Верхній Токмак

Село Верхній Токмак розташоване у верхів'ї річки Токмак; нижче за течією на відстані 4,5 км розташоване село Могиляни. Поруч проходить залізниця, станція Верхній Токмак I за 4 км.

У межах с. Верхній Токмак, уздовж лівого та правого берегів р. Томак утворено ландшафтний заказник «Урочище скелі» площею 40 га[3][4].

Село засноване 1790 року як хутір селян Чернігівки. Назване за назвою річки. Пізніше в село прибули селяни з Чернігівської та Полтавської губерній. До 1854 року в користуванні орною землею практикувалося захоплення, а сінокоси ділилися за ревізькими душами. 1854 року проведено переділ всіх земельних угідь.

Поселенці були релігійними. Спочатку вони були прихожанами чернігівського храму, пізніше в селі збудували дерев'яну церкву, 1863 року збудовано нову кам'яну церкву з дзвіницею, яку було освячено в грудні того ж року в ім'я Архангела Михайла.

1864 року в 125 дворах проживало 450 чоловіків і 386 жінок.

1887 року в селі нараховувалося 223 двори та 1790 жителів.

За переписом 1897 року кількість мешканців становила 2081 особи (1033 чоловічої статі та 1048 — жіночої), з яких 2078 — православної віри[5].

З кінця XIX ст. в селі працює початкова школа, працює 5 млинів, 3 магазини, 1 бакалійна й мануфактурна лавки.

За місцем розташування село ніби ділилося на дві частини — Верхній Токмак і Вершина Токмак, які конкурували між собою. Оскільки церква була збудована у Вершині, то 1896 року збудували ще одну у Верхньому Токмаці.

Революція й громадянська війна принесли занепад. Кадети побили деяких жителів, а одного розстріляли. Жителі села воювали менше за білих, а більше — за більшовиків і Махна.

Після утвердження радянської влади настав голод 1921—1922 років. Смерть забрала близько 300 жителів села.

Нова економічна політика принесла деякий спокій і розвиток села. Деякі господарства зміцніли.

Більшовики змінили курс на колективізацію. Кращих господарів було пограбовано й виселено. Розкуркулення супроводилося й погромами церков. Обидва храми були закриті.

1929 року було організовано сільгоспартіль «Вільний клин», потім утворили ще дві.

У 1932—1933 роках від голоду в селі померло приблизно 350 осіб. 1933 року залишилося 132 двори й цього року в село переселили по 30 сімей із Брянщини й Орловщини.

Під час сталінських репресій було репресовано 6 жителів села.

Завдяки важкій праці селян напередодні війни відбулося деяке покращення матеріальної бази колгоспів, в селі збудували семирічну школу, клуб та інші громадські споруди.

З початком війни більшість чоловіків села пішла на фронт. 132 жителі села зазнали фашистської неволі. 17 вересня 1943 року село було звільнене військами 2-ї гвардійської армії Південного фронту. Воювало 297 місцевих жителів, 126 з них загинули.

У період відбудови приблизно 50 жителів села відбудовували Дніпрогес, шахти Донбасу й заводи Запоріжжя. Селяни відновили колгоспи, які 1959 року об'єднано в один. Було збудовано нову середню школу, банно-пральний комбінат, ферми, готель, їдальню, житлові будинки. Працював дитсадок.

На початок XXI ст. в селі працює агрофірма, кілька фермерських і селянських господарств, школа, амбулаторія, будинок культури, пошта, кілька крамниць, готель.

Після ліквідації Чернігівського району 19 липня 2020 року село увійшло до Бердянського району[6].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1227 осіб, з яких 573 чоловіки та 654 жінки[7].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1081 особа[8].

• Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство, ЗАТ.
• ПСП «РОСТОК-АГРО».

• Школа.
• Дитячий садочок.
• Клуб.
• Будинок культури.
• Фельдшерсько-акушерський пункт.

• Михайлівська церква — пам'ятник архітектури середини ХІХ ст.
• Верхньотокмацький «Стоунхенж»
• Скеля «Чортів палець»
• Урочище «Скелі»

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Запорізька область)

• Єременко, М. Край шляху Муравського: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с.

• Погода в селі Верхній Токмак