становлення
5. Золота Орда: Північні улуси

У томі, що містить 137 посилань на наукову літературу прослідковано становлення Чингізидів правителями Золотої Орди та Московської держави після 1238 року, прийняття ними християнської віри, та канонізацію їх Московською православною церквою.
Друга книга «Москви Ординської», як і перша, також складається з п'яти частин:

1. Цар (хан) Узбек у часи смути
2. Цар (хан) Тохтамиш
3. Цар (хан) Улу-Мухаммед
4. Московські нащадки Улу-Мухаммеда
5. Перші роки Московського царства

У другій книзі, що містить 205 посилань на наукову літературу, розглянуто період, що охоплює історію Московії XIII-XVII століть. У другій книзі викладені події та проаналізовані факти історичного періоду приєднання до Литви — Волині, Галичини та Київщини і виникнення у 1320 році Литовсько-руського князівства та створення ханом Узбеком на базі московського уділу — Великого Московського князівства в складі Золотої Орди до причин плати Московією данини Кримському ханству вже у XVII столітті.

Володимир Білінський у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» (2015 р.).

Перша книга «Україна-Русь» — «Споконвічна земля» вийшла друком як і інші попередні книги у видавництві імені Олени Теліги у 2013 році. В цій роботі Володимир Білінський критично розглядає давню історію України, нібито заховану у мороці минулих віків і доходить висновку, що це лише захований імперсько-шовіністичними поневолювачами України хід історії, який проте можна віднайти і побудувати вже як новий каркас історичної науки, відкинувши московські «доважки брехні» та їхні міфи і рос. «былины». У першій книзі автор на основі історичних документів, досліджень сучасних археологів доводить неперервність сучасного українського епосу від VI тисячоліття до нашої ери.

Перша книга «Україна-Русь» — «Споконвічна земля» складається з п'яти частин:

1. Праукраїна і праукраїнці
2. Галицько-Волинська доба Русі
3. Початок Русько-Литовської доби
4. Таємниці Синьоводської битви
5. Початок XV століття. Посол англійського і французького королів Гільбер де-Ланноа (Жільбер де-Лануа)

У книзі використано 138 наукових джерел. Автор доходить висновку, що російська історіографія є неприйнятною для українського народу, хоча би тому, що це наука нашого окупанта, а отже — нашого поневолювача.

У жовтні 2019 року в рецензії на докторську дисертацію Петра Ющенка 14 українських істориків, зокрема Георгій Касьянов, Євген Синиця, Олексій Толочко та інші, назвали книжку Володимира Білінського «Україна-Русь» «псевдонауковою роботою».[3]

Академік П. П. Толочко, з приводу нагороди Білінського премією ім. І. Франка, написав президентові В. Ф. Януковичу відкритого листа, у якому просив скасувати необмірковане й скандальне рішення про присудження державної премії:

Аналізувати положення книги В. Білинського немає жодного сенсу, оскільки наука в ній, як кажуть, і не ночувала. По суті, автор представив власні емоції, надзвичайно тенденційні та образливі. Причому не тільки по відношенню до російського народу, але й до нашої спільної східнослов’янської історичної пам’яті. Не будучи істориком, автор не володіє ні відповідними знаннями, ні умінням системного аналізу. Він не розуміє, що таке джерела, а що — дослідницька точка зору. Метод його роботи те саме що карткове шулерство, коли висмикуються з контексту окремі фрази і видаються за спільну позицію того або іншого історика. До речі, і тут всі його пізнання обмежуються трьома-чотирма російськими істориками XIX ст. Археологічних джерел, без яких неможливо уявити об’єктивну картину давньоруського світу, «лауреат» взагалі не приводить. Безумовно, і не знає їх. Інакше не став би стверджувати, що культурно-історично між Південною Руссю і Суздальсько-Заліським краєм немає нічого спільного.[4]

• Білінський В. Країна Моксель, або Московія. Історичне дослідження. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2010. — Книга третя. — 320 с.
• Білінський В. Москва Ординська. — К. : Видавництво Олени Теліги. 2011. — 302 c. — ISBN 978-966-355-059-6.
• Білінський В. Москва Ординська. Книга друга. — К. : Видавництво Олени Теліги, 2012. — 398 c. — ISBN 978-966-355-079-4.
• Білінський В. «Україна-Русь». Книга перша: «Споконвічна земля». — К. : Видавництво Олени Теліги, 2013. — 384 c. — ISBN 978-966-355-109-8.

Зовнішні відеофайли
	Дослідник історії В. Білінський: пора спростувати факт приналежності росіян до слов'ян // Телекомпанія TV-4. — 2014. — 12 листопада.

• Володимир Білінський. Звідки походить Москва та Московія // УП, Історична правда. — 2011. — 3 серпня.
• Олег Будзей. …І тут прийшов мостобудівник Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine. // ХайВей. — 2013. — 15 жовтня.
• Яків Гордієнко. Іскендер, брат Сартака. LikБез, 19.01.2017

‎